Літературний фестиваль "Ї" - це справді ковток свіжого весняного повітря.
Напевно він залишиться у пам'яті назавжди.
Але якщо раптом щось і забудеться - то ось воно, тут.
Абсолютно про все, що відбувалось з нами цими вихідними.
Розпочинаю:
Отож, в п'ятницю 17.04 було відкриття. Я, як звично не пунктуальна і невчасна, прийшла аж на презентацію Томаша Деяка і його віршів. Він кучерявий і вірші хаотично обирались і зачитувались, але не дивлячись на все, мені було не до нього. Адже прямісінько позаду мене сидів собі спокійненько Андрій Любка. Кожна дівчина в поетично-літературній Україні знає Любку бодай за його вірш "Ти прокинешся вранці і скажеш.." або ж за збірку "Спати з жінками", хоча для мене він тільки "Кіллер". Виявилось, що хвилювання мені так і не вдасться здолати і сфотографуватись з ним теж, але принаймні автографом я розжилась:)
Після Томаша на сцену вийшов гурт Медовий Полин. Веселі пацани з Борщова. Багато пили води, балакали, настроювались, шмаркали і нарешті трохи співали. Але співали класно, трохи розворушили публіку і викликали посмішки.
Далі Андрій Любка презентував на сцені книгу Лідії Осталовської "Акварелі". Книга про знищення циган під час другої світової, біографічна і цікава. Потім молодий письменник потішив присутніх своїм оповіданням про зраду, курвів і козлів... трохи примітивне, але красиво написане.
а потім зал взагалі вибухнув, бо на сцені з'явився Юрко Іздрик. І то було щось надто дивне - він вмикав якісь хіп-хоп ритми і читав під них, бавився на лептопі в музичну іграшку, а зал слухав і аплодував. Спантеличено. Звичайно, це Іздрик і його вірші ніщо не зіпсує, але ми вийшли із залу і не додивились до кінця. Можливо, справа у втомі, але то було все, що ми побачили у перший день, бо потім нас занесло в "Козу", а після пива - спати.
Другий день був значно плідним. У готелі "Тернопіль" нам пощастило стати частинкою круглого столу з провідними літературними діячами у дискусії "Мистецтво в умовах війни". Здавалось, тема актуальна і тому заїжджена, але творчі особистості на те такі і є, аби показати зовсім іншу сторону ситуації. Цікаво було послухати В. Махно через скайп з Нью-Йорку, Андрея Хадановича з Білорусії та Анету Камінську з Польщі. Відчувалось і співчуття, і підтримка. Хоча і соромно, що під час війни ми тут балакаєм і бла-блакаєм.
Зал виявився зовсім маленьким для такої кількості слухачів, тому у довжелезному коридорі на підлозі сиділо купа тих, кому не вдалось протиснутись у конференцзал - хіпстери, панки, ті ж поети, художники і пафосність.
То була суботня днина, але не дивлячись на сонце, було так холодно, що в нас відняло долоньки, поки дійшли до УД "Перемога", тому вирішили спочатку зігрітись кавою. Рекомендую для любителів солодкого: на площі в "Ровері" мокачіно з карамеллю. Божественне. Через примхи житейські ми майже повністю пропустили виступ гурту PIANO (про що катастрофічно шкодую). Але все ж кілька пісень нам вдалось почути - і на тому щастя.
18:00 - презентація збірки "Люди погоди". На сцені чотири молодики - чотири причини страждань дівчат, чотири зовсім різні мужчини, чотири стихії, чотири пори року... і поруч музикант за роялем. Роман Штігер став для мене відкриттям, відрадою, відчайдушністю і весною. Його твори проймали, пронизували і пробивали. Хотілось плакати і посміхатись, посміхатись і плакати. Після нього я не сприймала ні Івана Байдака з його літом, ні Марка Лівіна з його осінню і дразливим "Оп",яке він зверхньо втикав після віршів, ні Юрія Матевощука (хоча в ньому якраз теж щось було...зимове).
Подолавши жидівське нутро і студентську жадібність я все-таки не стрималась і купила собі "Людей погоди", аби вдома вони у мене були повсякчас.
А в той час на сцені вже жартував Юрій Андрухович. Після його презентації всі пішли на автограф-сесію вниз і я навіть кілька секунд стояла прямо перед ним, за кілька сантиметрів. І О святі чіпси зі смаком крабів, то було шось неможливе!!! енергетика , яка вабить за кілометр, голос, сережки у вухах, зачіска, аромат парфумів - він накладає гіпноз і неможливо з того звільнитись.
З тієї причини ми спокійно провтикали очікувану для багатьох Vivienne Mort. З того, що я бачила - оригінальна манера, якісна музика, цікаві інтерпретації... Сніжана казала, що класно. Нема причин їй не довіряти:)
21:20 розпочались поетичні читання. І тут вже Іздрик був нормальним. Чуттєвим, захоплюючим і прекрасним в своїй окулярах.
ДУЖЕ! дуже сподобався мені Андрей Хаданович, але про нього згодом. Ще був неадекватний Олександр Ірванець - класик Бу-Ба-Бу, якого я навіть не второпала, за тим трешом, який він творив на сцені і під нею.
Пізніше я зрозуміла, що час прикласти голівоньку до подушечки і дати спокій тим поетам.
