Літо.
Це не та пора, коли можна лежати на дивані і дивитись серіали.
Це не та пора, коли можна сидіти на кухні і пити чай.
Це не пора спокою, врівноваженості і стабільності.
Літо - це збори за 20 хв і сумка, в якій стандартний набір на випадок тривалих гулянок.
Літо - це засоби від комарів. Літо - це коли вертаєшся додому, бо забув сонячні окуляри.
Літо - це теплі і зоряні ночі. Це розмови до ранку. І зелені очі коханої людини.
Друзі. Знайомі, яких можливо більше ніколи не побачиш. Старі знайомі, яким при зустрічі радієш, наче родичам. Літо - це концерти, які тобі не подобаються, але на які ти йдеш, бо не гоже сидіти вдома. Літо - це Іздрик, якого дочитуєш в маршрутці, бо більше нема коли. Це тижневий манікюр, якому не судилось стати досконалим. Це спонтанні зустрічі і зустрічі із спонтанністю. Це неонові колеса Міськового велосипеду і яскрава сукенка Ксюші-коліжанки. Це сон в 4 години. І комедії в українському дубляжі. Це обійми і поцілунки. І вишнево-яблучний сік. і я. І трохи я.
В суботу, коли всі нормальні люди відривались на Файному місті в мене були грандіозні плани на прибирання. Оскільки зараз сезон павучків, то прибирання моє виглядало більше як "Фу-фу, вОгидо, забирайся геть, ах ти ж падло, на!, На!!! тобі тапком! Амінь."
Ввечері, коли Тернопіль вкотре залило дощем, нас з коханим понесло в Кнайпу. це далеко не найулюбленіший заклад, в якому я хотіла б проводити час, але нас вже очікували. Того вечора там виступала пара - чоловік і жінка. Мене просто виводило з себе її форте, інколи це просто переходило на крик...(для таких маленьких і підвальних закладів це крах і самогубство). Я не чула навіть Маші, яка кричала мені на вухо. Єдине, що воскресало дует в моїх очах - це репертуар. Чудові пісні, які доцільно і правильно підібрані. Ще б тихіше, тихіше... Трохи розчарувалась, коли дізналась, що це виявляється був гурт "Фіра".
Тим не менш, замість того, щоб їхати додому спатки я ще почимчикувала пішки з нашою чудовою компанією на Чернівецьку і там до 2 ночі говорила з Машою і Славіком про такі чудово-нікчемні теми як політика і релігія. Ненавиджу себе за те, що завжди вночі в мені прокидається філософ-ліберал.
А на другий день ми такою ж компанією ще й поїхали на то Файне.)).
Ніколи не була на фестивалях такого типу і що можу сказати - це треш))!!! суміш різноманітних субкультур, дівчинка в костюмі пікачу, продавців китайського мотлоху, нікому не відомі гурти на сцені (принаймні вдень) і безліч людей, яким просто в кайф це все.
День був би довершеним, якби я не псіханула і не поїхала перед самим Скрябіном додому, бо якогось милого захотіла спати. Невдаха є невдаха, що тут ще скажеш. В той день Німеччина стала чемпіоном.
Після таких вихідних треба ще вихідні. Хоча б днів 5. Але завтра мені на роботу, тому
бережіть себе, носіть конверси і посміхайтесь. Як ми:)
Це не та пора, коли можна лежати на дивані і дивитись серіали.
Це не та пора, коли можна сидіти на кухні і пити чай.
Це не пора спокою, врівноваженості і стабільності.
Літо - це збори за 20 хв і сумка, в якій стандартний набір на випадок тривалих гулянок.
Літо - це засоби від комарів. Літо - це коли вертаєшся додому, бо забув сонячні окуляри.
Літо - це теплі і зоряні ночі. Це розмови до ранку. І зелені очі коханої людини.
Друзі. Знайомі, яких можливо більше ніколи не побачиш. Старі знайомі, яким при зустрічі радієш, наче родичам. Літо - це концерти, які тобі не подобаються, але на які ти йдеш, бо не гоже сидіти вдома. Літо - це Іздрик, якого дочитуєш в маршрутці, бо більше нема коли. Це тижневий манікюр, якому не судилось стати досконалим. Це спонтанні зустрічі і зустрічі із спонтанністю. Це неонові колеса Міськового велосипеду і яскрава сукенка Ксюші-коліжанки. Це сон в 4 години. І комедії в українському дубляжі. Це обійми і поцілунки. І вишнево-яблучний сік. і я. І трохи я.
В суботу, коли всі нормальні люди відривались на Файному місті в мене були грандіозні плани на прибирання. Оскільки зараз сезон павучків, то прибирання моє виглядало більше як "Фу-фу, вОгидо, забирайся геть, ах ти ж падло, на!, На!!! тобі тапком! Амінь."
Ввечері, коли Тернопіль вкотре залило дощем, нас з коханим понесло в Кнайпу. це далеко не найулюбленіший заклад, в якому я хотіла б проводити час, але нас вже очікували. Того вечора там виступала пара - чоловік і жінка. Мене просто виводило з себе її форте, інколи це просто переходило на крик...(для таких маленьких і підвальних закладів це крах і самогубство). Я не чула навіть Маші, яка кричала мені на вухо. Єдине, що воскресало дует в моїх очах - це репертуар. Чудові пісні, які доцільно і правильно підібрані. Ще б тихіше, тихіше... Трохи розчарувалась, коли дізналась, що це виявляється був гурт "Фіра".
Тим не менш, замість того, щоб їхати додому спатки я ще почимчикувала пішки з нашою чудовою компанією на Чернівецьку і там до 2 ночі говорила з Машою і Славіком про такі чудово-нікчемні теми як політика і релігія. Ненавиджу себе за те, що завжди вночі в мені прокидається філософ-ліберал.
А на другий день ми такою ж компанією ще й поїхали на то Файне.)).
Ніколи не була на фестивалях такого типу і що можу сказати - це треш))!!! суміш різноманітних субкультур, дівчинка в костюмі пікачу, продавців китайського мотлоху, нікому не відомі гурти на сцені (принаймні вдень) і безліч людей, яким просто в кайф це все.
День був би довершеним, якби я не псіханула і не поїхала перед самим Скрябіном додому, бо якогось милого захотіла спати. Невдаха є невдаха, що тут ще скажеш. В той день Німеччина стала чемпіоном.
Після таких вихідних треба ще вихідні. Хоча б днів 5. Але завтра мені на роботу, тому
бережіть себе, носіть конверси і посміхайтесь. Як ми:)
Комментарии
Отправить комментарий