К основному контенту

Останній день липня. Танець пінгвінів:)

От і закінчився ще один місяць літа... Сумно, адже ще вчора здавалось,що липень - безкінечний.Але у всіх кінців колись настає кінець.Ось.
Сьогоднішній літній, але хмарний день я провела з людиною, яка є найріднішою частинкою і водночас найбільшим жахом для мене - з сестрою. Мої почуття до Таньки не описати одним реченням. Вона і конкурент, і ворог, і людина, яка запросто може мені нахамити, вдарити, рознервувати, образити, а потім з очима кошеняти зі Шрека поприбирати в хаті і зробити їсти, аби тільки я простила її гріхи. Хоч і різниця у нас 5 років, теоретично можна припустити,що ми дружні сестри:). Ми завжди дивимось разом усі серіали, робимо манікюр і снідаємо шоколадні шаріки з молоком:). І хоч впродовж дня між нами пройде не одна війна, ввечері всеодно будемо ганяти по хаті з радісними криками і нервувати батьків:). Мої друзі називають її "Оліна зменшена копія" або "Фалик-молодший"...і хоч я часто жаліюсь на неї, вона всеодно моя Ахілесова п*ята, заради неї я готова на все, що б не сталось. 
Я знаю, що вона ревнує мене до всіх моїх подруг,але це тільки через те, що вона дурна.:) Адже адекватна людина розуміла б: рідні - це головне.
Коротше кажучи, я з Тетяною провела доооооовгий день, який в кінці кінців перейшов у шопінг, що само собою мене несказанно потішило. Бо шмотки - то завжди треба. 
А ввечері я зустрілась з друзями-ідіотами. Ми танцювали танець пінгвінів з Пєтьою, поки Ксюха роззиралась як хом*як і їла печенько, а Мар*яна виконувала дивний танець...дорогою додому співали народні пісні і говорили про мультики.І нє, ми не накурились, ми такі все життя.


P.S.Я поняття не маю КОМУ може бути цікаво читати весь цей брєд,але якщо такі і знайшлись я ще наостанок напишу побажання, яке було у мене в дитячій анкеті за 7 клас від Толіка- однокласника: "Хай у вас і у нас все буде гаразд!"
От і я вам зичу всього хорошого, абітурієнтам завтра побачити себе у списку вступників в омріяному ВУЗі, молодшим чи старшим моїм читачам бажаю не трапитись завтра на очі розлюченим абітурієнтам)) Щиро ваша, Фаль О.М.



Комментарии

Популярные сообщения из этого блога

Екскурс під ЇЇ сукню

Victoria’s Sicret , Calvin Klain, Triumph - навіть така провінційна дич, як я знає що це таке. Цінники на жіночу білизну часто минають межу адекватності і залишається лиш облизуватись, проходячи повз Milavitsa. Бабське існування приречене повсякчас бачити красиві речі і голодувати, щоб купити собі бікіні і запхати в них «горіх» або «персик», або « нічого (як в мене)» (в кого що) між той шмат матерії. Ми з дівчатами вирішили обсудити найбільш поширені міркування (знову ж таки стереотипи) на рахунок ліфонів (не пам‘ятаю де я вперше почула це слово 😂) і оприділитись чи далі ходити без трусів. 😂  Примітка: Оскільки імена учасниць співпадали, то відрізнити їх можна за розміром грудей. 😏 💋💋💋💋💋 1. Білизна - це статус.   Мужики мають машини, годинники, костюми, а ми що? Ми маємо груди. І оскільки перса досі змушують цю планету існувати - доводиться доводити свою блакитну кров і доцільність діадеми в буденному одязі наявністю мереживного бюстгальтера за 1000$. 👧 Та...

To Kill a Mockingbird \ Вбити пересмішника (рецензія)

— Я б хотів, щоб ти стріляв у бляшанки десь на задвірку, проте знаю, що битимеш пташок. Можеш бити сойок — скільки завгодно, якщо зумієш поцілити, але запам'ятай: убити пересмішника — великий гріх. Я вперше почула, щоб Аттікус сказав:  це робити — гріх, і спитала міс Моді, чому гріх. — Твій батько має слушність, — відповіла вона. — Пересмішники не роблять ніякої шкоди, а своїм співом дають нам велику радість. Вони не завдають шкоди нашим садам, не в'ють гнізд в амбарах, вони тільки співають, виливаючи нам свою душу. Ось чому гріх убивати пересмішника. Так само гріх не прочитати цей роман Харпер Лі 1960-го року. Сюжет виникає навколо 10-річної дівчинки Джин-Луїзи Фінч, яка живе з татом, служанкою і братом в містечку Мейкомб штат Алабама. Саме від її імені розпочинається розповідь про побут американців в часи «Великої депресії».  Цей роман тричі потрапляв в топ по версії журналу Publishers Weekly - в 1960, 2015 і 2016 роках. 80% американських шкіл проходять його в пр...

Рецензія на "Мовчання ягнят"

"То як тобі твій синьоокий хлопчик, пані Смерть?" Про таких як вона кажуть "сіре мишеня", про таких як він - "захоплюючий погляд". Водночас вона чує на свій адрес "красуня", а він - " у Вас дивовижний інтелект". Це важко назвати історією кохання, це зовсім не про дружбу чи підтримку. Але це точно про людську природу. Про вишуканий розум і бажання пізнати недосяжне, про гордість і рішучість, про страх, пристрасть і смак.  "Мовчання ягнят" - роман, в якому я не сумнівалась ні хвилини, відколи побачила його на полицях книгарні. Єдине, чого я боялась - зміни. Всі знають, що фільми і книги, за сюжетом яких вони зняті часто полярно відрізняються і це неабияк травмує читача. Тут ситуація була діаметрально протилежною. Справа в тому, що фільм "Мовчання ягнят" - це мій улюблений фільм всіх часів, саме з нього почалась моя безмежна любов до психологічних трилерів на тему божевільних персонажів і т.д. Це єдиний фі...