falola

Її шия була такою витонченою, засмаглою і трішки припудреною... На плечі спадали бретельки сукні з коштовної тканини, спокійна і незворушно довершена жінка думала про кохання, розкіш і плинність своїх молодих літ... Ніколь Дайвер володіла усім, чого прагла - у неї був чоловік, за яким вмирало пів жіноцтва Америки та Європи, діти, які вчились бути багатіями, сестра, яка добре знала відчуття безмежних статків і такої ж безмежної самотності, будинки, авто, гувернантки, чарівний сад, який вона ніжно доглядала, друзі, які таємно жадали її понад усе...і величезна таємниця, яка вмить змінювала яскраві відтінки цього богемного життя. Втім, книга не про неї.  Не зовсім про неї. Річард Дайвер не одразу став психотерапевтом, і якби не війна, можливо тоді його життя склалося б зовсім по-іншому. Не було б Ніколь, дітей, власної клініки, курортів, будиночка на березі моря...Розмері Гойт.. Розмері зовсім юна - їй 17. Мати завжди пророчила їй успішне життя і донечка не підвела. У 17 її знав

Все почалось із дзвінка Маргарити одного вечора, коли я, Ксюша, Сніжана і Макс покидали "Файне місто" в пошуках пригод і кави. "-Кохана, не хочеш виступити в Бункері в суботу?" Ну і я така: "Окей". Хто ж знав, що цього разу ця неймовірна і шалена дівчина готує мені неабияке випробування і насправді під "виступом" вона мала на увазі не звичне виконання пісеньки чи ще чогось під супровід. "Ти обіцяла, що прочитаєш свої віршики". Відмовляти Маргариті - те саме, що підписувати собі вирок:). Та й зрештою, треба інколи виходити за межі своєї "зони комфорту". Але на ділі це виглядало, як стадії прийняття смерті Елізабет Кюблер-Росс (психолог, США): 1. Заперечення "Та шо ти мені розказуєш, Маргарито, я ж говорю як ввфлофвжсьлріиівдсь.. якось так. І не жартуй. Мені треба спочатку кілька уроків сценічної мови і тоді може якось колись, але не в суботу". 2. Гнів  "Та які вірші, я ніколи їх не читала вголос, і

Увага! Оголошення! З цього дня усі мої записи будуть серйозні, логічно побудовані і будуть нести Вищий Сенс у ваші душі. Тому що так і має себе поводити двадцятирічний блогер. Але, оскільки я не вважаю себе блогером і те, що мені двадцять на разі ніяк на мене не вплинуло - волосся не посивіло, розуму не додалось і до закордонного повноліття ще рік, то розслабтесь і приготуйтесь читати про тижневий відрив мене і дотичних людей. Все почалось з того, що за 2 хв до 00:00 з Італії пролунав дзвінок. Міс Зазуляк розчулила мене цілою тонною приємних слів. І я вкотре впевнилась, чому саме вона, а не хтось інший моя бффка (з розряду "няшка", "позитифффка" і ранєтка"). До слова, в наступну добу мене привітали з усіх куточків світу: США, Канада, Росія, Італія, Азербайжан і, звичайно, Польща. Це дуже і дуже приємно. Отже, повертаємось до опівночі:) В наступні хвилини до моє кімнати прийшли всі жителі нашої квартирки і почали вітати з шаріками. Люблю, к