falola

Осінь - це серіал "Друзі". Це безкінечні кафе, канапи, пляцки, балачки, сміх і зимні ноги. Це меланхолія в мозку і кріпатура в серці, воно ж бо стискається від ностальгії. Вересень пролетів настільки швидко, я навіть не встигла написати жодної статті, а такого ще не було. Пробачте, це через зміну робочого місця і магістерського трешу. Так от - 1 жовтня.  Мене знову болять люди. Люди, які відриваються як частини тіла і згадують про себе рідкісними дзвінками. То якийсь такий стан, ніби вчишся ходити після перелому обох ніг. Я не можу перечитувати статті 4-річної давності, бо в них так багато імен, котрі вже за сотні кілометрів. Мій внутрішній егоїст тільки мучиться - цікаво, чи сумують вони за мною так, як мене тут болить. Життя пролітає як емо з даху. (олскульний жарт для покоління 90-тих). Більшість моїх друзів роз'їхались хто куди, в нашій бамівській сім'ї з'явилось перше маля (!), не встигаю відвідувати всі весілля друзів, але не думайте - я теж піднялас