Все почалось із дзвінка Маргарити одного вечора, коли я, Ксюша, Сніжана і Макс покидали "Файне місто" в пошуках пригод і кави.
"-Кохана, не хочеш виступити в Бункері в суботу?"
Ну і я така: "Окей".
Хто ж знав, що цього разу ця неймовірна і шалена дівчина готує мені неабияке випробування і насправді під "виступом" вона мала на увазі не звичне виконання пісеньки чи ще чогось під супровід.
"Ти обіцяла, що прочитаєш свої віршики".
Відмовляти Маргариті - те саме, що підписувати собі вирок:).
Та й зрештою, треба інколи виходити за межі своєї "зони комфорту".
Але на ділі це виглядало, як стадії прийняття смерті Елізабет Кюблер-Росс (психолог, США):
1. Заперечення
"Та шо ти мені розказуєш, Маргарито, я ж говорю як ввфлофвжсьлріиівдсь.. якось так. І не жартуй. Мені треба спочатку кілька уроків сценічної мови і тоді може якось колись, але не в суботу".
2. Гнів
"Та які вірші, я ніколи їх не читала вголос, і вопше!" ("вопше" я стараюсь не вживати і добре знаю, що такого слова не існує":)
3. Торг
"Маргарито, ну давай на другий раз, ну серйозно, я не знаю які і як читати"
4. Депресія
"Добре, що можна прикинутись хворою. Так і буде"
5. Прийняття
Я стою під світлом лампи перед картиною дивного художника, а на мене дивляться кілька десятків пар очей.
Так я вперше відкрила своє сокровенне публіці, виставила себе на осуд чи посміховисько, стала для когось приємною або не дуже несподіванкою, але в будь-якому випадку здобула безцінний досвід.
Окреме спасибі моїй групі підтримки, які не залишили мене саму перед труднощами.
Танічка, Ксюшка, Сніжана, Макс, Вова і Женя:)
Насправді, немає сенсу розповідати, як я не могла вимовити слово "каштан" і як трусився телефон у долоні, то треба бачити.
Саме тому моя Зозулька зазняла той сором на відео, а це означає, що і ви можете побувати на вечорі "Інтимна лірика НЕ до дня Святого Валентина" і хоча б на хвильку перейнятись тією атмосферою. Але обережно зі звуком, відео починається з шуму аудиторії:)
https://www.youtube.com/watch?v=C_BusiBst40&feature=youtu.be
Загалом, вечір був сповнений тепла і позитиву. Можливо, через те, що зараз у всіх пригнічений настрій, кожен хапався за посмішку і розкривав свої обійми і до кінця вечора це була вже зовсім не інтимна лірика, а драйв і дружнє вогнище оптимізму.
Час відмітити тих, хто забезпечив таку атмосферу:
Організатори Наталя Бабчишин і Зорянка Машталер приклали максимум зусиль, щоб кожен відчував себе наче вдома.
Музичний супровід Сергійка Сілакова був тією основою прекрасного, від його акордів йшли мурашки, які наздоганяли тих мурашок, які бігли і бігли від рядків читців.
Відкрила вечір моя дорога Аліна Любая віршем О. Забужко "А все-таки я вас любила". (прочитайте, особливо дівчата).
Далі було багато різного...
Неочікувана Фіра, яка співала перед моїм виходом. Останній раз перед тим я чула їх у "Кнайпі" і мені зовсім не сподобалось.. але це було щось абсолютно протилежне. Фіра заряджали своєю енергетикою, а коли завели "Ой у вишневому саду...", то весь зал підхопив і аж очі починали наповнюватись розчуленням.
З поетів мене вразили найбільше двоє мужчин.
Сашко Мельник з Івано-Франківська. Такий собі "свій пацан", якого всі знають і який зовсім не кремпується, знайомлячи усіх з своїм уявним фіолетовим котом.
Втім, вірші його серйозніші, ніж сам автор здається на перший погляд.
Трохи вгадувались елементи Іздрика, але це ж я - мені всюди Іздрик ввижається і вчувається.
Другий парубок - Богдан Шаповал з Тернополя. Раніше я його тільки кілька разів бачила в університеті, бо вчимось на одному факультеті, але знайома особисто не була.
Поезія його така чоловіча, така експресивна, така жива і така...з надривом. Віриш кожнісінькому слову і погляду, пронизує на всі 100%.
Логічним завершенням були команда Street Spiving (моя малеча там співає і змушує пишатись нею). Не знаю, для чого вони аж на сцену виходили, адже співав повністю весь зал і то було справді весело і радісно.
Я отримала море позитиву і натхнення, якого вистачить до кінця зими. Шукайте і ви чогось світлого. (хотіла пожартувати про 50 відтінків сірого, але знаю, всіх вже дістали ці жарти.)
