Як це буває у п*ятницю 13 - несподівані рішення, несподівані події.
Цілий ранок я вагалась між зеленими і фіолетовими колготами. Фіолетові виграли. Весь мій марафет був на честь академконцерту з вокалу, який я мала здавати. Дивність №1 трапилась, коли я якимось чарівним чином не запізнилась на пари. Більше того, коли я влетіла в 323 аудиторію, виявилось, що викладачів ще немає і Іра Бернацька (моя наставниця, гуру, 5 курс і просто хороша коліжанка) поставила мене розспівувати хор. Я навіть трохи, якшо чесно, хвилювалась.
Наступною парою була екологія. Оскільки ми з Юрою були морально готові до своєї грядущої перездачі (не подумайте, це моя єдина перездача і то через банальну лінь, насправді я вчуся:), то ми прийшли просто так.
Наступні півтори години мого життя були намарне втрачені за розмовами ні про що з одногрупниками під кабінетом вокалу. І ось вона - Дивність №2 заключалась в тому, що виявляється вокал мені поставили автоматом і я даремно так хвилювалась:).
Попрощавшись зі своїм коханим хлопчиком аж на цілісінькі вихідні , я думала, що ще буду довго в корпусі і журитись, але з*явилась нагода поїхати швидше додому.
Стояла я собі на кухні і смажила макарони, коли передзвонили одногрупники і звістили Дивність № 4 - якщо через 10 хв ми з Юрою будем на Дружбі - нам поставлять залік з екології.
АЛЕ ! Ми занадто ліниві, щоб так сильно напружуватись і знов переодягатись і на таксі гнати на Дружбу. Тому не думайте, що ми такі відчайдушні:)
Зі спокійною душею пообідавши я зайшла в контакт і в блог і зрозуміла істину життя : сьогодні тут назбирається 13000 переглядів. І не могло б бути кращого подарунку в такий день.
Потім здзвонилась з дівками і домовились у сауну не йти. Бо все як завжди.). Але це не означало, що планів на вечір нема. В 18:30 я в абсолютно чудовому настрої вийшла з дому. Тут одразу дві дивини. Дивність № 5 в тому, що я вперше за довгий час нафарбувалась тінями (повний бойовий "макіяж", який потім був жостко засуджений мамою, але про це потім) і Дивність №6 в тому, що я вчасно, ВЧАСНО, В-Ч-А-С-Н-О вийшла з дому. Річ у тім, що спочатку я мала віднести парфуми Юрковій матусі. Але сам Юра довший час не брав слухавки, тому я домовилась раніше з його мамою безпосередньо. Дивність № 7 виявилась у тому, що ми з моїм дуже дорогим френдом одночасно прийшли і тому мені ще перепала кава (ніхто у Всесвіті не робить такої кави, як Купчачіна). З того всього я аж забула свою шапку. Бо треба було квапитись на зупинку. Валіними стараннями і пунктуальністю я провтикала три маршрутки, але все ж нарешті покинула Київську у двадцятці. Дивність № 8 була у тому, що Марічка купила нову тоналку, яка мала запах смаженої курятини. Але водночас вона була дуже приємна і м*яка. Але то таке, бабське.:). Бункермуз давно мене приваблював і ось нарешті була нагода його відвідати. Дивність № 9 , але то навіть не дивина, це просто наша суперлогіка: ми замовили солодкі коктейлі і закуски до пива. А потім пиво і десерти. Нічого дивного, якщо це дівішнік.
Дивність № 10 - зустріла Машу і Славіка, яких я була невимовно рада бачити.)). Вечір продовжувався, мартіні приносили і забирали пусті келихи.. Марічка поїхала додому, а приїхала Юля. До речі, Дивність № 11 - Марічка на прощання зав*язала мені на руці ниточки, які я тепер не можу зняти. Перемивши всім кісточки і обговоривши нагальні проблеми, ми почали ассціювати себе з героїнями культового серіалу і звісно мені дісталась роль Керрі Бредшоу (ось чому я пишу цей запис). І от нарешті зібравшись треба було попросити рахунок. Цілісінький вечір нас обслуговував один і той же офіціант. Чомусь мені здалось, що його звати Вася і я так його і покликала: "Вася, дайте, будь ласка, рахунок.". Але насправді його звали Пашою і це навіть не дивність, а Фейл № 12. Покинувши заклад ми попрямували до зупинки обговорюючи те, як класно бути бамівськими безстрашними дівками. І тут я почала помічати дивного хлопця позаду нас. Його хода викривала глибоке сп*яніння, але мені здалось, що , можливо, це я не рівно йду. І все ж, хоч відрив між нами був у метрів 20-30 я чітко усвідомлювала, що він йде за нами. Причому тримаючи щось металеве у руці. Ми з дівчатами швидко пройшли під залізницею і дійшли аж до зупинки "6 магазин". Чувак продовжував повільно, але впевнено за нами йти. По спині мені пробігли мурашки. Але не дивлячись на 23:30 на зупинці було досить людно. І тут він нарешті підійшов до нас і мовив: "Я Сірьожа".І показав те, що тримав в руках. Виявилось що це пила. Після цього він показав на Валю і сказав: "Вона мала попередити, що я вас порішу". Після чого він зробив коло навколо своєї осі і рушив геть. "Занавес. Тишина". Ось така масштабна, моторошна і загадкова була Дивність №13. Підсумок цього дня: треба йти на зупинку Залізничний вокзал у будь якому випадку. )).
А на разі варто зауважити, що вечір вдався.)).
От такі-то пригоди П*ятниці 13.
