Я вкотре запізнююсь на пари, 10 хвилин шукаю сонячні окуляри, думаю над тим, як дістала та "вища освіта", розплутую навушники, капці занадто гарні, щоб не тиснути, по телевізору напевно 7 рік підряд "Не родись вродливою", це мене затримує біля екрану ще більше...
Збігаю сходами, органи чуття пронизує неймовірної сили аромат черемхи, затримую подих, вмикаю Capital Cities і вперед..!
Під*їжджаю до корпусу, ховаю в рюкзак Жадана "Anarchy in the Ukr", беззмістовний втик у вікно:
"Весна. +20. Міні спідниці, балетки, яскраві піджаки, де-не-де чорні шкірянки, які минулого року всіх так підхарювали...Весна."
Через кілька годин я знов у маршрутці, знову за вікном хтось у майках, хтось в туніках... а я думаю про те, як добре, що в мене є джинсова куртка. Плащі до суконь, шкірянки до айфонів, все стильно. Як джинсівка до кедів. Відчуття вселенської гармонії.
На районі мене вже зустрічає гроза. Світлі штани безмежно щасливі з цього приводу, впадло йти в магазин по солодощі... мокну і вдихаю. Цвіт, чиста трава, зелень якої заспокоює і тішить очі, запах весняної зливи... Добре. Так добре.
А тепер поясню, чого ми тут зібрались.
По-перше, треба ж кудись фотки закинути мені :)
А по-друге, ми з вами, браття, щойно пережили епопею Великодніх свят.
Якщо в двох словах, то для мене це перший в житті Великдень, відсвяткований не вдома. Цьогоріч Микола забрав мене до себе в село, щоб я , бамівська пацанка, хоч раз в житті відчула атмосферу празника.
І з приводу цього можна обговорити такі фішки.
1) Бережани. Чудесне містечко, яке трішечки нагадує рідні серцю Підгайці. Там ростуть магнолії, жовтіє Церква на головній площі, осипається і надіється на реставрацію фортеця і просто затишно.
2) Їжа. Тут і їхати ніде не треба - всюди Великдень - це хавчик. Багато-багато-багато. Голубці, шинка, холодець, ковбаси, мнєсо, пляцки, яйця і хрін. Дохрону хрону.:)
3) Церква. Вкотре підтверджую, що Церква - найбільш світське місце, в клубі часом і то більше духовності:). Ну гаразд, не більше, це я гіперболізую.
Тепер я знаю всі останні плітки села Вербів, тепер мене знають всі вербівські бабці і ще один факт - на 13 бабусь припадає 12 однакових турецьких хустин.
(гра "Знайди Фаль")
3) Молодь. Цей пункт краще назвати Самогон. Який я цьогоріч вперше спробувала.:).
молодь тут без жодного пафосу святкує на повну катушку.:)
4) І найбільш приємне - коханий водив мене такими живописними місцями, що годі і розповідати. Враження, ніби там скупчення всієї досконалості української природи - квітучі вишні, хвойні ліси, лелеки і равлики:)
Нічого додати - Великдень видався на славу - досі не можу відійти.
Коли придумаєте, як змотивувати мене до навчання - пишіть.
Ваше сяйво ялинкове, Фаль.
Збігаю сходами, органи чуття пронизує неймовірної сили аромат черемхи, затримую подих, вмикаю Capital Cities і вперед..!
Під*їжджаю до корпусу, ховаю в рюкзак Жадана "Anarchy in the Ukr", беззмістовний втик у вікно:
"Весна. +20. Міні спідниці, балетки, яскраві піджаки, де-не-де чорні шкірянки, які минулого року всіх так підхарювали...Весна."
Через кілька годин я знов у маршрутці, знову за вікном хтось у майках, хтось в туніках... а я думаю про те, як добре, що в мене є джинсова куртка. Плащі до суконь, шкірянки до айфонів, все стильно. Як джинсівка до кедів. Відчуття вселенської гармонії.
На районі мене вже зустрічає гроза. Світлі штани безмежно щасливі з цього приводу, впадло йти в магазин по солодощі... мокну і вдихаю. Цвіт, чиста трава, зелень якої заспокоює і тішить очі, запах весняної зливи... Добре. Так добре.
А тепер поясню, чого ми тут зібрались.
По-перше, треба ж кудись фотки закинути мені :)
А по-друге, ми з вами, браття, щойно пережили епопею Великодніх свят.
Якщо в двох словах, то для мене це перший в житті Великдень, відсвяткований не вдома. Цьогоріч Микола забрав мене до себе в село, щоб я , бамівська пацанка, хоч раз в житті відчула атмосферу празника.
І з приводу цього можна обговорити такі фішки.
1) Бережани. Чудесне містечко, яке трішечки нагадує рідні серцю Підгайці. Там ростуть магнолії, жовтіє Церква на головній площі, осипається і надіється на реставрацію фортеця і просто затишно.
2) Їжа. Тут і їхати ніде не треба - всюди Великдень - це хавчик. Багато-багато-багато. Голубці, шинка, холодець, ковбаси, мнєсо, пляцки, яйця і хрін. Дохрону хрону.:)
3) Церква. Вкотре підтверджую, що Церква - найбільш світське місце, в клубі часом і то більше духовності:). Ну гаразд, не більше, це я гіперболізую.
Тепер я знаю всі останні плітки села Вербів, тепер мене знають всі вербівські бабці і ще один факт - на 13 бабусь припадає 12 однакових турецьких хустин.
3) Молодь. Цей пункт краще назвати Самогон. Який я цьогоріч вперше спробувала.:).
молодь тут без жодного пафосу святкує на повну катушку.:)
4) І найбільш приємне - коханий водив мене такими живописними місцями, що годі і розповідати. Враження, ніби там скупчення всієї досконалості української природи - квітучі вишні, хвойні ліси, лелеки і равлики:)
Нічого додати - Великдень видався на славу - досі не можу відійти.
Коли придумаєте, як змотивувати мене до навчання - пишіть.
Ваше сяйво ялинкове, Фаль.
Комментарии
Отправить комментарий