Вирізайте сердечка з червоного картону і ліпіть на вікна, скоро день Закоханих. Відгуляйте і за мене теж.:)
"-Кохана, не хочеш виступити в Бункері в суботу?"
Ну і я така: "Окей".
Хто ж знав, що цього разу ця неймовірна і шалена дівчина готує мені неабияке випробування і насправді під "виступом" вона мала на увазі не звичне виконання пісеньки чи ще чогось під супровід.
"Ти обіцяла, що прочитаєш свої віршики".
Відмовляти Маргариті - те саме, що підписувати собі вирок:).
Та й зрештою, треба інколи виходити за межі своєї "зони комфорту".
Але на ділі це виглядало, як стадії прийняття смерті Елізабет Кюблер-Росс (психолог, США):
1. Заперечення
"Та шо ти мені розказуєш, Маргарито, я ж говорю як ввфлофвжсьлріиівдсь.. якось так. І не жартуй. Мені треба спочатку кілька уроків сценічної мови і тоді може якось колись, але не в суботу".
2. Гнів
"Та які вірші, я ніколи їх не читала вголос, і вопше!" ("вопше" я стараюсь не вживати і добре знаю, що такого слова не існує":)
3. Торг
"Маргарито, ну давай на другий раз, ну серйозно, я не знаю які і як читати"
4. Депресія
"Добре, що можна прикинутись хворою. Так і буде"
5. Прийняття
Я стою під світлом лампи перед картиною дивного художника, а на мене дивляться кілька десятків пар очей.
Так я вперше відкрила своє сокровенне публіці, виставила себе на осуд чи посміховисько, стала для когось приємною або не дуже несподіванкою, але в будь-якому випадку здобула безцінний досвід.
Окреме спасибі моїй групі підтримки, які не залишили мене саму перед труднощами.
Танічка, Ксюшка, Сніжана, Макс, Вова і Женя:)
Насправді, немає сенсу розповідати, як я не могла вимовити слово "каштан" і як трусився телефон у долоні, то треба бачити.
Саме тому моя Зозулька зазняла той сором на відео, а це означає, що і ви можете побувати на вечорі "Інтимна лірика НЕ до дня Святого Валентина" і хоча б на хвильку перейнятись тією атмосферою. Але обережно зі звуком, відео починається з шуму аудиторії:)
https://www.youtube.com/watch?v=C_BusiBst40&feature=youtu.be
Загалом, вечір був сповнений тепла і позитиву. Можливо, через те, що зараз у всіх пригнічений настрій, кожен хапався за посмішку і розкривав свої обійми і до кінця вечора це була вже зовсім не інтимна лірика, а драйв і дружнє вогнище оптимізму.
Час відмітити тих, хто забезпечив таку атмосферу:
Організатори Наталя Бабчишин і Зорянка Машталер приклали максимум зусиль, щоб кожен відчував себе наче вдома.
Музичний супровід Сергійка Сілакова був тією основою прекрасного, від його акордів йшли мурашки, які наздоганяли тих мурашок, які бігли і бігли від рядків читців.
Відкрила вечір моя дорога Аліна Любая віршем О. Забужко "А все-таки я вас любила". (прочитайте, особливо дівчата).
Далі було багато різного...
Неочікувана Фіра, яка співала перед моїм виходом. Останній раз перед тим я чула їх у "Кнайпі" і мені зовсім не сподобалось.. але це було щось абсолютно протилежне. Фіра заряджали своєю енергетикою, а коли завели "Ой у вишневому саду...", то весь зал підхопив і аж очі починали наповнюватись розчуленням.
З поетів мене вразили найбільше двоє мужчин.
Сашко Мельник з Івано-Франківська. Такий собі "свій пацан", якого всі знають і який зовсім не кремпується, знайомлячи усіх з своїм уявним фіолетовим котом.
Втім, вірші його серйозніші, ніж сам автор здається на перший погляд.
Трохи вгадувались елементи Іздрика, але це ж я - мені всюди Іздрик ввижається і вчувається.
Другий парубок - Богдан Шаповал з Тернополя. Раніше я його тільки кілька разів бачила в університеті, бо вчимось на одному факультеті, але знайома особисто не була.
Поезія його така чоловіча, така експресивна, така жива і така...з надривом. Віриш кожнісінькому слову і погляду, пронизує на всі 100%.
Логічним завершенням були команда Street Spiving (моя малеча там співає і змушує пишатись нею). Не знаю, для чого вони аж на сцену виходили, адже співав повністю весь зал і то було справді весело і радісно.
Я отримала море позитиву і натхнення, якого вистачить до кінця зими. Шукайте і ви чогось світлого. (хотіла пожартувати про 50 відтінків сірого, але знаю, всіх вже дістали ці жарти.)
Вирізайте сердечка з червоного картону і ліпіть на вікна, скоро день Закоханих. Відгуляйте і за мене теж.:)
Комментарии
Отправить комментарий