Вони ігнорують мої бажання. Простягаю долоні - і ось вони, сповнені мерехтливого сяйва, витікають крізь пальці.
Просто летять, падають, наче серпень то їхній останній шанс потрапити на Землю.
Не розумію, чому саме сюди.
Тут війни, голод, хвороби, обман і несправедливість. А їм би тільки впасти і залишити мене без мрій.
Такі крихітні блискітки. Секунда - і вже ні сліду їхньої присутності.
Та й серпень не далеко втік, чи то пак, занадто далеко. Яблука опадають, трава жовтіє, запізно втілювати літні\майбутні плани.
Якби то втримати хоч годину? хоч двадцять хвилин?!!!Потримати за руку, обійняти, сказати все, що так зрадливо тремтить всередині?!
Незворушність обличчя.
та зовсім нестримні крихітні блискітки на щоках.
Кажуть, можна пережити і перевірити близькість...і все ж
відстань - це найпевніший вісник болючих зітхань.
Просто летять, падають, наче серпень то їхній останній шанс потрапити на Землю.
Не розумію, чому саме сюди.
Тут війни, голод, хвороби, обман і несправедливість. А їм би тільки впасти і залишити мене без мрій.
Такі крихітні блискітки. Секунда - і вже ні сліду їхньої присутності.
Та й серпень не далеко втік, чи то пак, занадто далеко. Яблука опадають, трава жовтіє, запізно втілювати літні\майбутні плани.
Якби то втримати хоч годину? хоч двадцять хвилин?!!!Потримати за руку, обійняти, сказати все, що так зрадливо тремтить всередині?!
Незворушність обличчя.
та зовсім нестримні крихітні блискітки на щоках.
Кажуть, можна пережити і перевірити близькість...і все ж
відстань - це найпевніший вісник болючих зітхань.
Комментарии
Отправить комментарий