falola

Я думаю про неї місяць. Не щодня, звісно, мені ж не п'ятнадцять, але. Можливо мій внутрішній портретист все ще мріє намалювати.  Бліда шкіра, правильний овал, риси обличчя, яким ще слід сформуватись, веснянки... Спочатку я навіть не дивився в її бік. В європейських скляних купе часто хтось стоїть просто в коридорі, бо не встиг придбати сидячі місця. Але вона сидить. На своїй валізі. Це і привабило мій погляд. Дикість. Дикість її присутності тут. В моєму купе шумно - молода компанія перекрикує музику в навушниках. Вікно прочинене навстіж, двері також, але ніхто нічого не має проти - спека і духота неймовірна - 25+(не менше).  І тут це дитя. В светрі покрою 90-тих , може бабуся зв'язала, шарфик (тоненький, проте якого милого в спеку?), спідниця нижче коліна (мабуть вона росте в дуже релігійній сім'ї), темні колготи і туфлі. Я тут рідко бачу людей в не-спортивному-взутті. А ще коса. Довга руса коса. Знаєш, як в піснях. Зажмурююсь. На мить мені здається, що це просто в

Я не пам'ятаю як ми познайомились, але можна припустити що це трапилось в шкільному хорі в 9 класі. Ми не одразу зрозуміли що це та єдина любов і що через багато років тільки ми залишимось настільки близькими один одному. Кажуть, якщо люди рано одружуються - вони щасливі, бо разом ростуть і розвиваються, так і тут - кожен наш спільний жарт виплеканий  "годамі трєніровок", в кожних стосунках з протилежною статтю хлопці виходили з обмитими кісточками і посипані прокльонами з наших розмов на кухні, кожне літо закінчувалось фляшкою вина на даху, а кожні обійми - безмежним теплом. Я не вірю в жіночу дружбу, але я вірю в мою дружбу з Місс Босс Зазулейшен Ксюшою - матєрью хомяків з дому в гаях Гречинських Зазуляків. Читайте 13 фактів, які ця людина народжувала аж цілих 3 місяці! 1. Я мусила почати з ночі на століку в тебе в дворіку.  (я не буду коментувати, але з цього вечора почалась наша дружба) 2. Ти навчила мене читати. Серйозно. Відкрила мені стільки класних книжок,які

Літо далекого 2009. В гості приїхала рідна тьотя і за сумісництвом хресна зі штатів і вдома шумно, всі готуються приймати гостей - її найкращу подругу і куму з сім'єю. Мені чотирнадцять - кульмінація підліткових комплексів і найменше чого я хочу - бачити в себе вдома однолітка та ще й хлопчика. Дивним чином наша зустріч проходить дуже смішно - згадуємо як нас знайомили в ранньому дитинстві і що в нас навіть є спільні фото.  Саме тоді з'являються вКонтакті і шкода, що наші перші переписки "привіт-шо робиш" не збереглись. А далі з кожним роком ми все більше спілкувались, святкували дні народження, гуляли по місту, сиділи в парку і малювали аніме, ходили фоткатись на дальній пляж, знайомили спільних друзів, , спостерігали як вони між собою перетворюються в одну компанію, дарували один одному дурні подарунки,  готували або куштували щось неїстівне, подорожували закордон і по Україні, працювали в книгарні, придумували дикі теорії, вчились і відпочивали (найбільше)... Ніх