Журнал цілком випадково опинився перед нею. Черга у перукарні - річ звична. Краса потребує жертв. Особливо, якщо це час.
"Підберіть собі вдалий макіяж відповідно до Вашої пори року." І чотири моделі з посмішкою, але застиглими очима пропонували їй дитячу дівчачу гру - знайди себе.
Темно каштанові локони, що хаотично обвивали порцелянове обличчя (не довго їм залишилось - каре знову у моді) і фіалково-сині очі. В журналі і дзеркалі на неї поглядала справжня дівчина-Зима.
"А і справді, ще й іменини взимку!"
Журнал розкривав карти і впевнено радив модницям обирати яскраві відтінки, сміливі рішення і оригінальні образи. Та на це часу не було, адже приємна жіночка перукар бажала "змінити Ваш імідж і настрій надовго".
Зачіска вдалась, для цієї ділової зустрічі це було якраз те, що треба. Сукня-футляр підкреслювала звабливі вигини тіла, а підбори додавали впевненості. Професіонал своєї справи - не інакше.
Сьогодні її робота полягала у зустрічі важливих партнерів їхньої важливої компанії з важливим контрактом. Все було досконало важливо і нестерпно нудно. І хоч у спілкуванні вона завжди була на гребені, глибоко в душі давно зайнялась би малярством.
Жіночка-клієнт була досить приємною і розмова одразу прийняла потрібне русло. "Типаж Літо" - майнуло в думках. За кілька годин, двох капучіно і трьох тістечок вона доброзичливо провела гостю до готелю, а сама втомлено зняла туфлі і завела автомобіль.
Вдома, після гарячого чаю і холодного душу загорнулась в флісове покривало і відкрила ноутбук.
Кілька вхідних повідомлень від коліжанок, які невинно пишались собою: хтось новою сукнею, хтось обручкою, а хтось і фотографіями новонародженого немовляти. Той "шлюбний" вік настав і бісив, бісив, бісив... "Для чого так поспішати? А як же кар*єра?!"...
Думки не залишали голову, довелось їх кудись направити. Мольберт вабив до себе і це було чи не найкраще рішення сьогодні.
За хвилину вона була вже в покоцаній футболці і з пензликом в руках.
Отже. Який він?
Арійський профіль, світло-русе густе волосся і голубі оченята. Лінія широких плечей і щось безмежно добре у виразі обличчя. Її Весна. Безодня потягу і заборон, цілунків і чужих людей, помилок і бажань...які після кульмінації дивом збереглись дружбою. Справа у світлі, яке точно окреслювало його силует. І в теплі, яке боязко окриляло її в часи падінь.
Закінчила. Підписала "Вдалого нового життя. З переїздом!" і поклала в прихожій. Треба не забути завтра надіслати.
Друга спроба.
Неслухняне, темно-каштанове волосся, яке весь час здавалось не вкладеним і потребувало гребінця. Смугла шкіра, яка темніла з першими сонячно-літніми днями і очі. Хамелеони. В хмарну погоду - сірі, в сонячну - сині, а в кімнаті - насичено зелені. Контури ставали все чіткіші, а погляд - все глибшим. Не зважаючи на стилістів (вона ж і так не дочитала статтю) для неї він був Літом. Першим літом. Схід сонця на побережжі, зоряне небо і безкінечне свято.
Зупинилась. Поклала пензлик. І ринулась перевіряти чи їхні фотокартки все ще зберегли аромат морської хвилі. Залила окропом філіжанку. Замислилась. Вилила каву на ще вологий портрет. Хіба не так ворожать на кавовій гущі?
Легка ностальгія огорнула плечі і посміхнулась. Янгол і демон в її житті переплітались кілька років поспіль так і не знайшовши того затишного прихистку. Жоден. І тепер так легко було відпускати їх. Бруньки проростають у листя і цвіт, яке рано чи пізно повинне стати плодом.
Її серце налилось теплом, тим, можливо лише юним, досвідом і самовіддано принишкло в інших, турботливих руках.
Щасливі не пишуть вірші і не малюють портрети. То були останні.
Склала мольберт і відкрила холодильник в пошуках лимонаду.
Завтра починається Осінь.