(пишу цю статтю з маминого ноута, а тут ніяких зображень, окрім старих фоток нема, тому потішу вас фото кількарічної давності, коли мені було десь 14 і то були одні з моїх перших кедів)
Цілий ранок я вагалась між зеленими і фіолетовими колготами. Фіолетові виграли. Весь мій марафет був на честь академконцерту з вокалу, який я мала здавати. Дивність №1 трапилась, коли я якимось чарівним чином не запізнилась на пари. Більше того, коли я влетіла в 323 аудиторію, виявилось, що викладачів ще немає і Іра Бернацька (моя наставниця, гуру, 5 курс і просто хороша коліжанка) поставила мене розспівувати хор. Я навіть трохи, якшо чесно, хвилювалась.
Наступною парою була екологія. Оскільки ми з Юрою були морально готові до своєї грядущої перездачі (не подумайте, це моя єдина перездача і то через банальну лінь, насправді я вчуся:), то ми прийшли просто так.
Наступні півтори години мого життя були намарне втрачені за розмовами ні про що з одногрупниками під кабінетом вокалу. І ось вона - Дивність №2 заключалась в тому, що виявляється вокал мені поставили автоматом і я даремно так хвилювалась:).
Попрощавшись зі своїм коханим хлопчиком аж на цілісінькі вихідні , я думала, що ще буду довго в корпусі і журитись, але з*явилась нагода поїхати швидше додому.
Стояла я собі на кухні і смажила макарони, коли передзвонили одногрупники і звістили Дивність № 4 - якщо через 10 хв ми з Юрою будем на Дружбі - нам поставлять залік з екології.
АЛЕ ! Ми занадто ліниві, щоб так сильно напружуватись і знов переодягатись і на таксі гнати на Дружбу. Тому не думайте, що ми такі відчайдушні:)
Зі спокійною душею пообідавши я зайшла в контакт і в блог і зрозуміла істину життя : сьогодні тут назбирається 13000 переглядів. І не могло б бути кращого подарунку в такий день.
Потім здзвонилась з дівками і домовились у сауну не йти. Бо все як завжди.). Але це не означало, що планів на вечір нема. В 18:30 я в абсолютно чудовому настрої вийшла з дому. Тут одразу дві дивини. Дивність № 5 в тому, що я вперше за довгий час нафарбувалась тінями (повний бойовий "макіяж", який потім був жостко засуджений мамою, але про це потім) і Дивність №6 в тому, що я вчасно, ВЧАСНО, В-Ч-А-С-Н-О вийшла з дому. Річ у тім, що спочатку я мала віднести парфуми Юрковій матусі. Але сам Юра довший час не брав слухавки, тому я домовилась раніше з його мамою безпосередньо. Дивність № 7 виявилась у тому, що ми з моїм дуже дорогим френдом одночасно прийшли і тому мені ще перепала кава (ніхто у Всесвіті не робить такої кави, як Купчачіна). З того всього я аж забула свою шапку. Бо треба було квапитись на зупинку. Валіними стараннями і пунктуальністю я провтикала три маршрутки, але все ж нарешті покинула Київську у двадцятці. Дивність № 8 була у тому, що Марічка купила нову тоналку, яка мала запах смаженої курятини. Але водночас вона була дуже приємна і м*яка. Але то таке, бабське.:). Бункермуз давно мене приваблював і ось нарешті була нагода його відвідати. Дивність № 9 , але то навіть не дивина, це просто наша суперлогіка: ми замовили солодкі коктейлі і закуски до пива. А потім пиво і десерти. Нічого дивного, якщо це дівішнік.
Дивність № 10 - зустріла Машу і Славіка, яких я була невимовно рада бачити.)). Вечір продовжувався, мартіні приносили і забирали пусті келихи.. Марічка поїхала додому, а приїхала Юля. До речі, Дивність № 11 - Марічка на прощання зав*язала мені на руці ниточки, які я тепер не можу зняти. Перемивши всім кісточки і обговоривши нагальні проблеми, ми почали ассціювати себе з героїнями культового серіалу і звісно мені дісталась роль Керрі Бредшоу (ось чому я пишу цей запис). І от нарешті зібравшись треба було попросити рахунок. Цілісінький вечір нас обслуговував один і той же офіціант. Чомусь мені здалось, що його звати Вася і я так його і покликала: "Вася, дайте, будь ласка, рахунок.". Але насправді його звали Пашою і це навіть не дивність, а Фейл № 12. Покинувши заклад ми попрямували до зупинки обговорюючи те, як класно бути бамівськими безстрашними дівками. І тут я почала помічати дивного хлопця позаду нас. Його хода викривала глибоке сп*яніння, але мені здалось, що , можливо, це я не рівно йду. І все ж, хоч відрив між нами був у метрів 20-30 я чітко усвідомлювала, що він йде за нами. Причому тримаючи щось металеве у руці. Ми з дівчатами швидко пройшли під залізницею і дійшли аж до зупинки "6 магазин". Чувак продовжував повільно, але впевнено за нами йти. По спині мені пробігли мурашки. Але не дивлячись на 23:30 на зупинці було досить людно. І тут він нарешті підійшов до нас і мовив: "Я Сірьожа".І показав те, що тримав в руках. Виявилось що це пила. Після цього він показав на Валю і сказав: "Вона мала попередити, що я вас порішу". Після чого він зробив коло навколо своєї осі і рушив геть. "Занавес. Тишина". Ось така масштабна, моторошна і загадкова була Дивність №13. Підсумок цього дня: треба йти на зупинку Залізничний вокзал у будь якому випадку. )).
А на разі варто зауважити, що вечір вдався.)).
От такі-то пригоди П*ятниці 13.
(пишу цю статтю з маминого ноута, а тут ніяких зображень, окрім старих фоток нема, тому потішу вас фото кількарічної давності, коли мені було десь 14 і то були одні з моїх перших кедів)
Комментарии
Отправить комментарий