Про слова.

я пишу тобі щодня, добираю, наче намистини слова, так само, як барви обирає старенький художник серед десятків фарб. 
слова, які нагадують щойно зварену каву, такі ж приємні, теплі і гіркуваті, як правда.
 я пишу їх замість солодко-приторних фраз, бо ж кому потрібна солодка вата?. якраз 
зараз я хочу написати як сильно я тебе..
сам знаєш.
в надрукованому вигляді вони такі шаблонні і банальні, 
які не кожен почути вартий. але ось ти...
відрізняю на дотик, на голос, на аромат
твої парфуми для мене справжнісінький яд
як же шалено я тебе...
відчуваєш?
терпкі, як чай із бергамотом, тверді споруди, що із льоду, невпевнені, та завжди вільні...
мої слова такі безсилі 
перед твоїм безмежним чаром, так важко стриматись, хоч знаю
краще буде без довіри, щоб ти не міг утяти крила,
ламаючи мої надії, (жахливі докори сумління) ,
біда лиш в тім, що надто пізно..
надто пізно.