Треба готувати вечерю, Він скоро буде вдома.
"Підберіть собі вдалий макіяж відповідно до Вашої пори року." І чотири моделі з посмішкою, але застиглими очима пропонували їй дитячу дівчачу гру - знайди себе.
Темно каштанові локони, що хаотично обвивали порцелянове обличчя (не довго їм залишилось - каре знову у моді) і фіалково-сині очі. В журналі і дзеркалі на неї поглядала справжня дівчина-Зима.
"А і справді, ще й іменини взимку!"
Журнал розкривав карти і впевнено радив модницям обирати яскраві відтінки, сміливі рішення і оригінальні образи. Та на це часу не було, адже приємна жіночка перукар бажала "змінити Ваш імідж і настрій надовго".
Зачіска вдалась, для цієї ділової зустрічі це було якраз те, що треба. Сукня-футляр підкреслювала звабливі вигини тіла, а підбори додавали впевненості. Професіонал своєї справи - не інакше.
Сьогодні її робота полягала у зустрічі важливих партнерів їхньої важливої компанії з важливим контрактом. Все було досконало важливо і нестерпно нудно. І хоч у спілкуванні вона завжди була на гребені, глибоко в душі давно зайнялась би малярством.
Жіночка-клієнт була досить приємною і розмова одразу прийняла потрібне русло. "Типаж Літо" - майнуло в думках. За кілька годин, двох капучіно і трьох тістечок вона доброзичливо провела гостю до готелю, а сама втомлено зняла туфлі і завела автомобіль.
Вдома, після гарячого чаю і холодного душу загорнулась в флісове покривало і відкрила ноутбук.
Кілька вхідних повідомлень від коліжанок, які невинно пишались собою: хтось новою сукнею, хтось обручкою, а хтось і фотографіями новонародженого немовляти. Той "шлюбний" вік настав і бісив, бісив, бісив... "Для чого так поспішати? А як же кар*єра?!"...
Думки не залишали голову, довелось їх кудись направити. Мольберт вабив до себе і це було чи не найкраще рішення сьогодні.
За хвилину вона була вже в покоцаній футболці і з пензликом в руках.
Отже. Який він?
Арійський профіль, світло-русе густе волосся і голубі оченята. Лінія широких плечей і щось безмежно добре у виразі обличчя. Її Весна. Безодня потягу і заборон, цілунків і чужих людей, помилок і бажань...які після кульмінації дивом збереглись дружбою. Справа у світлі, яке точно окреслювало його силует. І в теплі, яке боязко окриляло її в часи падінь.
Закінчила. Підписала "Вдалого нового життя. З переїздом!" і поклала в прихожій. Треба не забути завтра надіслати.
Друга спроба.
Неслухняне, темно-каштанове волосся, яке весь час здавалось не вкладеним і потребувало гребінця. Смугла шкіра, яка темніла з першими сонячно-літніми днями і очі. Хамелеони. В хмарну погоду - сірі, в сонячну - сині, а в кімнаті - насичено зелені. Контури ставали все чіткіші, а погляд - все глибшим. Не зважаючи на стилістів (вона ж і так не дочитала статтю) для неї він був Літом. Першим літом. Схід сонця на побережжі, зоряне небо і безкінечне свято.
Зупинилась. Поклала пензлик. І ринулась перевіряти чи їхні фотокартки все ще зберегли аромат морської хвилі. Залила окропом філіжанку. Замислилась. Вилила каву на ще вологий портрет. Хіба не так ворожать на кавовій гущі?
Легка ностальгія огорнула плечі і посміхнулась. Янгол і демон в її житті переплітались кілька років поспіль так і не знайшовши того затишного прихистку. Жоден. І тепер так легко було відпускати їх. Бруньки проростають у листя і цвіт, яке рано чи пізно повинне стати плодом.
Її серце налилось теплом, тим, можливо лише юним, досвідом і самовіддано принишкло в інших, турботливих руках.
Щасливі не пишуть вірші і не малюють портрети. То були останні.
Склала мольберт і відкрила холодильник в пошуках лимонаду.
Завтра починається Осінь.
Треба готувати вечерю, Він скоро буде вдома.
Комментарии
Отправить комментарий