Вона народилась біля моря... Але не на березі сонячної Болгарії чи гарячої Турції, а посеред чебуреків, волоцюг, п'яних відпочивальників, дешевих дівок і бруду - одним словом, в Україні. Мати ростила доню сама, жили жалюгідно, доводилось здавати власне житло і товктись у сараї родички, з підліткового віку подалась у офіціянтки. Пухкенька сіроока дівчинка з довгим русим волоссям і невизначеними мріями. А через кілька років від неї залишається лише ім'я - Майя. Лупин хутір, розбита хата, геть хвора дівчина і всюдисущий запах м'яса.
Я завжди з величезною повагою відносилась до Люко Дашвар. Не тому, що вона "Золотий письменник України", а тому що вміє. Її мова не така екстравагантна і специфічна, як у Марії Матіос, її сюжети не такі "злочинні" як у Ірен Роздобудько, а втім Люко Дашвар займає свою нішу в українській прозі абсолютно аргументовано і доречно.
"На запах м'яса" один з тих творів Дашвар, після яких думаєш: "Навіщо?" Навіщо я це читала? Що нового для себе відкрила? Чого навчилась? Адже зібрати думки після такої історії вкрай важко. Потрібно хоча б день, аби оговтатись.
У вас буває таке відчуття, наче сам стаєш головним героєм і перебираєш на себе його риси? В мене майже завжди так. І йдеться не про Гаррі Поттера чи Анестейшу Стілл... Я про книги, які пробуджують відчуття безмежної самотності і відчуженості. Ось я - ось люди. Яка між нами відстань? Ось я - Доріан Грей, я -Парфумер, я - Крихітка Цахес, я - Розкольніков....і аж ніяк не Майя Гілка. Ще ніколи в мене не було такої відрази до головного героя книги. Ніколи.
Прочитайте. Зрозумієте.
М'яса виявилось не так багато, як запаху від нього. По суті всього Майя могла уникнути, якби не рожеві хмари мрій і чорний дим заздрості, які оточили її свідомість з усіх сторін.
Але хіба ж ми часто так не чинимо? Вирішуємо щось спересердя, а потім думаємо: І треба було мені того? Хіба погано жилось до того?
Люко Дашвар гіперболізовано вчить: сім раз відміряй - один раз відріж. Чи то робота, чи навчання, чи спонтанний інтим, чи шалене кохання...
Не поспішай. Все. що дано - встигнеш. Не кожна прихильність долі - той самий ШАНС. І часто шанс зовсім не там, де його очікуєш.
Не пошкодуйте день на цю книгу, адже саме добу будете читати - настільки захоплива.
Кому треба - позичу:)
А і цитатки, які я виписала:
"Особистості не проростають під ковдрами"
"Аби ж призналася, де ті вороги твої, - видушив. - Кожного б порвав."
Я завжди з величезною повагою відносилась до Люко Дашвар. Не тому, що вона "Золотий письменник України", а тому що вміє. Її мова не така екстравагантна і специфічна, як у Марії Матіос, її сюжети не такі "злочинні" як у Ірен Роздобудько, а втім Люко Дашвар займає свою нішу в українській прозі абсолютно аргументовано і доречно.
"На запах м'яса" один з тих творів Дашвар, після яких думаєш: "Навіщо?" Навіщо я це читала? Що нового для себе відкрила? Чого навчилась? Адже зібрати думки після такої історії вкрай важко. Потрібно хоча б день, аби оговтатись.
У вас буває таке відчуття, наче сам стаєш головним героєм і перебираєш на себе його риси? В мене майже завжди так. І йдеться не про Гаррі Поттера чи Анестейшу Стілл... Я про книги, які пробуджують відчуття безмежної самотності і відчуженості. Ось я - ось люди. Яка між нами відстань? Ось я - Доріан Грей, я -Парфумер, я - Крихітка Цахес, я - Розкольніков....і аж ніяк не Майя Гілка. Ще ніколи в мене не було такої відрази до головного героя книги. Ніколи.
Прочитайте. Зрозумієте.
М'яса виявилось не так багато, як запаху від нього. По суті всього Майя могла уникнути, якби не рожеві хмари мрій і чорний дим заздрості, які оточили її свідомість з усіх сторін.
Але хіба ж ми часто так не чинимо? Вирішуємо щось спересердя, а потім думаємо: І треба було мені того? Хіба погано жилось до того?
Люко Дашвар гіперболізовано вчить: сім раз відміряй - один раз відріж. Чи то робота, чи навчання, чи спонтанний інтим, чи шалене кохання...
Не поспішай. Все. що дано - встигнеш. Не кожна прихильність долі - той самий ШАНС. І часто шанс зовсім не там, де його очікуєш.
Не пошкодуйте день на цю книгу, адже саме добу будете читати - настільки захоплива.
Кому треба - позичу:)
А і цитатки, які я виписала:
"Особистості не проростають під ковдрами"
"Аби ж призналася, де ті вороги твої, - видушив. - Кожного б порвав."
Комментарии
Отправить комментарий