Її шия була такою витонченою, засмаглою і трішки припудреною... На плечі спадали бретельки сукні з коштовної тканини, спокійна і незворушно довершена жінка думала про кохання, розкіш і плинність своїх молодих літ...
Ніколь Дайвер володіла усім, чого прагла - у неї був чоловік, за яким вмирало пів жіноцтва Америки та Європи, діти, які вчились бути багатіями, сестра, яка добре знала відчуття безмежних статків і такої ж безмежної самотності, будинки, авто, гувернантки, чарівний сад, який вона ніжно доглядала, друзі, які таємно жадали її понад усе...і величезна таємниця, яка вмить змінювала яскраві відтінки цього богемного життя.
Втім, книга не про неї.
Не зовсім про неї.
Річард Дайвер не одразу став психотерапевтом, і якби не війна, можливо тоді його життя склалося б зовсім по-іншому. Не було б Ніколь, дітей, власної клініки, курортів, будиночка на березі моря...Розмері Гойт..
Розмері зовсім юна - їй 17. Мати завжди пророчила їй успішне життя і донечка не підвела. У 17 її знав весь світ, як кіноактрису, якій пощастило вдало зіграти у популярному фільмі.
Що ж зібрало цих трьох у книзі Ф.С. Фітцджеральда "Ніч лагідна"?
Я не назву це ані "трикутником кохання", ані "любовною драмою" взагалі... Здається, навіть не в ліриці суть. Самообман, пустота душі, відсутність орієнтирів, алкоголь, відчай і надія...слова, які приходять мені на думку.Після прочитання кожен з вас сам собі відповість.
Автор "Великого Гетсбі" називає її улюбленою не лише через благородне красномовство і діамантові декорації..."Ніч лагідна" - автобіографія.
Не буду розповідати, в чому драма і кульмінація, скажу лише, що дружина Фітцджеральда Зельда Сейр померла в пожежі у божевільні у 1930 р., там її лікували від шизофренії. "Ніч лагідна" написана у 1934 р.
Роман входить у 100 найращих книг за версією BBC.
Безумовно вартий уваги.
І , звісно, як же без цитат вкінці:
"Ми часто виявляємо незрозумілу повагу до п*яних - це схоже на ставлення примітивних племен до божевільних. Саме повагу, а не острах. Людина, яка втратила людську подобу й здатна на все, викликає мало не побожний трепет. Звичайно, потім ми примушуємо її платити за цю мить вищості, мить величі."
"-Дивно, що тепер ми завжди разом і завжди самі, правда, Дік? Хоч куди б ми ішли, завжди приходимо одне до одного"
"Не одне століття, мабуть, спливе, перше ніж отакі амазонки збагнуть - і то не тільки на словах, - що єдине справді дошкульне місце чоловіка - це його гордість, тендітна, як яєчна шкаралупа. "
"Важко бути поряд з Вами і не цілувати Вас."
"-Скажи, чи ти бачиш ніжну барву тіла, що було твоїм?"
"-А я колись думала, що все , що буде до вісімнадцяти років, нічого не важить, - сказала Мері.
- Атож, атож, - підхопив Ейб. - Як і після вісімнадцяти".
Комментарии
Отправить комментарий