Нарешті.
Нарешті я можу спокійно зібратись з думками.
Цей запис буде таким собі олдскульним з тих часів, коли тато казав : "Шо ти тільки п'янки описуєш".
На початок я вирішила поставити фотографію, яку моя Таня назвала: "Так ніби тобі 53 роки".
День 1.
Вівторок
"Осінній маскарад"
Цей день мені однозначно запам'ятається насамперед виконанням Бумбоксу з геніальним Сергійком Сілаковим.
І закулісним селфісетом з акторами.
Завершили то все дійство за роллами в "Ясуші" з Ксюшою. Ше була Іра з її партнером Пашою, які підкорили серця факультету мистецтв своїм бальним майстер-класом.
День 2.
Середа
День, коли я побачила один з кращих, а можливо і найкращий фільм в житті.
Фільм, після якого неможливо зв'язати докупи і двох слів. Фільм, після якого застигає час і неможливо зосередитись.
Фільм, яких захопить вас з першої секунди і після трьох годин ви будете ще сидіти з відкритим ротом від здивування.
"Інтерстелар".
Рекомендую, нав'язую і благаю переглянути!!!
День 3.
Четвер
В залі педагогічної нашої бурси коханої мав відбутись концерт, присвячений річниці "Майдану". Ми всі готувались, особливо Алінка Любая, яка навіть з температурою прийшла.
Але концерт так і не відбувся. І Маргарита запросила мене на екзамен першого курсу кафедри театрального мистецтва. Я не знала, що це таке буде і справді - це було щось шалене.
Дивна суміш хореографії, фізичних навантажень, вокалу, декламації і акторського шарму цих, на разі початківців, які лише пів року вливаються в цей творчий світ. Я приємно здивована і дещо шокована. Вправи, які вони так просто виконували, я не змогла б навіть повторити.
Маргарита Василишин - спонсор моїх нестандартних відкриттів стосовно театру.
День 4.
П'ятниця повинна була стати спокійним днем закриття сесії і останнього екзамену.
Але спонтанність- наше друге ім'я. (іронія).
Отут то і відбулась генеральна репетиція суботи.
Все почалось з мартіні "За закриття сесії". Але сидіти в Файному і попивати напиток леді це навіть для нас занадто. Тому як каже Ксюша - "Нема пива - нема Ксюші". Потім ми як в старі добрі часи пройшлись до озера, на Сніжану сніжив сніг і ми проводили дослідження чи замерз вже став чи ні, кидаючи у воду камінці.
Коротше , катамарани не працювали, тож прийшлось йти в Козу на коктейль.
Ох, ці бабські вечори і розмови про вічне - про сильну половину людства.
Ніщо так не розслабляє після важкого місяця науки.
День 5.
Субота.
Екватор - то таке студенське свято, коли ви вже відстраждали 2,5 роки і ще стільки само лишилось, то чому б не викинути 300 грн на п'янку.
Насправді, то просто привід гарно одягнутись, смачно повечеряти і потанцювати в ресторані.
Ресторан "Орфей" - кухня 5+, обслуговування 5+, музика 5+ і звичайно моя група, яка в цей вечір була дружньою як ніколи.
Вечір видався справді розкішним і треба було на тому і завершити, але Ксюша забрала мене в "Алюр".
Ніколи не любила нічні клуби, "і навіщо", спитаєте ви, мене туди понесло. Але коли це екватор, ви задоволені своїм зовнішнім виглядом і вважаєте, що ваш стан задовільний "Ех а чому б і не поїхати, один раз живем, 20 років, а ше не була в Алюрі, бла-бла,всі йдуть, давай, кароче" Окей.
Отже, двері відчиняє швейцар, на вході модельної зовнішності дівчатка і охоронці, за 50 грн вам поставлять печатку, яка світиться під ультрафіолетом і тримаючись за оббиті тканиною стіни (де поручні?!) ви поринете у "найкращу атмосферу найкращого клубу найкращого міста". Вже через 10 хв я думала як би пошвидше вшитись. чому?
по-перше, музика. Дно - це не дзідзьо, як я думала - це музика в Алюрі. Ладно, на вкус и цвет всяке буває, але ж.
по-друге, мс. "Найкращий діджей, найкраща публіка" і так далі, але коли він почав хвалити світлотехніка того закладу....шоб шо?
по-третє, весь цей псевдо-пафос. Ти сідаєш за замовлений попередньо столик, обираєш напої від 40 грн за 50 мл, трясешся під ті абсолютно позбавлені смаку ритми і думаєш про людей, яких ти тут зустрів. Продавчині, студентки, вчительки - люди, які важко працюють, щоб потім витратити половину своєї місячної зарплатні за одну ніч.
Щось я не доганяю цей шарм і коштовність.
Як висновок, нам там було надзвичайно весело
Я зрозуміла, що молодь в Тернополі поділяється на дві категорії: арт-тусовка, яка не вилазить з виставок, концертів молодих гуртів, театру і філармонії і всі решта, які тусуються в клубах. Слава Аллаху, що життя зводить мене переважно з першою половиною.
Їм, чудовим і неординарним я і передаю вітання з побажаннями найприємнішого початку зими, нехай наші вечори в старій добрій "Козі" чи деінде і надалі будуть такими затишними і приємними.
Обіймаю всіх міцно-міцно і дякую за цей тиждень!!!
Ось вам фотографія з підготовки до імпрези:)
Нарешті я можу спокійно зібратись з думками.
