Останній тиждень вересня окрім жовтого листя і раптового похолодання, приніс тернополянам практично одну з ключових події мистецького року - XII Всеукраїнський фестиваль "Тернопільські театральні вечори. Дебют"
Починаючи з 24 вересня щовечора на сходах
театру ім. Т.Г. Шевченка майорять яскраві вечірні сукні, костюми, високі підбори і відомі постаті. Весь арт-бомонд зібрався з усіх довколишніх кав'ярень, галерей, залишив свої майстерні і домівки аби торкнутись до прекрасного.
Починаючи від мера і закінчуючи вільними поетами, музиканти, актори, художники і просто люди, яким імпонує сцена, усі вони очікували цього тижня побачити щось свіже і натхненне.
Чомусь усі попередні роки я залишалась осторонь цієї ейфорії, та цього року вирішила відвідати бодай одну виставу. Білети взяла заздалегідь і якраз на першу виставу "Кураж" не випадково, а хоча б тому, що мої дівчатка на ІНЯЗі якраз недавно вивчали цю п'єсу Бертольда Брехта.
Якщо хочете отримати детальну критику - тоді вам краще завітати сюди: http://te.20minut.ua/blogs/authors/vitusya_boom@Mail.ru/ - це блог справжнього театрального критика, творчої особистості і просто моєї хороші знайомої Вікторії Солов'юк. Вона досить детально описала усі плюси і мінуси постановки.
Особисто для мене це було відкриття. Раніше ніколи не випадало нагоди бувати на пластичній драмі і хоча я практично не розбираюсь в хореографії, для мене це було сильно.
Вистава, під час якої актори не зронили жодного слова довела мене до сліз.
Можливо, справа у тематиці, адже антивоєнна тема зараз актуальніша, ніж будь коли.
Також неможливо не виділити лінію Смерті і Часу. Це було щось з кардинально іншого простору. Мене вкривали мурашки кожного разу, коли героїня з'являлась на сцені.
"Кураж" - це та річ, яку я б хотіла переглянути ще раз.
Неймовірним чином я потрапила на ще одну виставу "Балаганчик Братів Грімм". Її втілили в життя студенти нашого 4 курсу театрального. Алінка Любая, яка запросила нас з Вовою дуже відповідально віднеслась до цього дня і навіть не зважаючи на застуду потішила всіх своїм яскравим образом. Та не лише вона зробила цю комедію справді веселою і дотепною від початку до кінця. Хочу виділити Ілону Баліцьку. Одна справа коли бачиш цих людей кожного дня у стінах навчального закладу, і зовсім інша коли вони перевтілюються на сцені. Малій сцені, до речі. З одного боку приміщення вже дуже побите часом, та з іншого - саме у ньому відбувались чари і оживали казкові герої для дуже обраного кола глядачів. Люблю камерне мистецтво.
Сьогоднішній вечір мав бути епічним завершенням моїх театральних імпрез. Усім сімейством ми вибрались в світ драми і очікували на щось вражаюче. Адже стільки слів про те, що театр з Польщі покаже усього Шекспіра лише за одну годину та ще й в комедійному жанрі. І оскільки пів року я не дарма проходила до репетитора, варто було перевірити свої здібності. Своєрідна практика мови.
По-перше, та ж мова. Важко зрозуміти поляка, який говорить і особливо, поляка, який швидко говорить.
По-друге, Шекспір. Який напевно після цих масних та пошлих жартів не лише обернувся навколо своєї осі в домовині, скоріш за все він підійметься наче зомбі і знищить увесь той театр до дідька. Не треба так з класикою, не треба.
Знаю, що це невиховано, але ми покинули зал ще до початку другої дії. Це занадто "високе мистецтво".
Ось такий він - тиждень театральних насолод. Для когось це буденність, для когось- свято, для когось - досвід і праця, а для мене - приємно проведений час з цікавими людьми.
P.S. Окреме спасибі акторам з ТМ 3,4,5 курсів за посмішки та обійми перед, між та після вистав. Маргарита Василишин - one love <3
Починаючи з 24 вересня щовечора на сходах
театру ім. Т.Г. Шевченка майорять яскраві вечірні сукні, костюми, високі підбори і відомі постаті. Весь арт-бомонд зібрався з усіх довколишніх кав'ярень, галерей, залишив свої майстерні і домівки аби торкнутись до прекрасного.
Починаючи від мера і закінчуючи вільними поетами, музиканти, актори, художники і просто люди, яким імпонує сцена, усі вони очікували цього тижня побачити щось свіже і натхненне.
Чомусь усі попередні роки я залишалась осторонь цієї ейфорії, та цього року вирішила відвідати бодай одну виставу. Білети взяла заздалегідь і якраз на першу виставу "Кураж" не випадково, а хоча б тому, що мої дівчатка на ІНЯЗі якраз недавно вивчали цю п'єсу Бертольда Брехта.
Особисто для мене це було відкриття. Раніше ніколи не випадало нагоди бувати на пластичній драмі і хоча я практично не розбираюсь в хореографії, для мене це було сильно.
Вистава, під час якої актори не зронили жодного слова довела мене до сліз.
Можливо, справа у тематиці, адже антивоєнна тема зараз актуальніша, ніж будь коли.
Також неможливо не виділити лінію Смерті і Часу. Це було щось з кардинально іншого простору. Мене вкривали мурашки кожного разу, коли героїня з'являлась на сцені.
"Кураж" - це та річ, яку я б хотіла переглянути ще раз.
Неймовірним чином я потрапила на ще одну виставу "Балаганчик Братів Грімм". Її втілили в життя студенти нашого 4 курсу театрального. Алінка Любая, яка запросила нас з Вовою дуже відповідально віднеслась до цього дня і навіть не зважаючи на застуду потішила всіх своїм яскравим образом. Та не лише вона зробила цю комедію справді веселою і дотепною від початку до кінця. Хочу виділити Ілону Баліцьку. Одна справа коли бачиш цих людей кожного дня у стінах навчального закладу, і зовсім інша коли вони перевтілюються на сцені. Малій сцені, до речі. З одного боку приміщення вже дуже побите часом, та з іншого - саме у ньому відбувались чари і оживали казкові герої для дуже обраного кола глядачів. Люблю камерне мистецтво.
Сьогоднішній вечір мав бути епічним завершенням моїх театральних імпрез. Усім сімейством ми вибрались в світ драми і очікували на щось вражаюче. Адже стільки слів про те, що театр з Польщі покаже усього Шекспіра лише за одну годину та ще й в комедійному жанрі. І оскільки пів року я не дарма проходила до репетитора, варто було перевірити свої здібності. Своєрідна практика мови.
По-перше, та ж мова. Важко зрозуміти поляка, який говорить і особливо, поляка, який швидко говорить.
По-друге, Шекспір. Який напевно після цих масних та пошлих жартів не лише обернувся навколо своєї осі в домовині, скоріш за все він підійметься наче зомбі і знищить увесь той театр до дідька. Не треба так з класикою, не треба.
Знаю, що це невиховано, але ми покинули зал ще до початку другої дії. Це занадто "високе мистецтво".
Ось такий він - тиждень театральних насолод. Для когось це буденність, для когось- свято, для когось - досвід і праця, а для мене - приємно проведений час з цікавими людьми.
P.S. Окреме спасибі акторам з ТМ 3,4,5 курсів за посмішки та обійми перед, між та після вистав. Маргарита Василишин - one love <3
Комментарии
Отправить комментарий