Зоряна і Петро.

(ліричний вступ:
приїхала з Польщі, дуже класно відпочила, провела час із сім*єю.. Пішла сьогодні на залік з мови і здала його, гарно і продуктивно попрацювала до обіду , а опісля назначила зустріч в центрі. Записую, бо таке треба запам*ятати).

 - Алло, ну і де ти??
- Я вже підхожу. Але ми ще зараз зайдем в магазин.
- Та ну...я замучена і  в мене важкий пакет.
- Та мені якраз і треба пакет.
- Нашо?
- Бо я з дрелькою.
...
- Ну нарешті! Так скучила за тобою!!!Але блін... Дрелька?! Хто ще ходить на здибанку з дрелькою?
...
- Добре, що ти поставив її в пакет.
- Постав до неї ше шоколадку. Я не хотів її брати, татові кажу: "Зараз їду в Файне, потім з дівчиною гуляти, давай я завтра заберу." Але нє.
....
- Нє, ну чувак.. це дивно..
- Але ти ж , Фаль, мій друг дитинства, чого ти дивуєшся, шо я з дрелькою хожу по місту?!
- Давай її якось назвем. Зоряна.
- Ну да.  в нас нема близьких Зорян.
- Тепер є.
...
- Тепер всі будуть думати, що це якась дівчина.
- Да.
...
- Ай, ай , ай.. Коля, обережно!!! там Зоряна сидить!
- Це хто?
- Познайомся.
- А. Дуже приємно.
...

Ось чому я дружу з Петром Самуляком.