Цей запис буде таким собі олдскульним з тих часів, коли тато казав : "Шо ти тільки п'янки описуєш".
На початок я вирішила поставити фотографію, яку моя Таня назвала: "Так ніби тобі 53 роки".
День 1.
Вівторок
"Осінній маскарад"
Цей день мені однозначно запам'ятається насамперед виконанням Бумбоксу з геніальним Сергійком Сілаковим.
І закулісним селфісетом з акторами.
Завершили то все дійство за роллами в "Ясуші" з Ксюшою. Ше була Іра з її партнером Пашою, які підкорили серця факультету мистецтв своїм бальним майстер-класом.
День 2.
Середа
День, коли я побачила один з кращих, а можливо і найкращий фільм в житті.
Фільм, після якого неможливо зв'язати докупи і двох слів. Фільм, після якого застигає час і неможливо зосередитись.
Фільм, яких захопить вас з першої секунди і після трьох годин ви будете ще сидіти з відкритим ротом від здивування.
"Інтерстелар".
Рекомендую, нав'язую і благаю переглянути!!!
День 3.
Четвер
В залі педагогічної нашої бурси коханої мав відбутись концерт, присвячений річниці "Майдану". Ми всі готувались, особливо Алінка Любая, яка навіть з температурою прийшла.
Але концерт так і не відбувся. І Маргарита запросила мене на екзамен першого курсу кафедри театрального мистецтва. Я не знала, що це таке буде і справді - це було щось шалене.
Дивна суміш хореографії, фізичних навантажень, вокалу, декламації і акторського шарму цих, на разі початківців, які лише пів року вливаються в цей творчий світ. Я приємно здивована і дещо шокована. Вправи, які вони так просто виконували, я не змогла б навіть повторити.
Маргарита Василишин - спонсор моїх нестандартних відкриттів стосовно театру.
День 4.
П'ятниця повинна була стати спокійним днем закриття сесії і останнього екзамену.
Але спонтанність- наше друге ім'я. (іронія).
Отут то і відбулась генеральна репетиція суботи.
Все почалось з мартіні "За закриття сесії". Але сидіти в Файному і попивати напиток леді це навіть для нас занадто. Тому як каже Ксюша - "Нема пива - нема Ксюші". Потім ми як в старі добрі часи пройшлись до озера, на Сніжану сніжив сніг і ми проводили дослідження чи замерз вже став чи ні, кидаючи у воду камінці.
Коротше , катамарани не працювали, тож прийшлось йти в Козу на коктейль.
Ох, ці бабські вечори і розмови про вічне - про сильну половину людства.
Ніщо так не розслабляє після важкого місяця науки.
День 5.
Субота.
Екватор - то таке студенське свято, коли ви вже відстраждали 2,5 роки і ще стільки само лишилось, то чому б не викинути 300 грн на п'янку.
Насправді, то просто привід гарно одягнутись, смачно повечеряти і потанцювати в ресторані.
Ресторан "Орфей" - кухня 5+, обслуговування 5+, музика 5+ і звичайно моя група, яка в цей вечір була дружньою як ніколи.
Вечір видався справді розкішним і треба було на тому і завершити, але Ксюша забрала мене в "Алюр".
Ніколи не любила нічні клуби, "і навіщо", спитаєте ви, мене туди понесло. Але коли це екватор, ви задоволені своїм зовнішнім виглядом і вважаєте, що ваш стан задовільний "Ех а чому б і не поїхати, один раз живем, 20 років, а ше не була в Алюрі, бла-бла,всі йдуть, давай, кароче" Окей.
Отже, двері відчиняє швейцар, на вході модельної зовнішності дівчатка і охоронці, за 50 грн вам поставлять печатку, яка світиться під ультрафіолетом і тримаючись за оббиті тканиною стіни (де поручні?!) ви поринете у "найкращу атмосферу найкращого клубу найкращого міста". Вже через 10 хв я думала як би пошвидше вшитись. чому?
по-перше, музика. Дно - це не дзідзьо, як я думала - це музика в Алюрі. Ладно, на вкус и цвет всяке буває, але ж.
по-друге, мс. "Найкращий діджей, найкраща публіка" і так далі, але коли він почав хвалити світлотехніка того закладу....шоб шо?
по-третє, весь цей псевдо-пафос. Ти сідаєш за замовлений попередньо столик, обираєш напої від 40 грн за 50 мл, трясешся під ті абсолютно позбавлені смаку ритми і думаєш про людей, яких ти тут зустрів. Продавчині, студентки, вчительки - люди, які важко працюють, щоб потім витратити половину своєї місячної зарплатні за одну ніч.
Щось я не доганяю цей шарм і коштовність.
Як висновок, нам там було надзвичайно весело
Я зрозуміла, що молодь в Тернополі поділяється на дві категорії: арт-тусовка, яка не вилазить з виставок, концертів молодих гуртів, театру і філармонії і всі решта, які тусуються в клубах. Слава Аллаху, що життя зводить мене переважно з першою половиною.
Їм, чудовим і неординарним я і передаю вітання з побажаннями найприємнішого початку зими, нехай наші вечори в старій добрій "Козі" чи деінде і надалі будуть такими затишними і приємними.
Обіймаю всіх міцно-міцно і дякую за цей тиждень!!!
Ось вам фотографія з підготовки до імпрези:)
Комментарии
Отправить комментарий