К основному контенту

Першоджерело натхнення або Будиночок літературних муз.

На вулиці ставало все зимніше і я думала, що варто таки вже забрати свою забуту шапку і взятися за розум. Зібравши волю і дріб*язок в кулак вирішила все ж ризикнути життям і запхатися у вщент набиту маршрутку. Головним мінусом було те, що вона була соціальна, а це + 100500 до кількості бабульок. Крім того, я не врахувала, що то вже завтра Миколая, а значить практично усі пасажири були з якимись різноманітними клунками. 
В голові крутилось сотні думок, в навушниках лунало щось обнадіююче, та все це перекривала єдина фраза, яка верещала в моїй голові: "Котилася торба з великого горба.."
Не дивно, що серед стількох пакунків внутрішній голос співав таку пісеньку.
У місці свого вечірнього призначення я не була уже майже 2 роки. І чомусь саме сьогодні прокинулась з думкою, що варто відвідати його. 
В голові крутилось щось на кшалт оправдання своїх дій: "Хотіла привітати з наступаючими святами", "Знала, що мої колєги в той час займатимуться", "Хотіла поговорити про щось особливе"..
Насправді ж єдиною причиною мого візиту було те, що я катастрофічно скучила.
Коли ж  нарешті вийняла свою душу з цього полону смерті і "полон смерті" рушив далі за своїм звичним маршрутом я побачила його. Це був напевно найкрасивіший захід сонця за останні місяці. Оскільки день сьогодні був вельми погожим, то і вечір заворожував. Небо було таке неймовірне! Знаєш, як ото буває, що дивишся на горизонт і там, над дахами будинків воно яскраво рожеве, а чим вище над тобою - тим яскравіше змінюється: спочатку помаранчево-червоне, потім жовто-зелене , бірюзове, блакитне і , врешті, яскраво синє. Ще й перша зіронька засіяла. Дорога була до щему у серці знайомою і вперше я подумала про те, що за стільки часу Герда може мене і не впізнати. 
А вона для мене була свого часу терапією. Якби не вона, я би точно жила б з панічним страхом собак, але Герда... То є мудра і найрозумніша німецька вівчарка, яку я коли-небуть зустрічала. При першій нашій зустрічі одного серпневого ранку, вона як порядний охоронець була настроєна досить вороже, та вже через кілька хвилин у нас виникла взаємна симпатія. 
Хоч я і продовжувала її злегка побоюватись, адже шрам на нозі завжди нагадує мені про те, які собаки можуть бути непередбачувані. Герда терпляче чекала, поки я заспокоюсь. І з часом стала зустрічати і проваджати мене, ніжно ластившись.
Я подзвонила у дзвінок. Почула як відчинились двері на подвір*ї. Дядько Роман був приємно здивований моїй появі. І що цікаво: Герда теж зраділа.
"Тук-тук-тук, я Миколай, привітаннячко приймай"-саме такими були мої слова на порозі дому, з якого колись почалось багато моїх думок. Я б назвала це домівкою поетичних муз. Тут усе нагадувало про літературу та мову, стіл був завалений книгами, підручниками, словниками і мільйоном стікерів із надписами. Ось і вона - моя духовна літературна наставниця. Галина Михайлівна готувала мене до тестів з української мови і увесь 11 клас ми провели разом. Саме тут я почала писати твори і шукати свій авторський почерк. Я і зараз його не зовсім знайшла, але саме тут знаходиться відправний пункт мого натхнення. 
Міцні обійми, посмішки, так я собі і уявляла нашу приємну зустріч.
Ми не могли наговоритись, розпитували один одного про справи, рідних і навчання. Через це хлопці весь час відволікались і не могли завершити тести. Хоча , думаю, вони пробачать те, що я перервала їхнє заняття.
А потім пили чай. Той самий ромашковий чай.
Напевно це і є найбільш ностальгічний напій. Ти можеш спробувати ще тисячі смаків, але саме цей аромат буде асоціюватись з тією людиною.
Галина Михайлівна для мене не просто вчитель. Вона свого часу підтримала мене у дуже складний життєвий момент і допомогла здолати не лише філологічні труднощі, але й духовну кризу. Саме вона активно долучилась до виходу моєї першої збірки і навіть написала анотацію до неї. Там же і підписалась "Небайдужий читач, Галина Балабан". Я буду завжди вдячна їй за це. За небайдужість.
Час швидко збіг і вечір видався пречудовим, теплим і затишним. Вона пишалась моїми ж друзями, які так вправно продовжують вивчати мову. Це нагадує естафету. І я щаслива:)
Такі дні варті багато чого. І тому потрібно нагадувати дорогим людям, що ти їх любиш. Просто так.
P.S. шапку я так і не забрала:)

Комментарии

Популярные сообщения из этого блога

Екскурс під ЇЇ сукню

Victoria’s Sicret , Calvin Klain, Triumph - навіть така провінційна дич, як я знає що це таке. Цінники на жіночу білизну часто минають межу адекватності і залишається лиш облизуватись, проходячи повз Milavitsa. Бабське існування приречене повсякчас бачити красиві речі і голодувати, щоб купити собі бікіні і запхати в них «горіх» або «персик», або « нічого (як в мене)» (в кого що) між той шмат матерії. Ми з дівчатами вирішили обсудити найбільш поширені міркування (знову ж таки стереотипи) на рахунок ліфонів (не пам‘ятаю де я вперше почула це слово 😂) і оприділитись чи далі ходити без трусів. 😂  Примітка: Оскільки імена учасниць співпадали, то відрізнити їх можна за розміром грудей. 😏 💋💋💋💋💋 1. Білизна - це статус.   Мужики мають машини, годинники, костюми, а ми що? Ми маємо груди. І оскільки перса досі змушують цю планету існувати - доводиться доводити свою блакитну кров і доцільність діадеми в буденному одязі наявністю мереживного бюстгальтера за 1000$. 👧 Та...

Мужчини не мовчать

Як приручити мужика під одним дахом 2.0 Ми думаємо, що знаємо їх на 100%, що прораховуємо кожен крок вперед і пояснюємо всі вчинки, але після цієї статті я зрозуміла, що мало знати мужчин - потрібно ще й вміти використовувати ці знання.  Хотіли відповідь чоловіків? Вмощуйтесь зручніше, вони постарались. Глава І Кордони або Його полиця  В кожного мужчини є Його Свята Недоторканна Територія, на яку не дай Бог покласти бодай погляд. То може бути гараж, поличка у ванній, чи робочий стіл або ж ящик з інструментами, навіть шуфляда з шкарпетками. Правило перше і єдине - не чіпай. Не чіпай, навіть якщо долоні чухаються від цікавості, не чіпай, якщо тобі раптом знадобилась викрутка, не чіпай навіть в страшному сні, НІКОЛИ. І не прибирай там. Він сам потім з любов‘ю в очах протре кожну дрібничку і окине все поглядом Володаря.  Володька:   Моя любима малишечка - це святе! Ненавиджу, коли "женщина с которой я живу" мацає її своїми руками. Не розумію, нафіга їй бави...

FallStyle October'2016

Я вважаю, що в році є 2 найкрасивіших місяці - квітень і жовтень. Що той, що той за рахунок дерев змінює місто в неповторну красу і надихає кожного, навіть найзануднішого скептика. Істотам також хочеться якось вирізнитись і зробити ранковий вихід з дому якнайменш болісним:) Поняття не маю, що в таких випадках мотивує чоловіків, а нас, справжніх леді (чи не вперше вживаю це словосполучення на свій рахунок), єдино втішає можливість пройтись по місту в новому, осінньому образі. Отож, осінній FallStyle !!! 1. Телефон я тримаю в руках 80% дня, тому він мусить виглядати як і власниця:)) На цей чехол можна залипати цілий день, бо блискітки рухаються і плавають. Замовляли на алі, що значно економніше, аніж купувати тут. 2. Наступний пункт це ремарочка до попередньої статті - догляд за обличчям. Завжди думала, що сироватки - це для бабусь, в крайньому разі для матусь, а виявляється це жахлива помилка! Коли наношу  вранці сироватку SPA від Oriflame і через 20 хв кр...