Але ранок третього дня знову ж таки розпочався, продовжився і закінчився на "Ї".
В обід ми з Зозулькою вже сиділи в першому ряді у залі Максіма (єдиний привід відвідати нічний клуб - прийти до нього вдень). Серед багатьох поетів і поеток мене вразила Вікторія Дикобраз. Крихітка з гігантськими дредами і соціальною лірикою, яка просто шматує мозок і змушує прокинутись.
В перерві між всім ми трохи погуляли містом, зайшли в книгарню, обламались, бо Хадановича там нема і навіть Любки там нема (могли б бути готові до "Ї"!!_). А потім вирішили поглянути на молодіжну сцену. Там були і знайомі обличчя, і не зовсім, а втім, у кількох рядках було щось дійсно нове і свіже.
А далі нарешті почався реальний двіж - на сцені з'явився Сергій Жадан, якого всі ЖАДали і Андрей Хаданович, заради якого всі ХОДили. цікавий експеримент - оскільки ці двоє поетів перекладали поезію один одного, то і вся презентація була двомовна і жвава. Напевно, вона була найкрутіша з усіх за тих 3 дні.
Взагалі білоруси (Андрей Хаданович і Віталій Рижков) стали відкриттям для мене - і тепер я люблю Білорусію не лише за Республіку Паліну і згущонку. Більше ніж я полюбила білоруських поетів, їх любить хіба що Ірванець (хто був - шарить).
Продовжили вечір "Діор" - але не той, шо дизайнер, а ті, що Діля і Орест. Світлі, позитивні, мультиінструментальні, часом ліричні, але постійно з посмішками, вони підзарядили зал такою атмосферою, яку легко було підтримати Дмитру Лазуткіну та Віталію Рижкову. Їх було теж цікаво слухати. Хоча здавалось, що в голові вже не вкладається вся інформація.
Особисто для мене кульмінацією всього став виступ гурту "Один в каное". Підспівувати улюбленому гурту з першого рядка у першому ряді - це найприємніше, що може трапитись.
Я просто додам до запису їхні аудіо на випадок, якщо ви живете на сім світі і ще їх не чули.
Після викликів "на Біс" і руко-болючих аплодисментів організатори ще раз оголосили Жадана і наступна година пройшла на одному диханні. Вірш за віршем, тема за темою, і все таке пов'язане і водночас різне... Жадан став тією крапкою в моєму фестивальному дні, таким собі благословінням і "Амінь".
Фестиваль "Ї" - це селфі з найвидатнішими поетами України, це оплески найкреативнішим музичним гуртам, це голуб, це безкінечна ріка рим, це автографи з побажаннями, це хвилювання, це емоції, які не забуваються, це нові книги, це нові люди... і Ксюша Зазуляк, яка змусила мене взяти квиток. Дякую, що оберегла мене від цієї фатальної помилки. Сподіваюсь наступного року я побачу там більше знайомих , а на разі - фотки, яких море.
Напевно він залишиться у пам'яті назавжди.
Але якщо раптом щось і забудеться - то ось воно, тут.
Абсолютно про все, що відбувалось з нами цими вихідними.
Розпочинаю:
Отож, в п'ятницю 17.04 було відкриття. Я, як звично не пунктуальна і невчасна, прийшла аж на презентацію Томаша Деяка і його віршів. Він кучерявий і вірші хаотично обирались і зачитувались, але не дивлячись на все, мені було не до нього. Адже прямісінько позаду мене сидів собі спокійненько Андрій Любка. Кожна дівчина в поетично-літературній Україні знає Любку бодай за його вірш "Ти прокинешся вранці і скажеш.." або ж за збірку "Спати з жінками", хоча для мене він тільки "Кіллер". Виявилось, що хвилювання мені так і не вдасться здолати і сфотографуватись з ним теж, але принаймні автографом я розжилась:)
Після Томаша на сцену вийшов гурт Медовий Полин. Веселі пацани з Борщова. Багато пили води, балакали, настроювались, шмаркали і нарешті трохи співали. Але співали класно, трохи розворушили публіку і викликали посмішки.
Далі Андрій Любка презентував на сцені книгу Лідії Осталовської "Акварелі". Книга про знищення циган під час другої світової, біографічна і цікава. Потім молодий письменник потішив присутніх своїм оповіданням про зраду, курвів і козлів... трохи примітивне, але красиво написане.
а потім зал взагалі вибухнув, бо на сцені з'явився Юрко Іздрик. І то було щось надто дивне - він вмикав якісь хіп-хоп ритми і читав під них, бавився на лептопі в музичну іграшку, а зал слухав і аплодував. Спантеличено. Звичайно, це Іздрик і його вірші ніщо не зіпсує, але ми вийшли із залу і не додивились до кінця. Можливо, справа у втомі, але то було все, що ми побачили у перший день, бо потім нас занесло в "Козу", а після пива - спати.
Другий день був значно плідним. У готелі "Тернопіль" нам пощастило стати частинкою круглого столу з провідними літературними діячами у дискусії "Мистецтво в умовах війни". Здавалось, тема актуальна і тому заїжджена, але творчі особистості на те такі і є, аби показати зовсім іншу сторону ситуації. Цікаво було послухати В. Махно через скайп з Нью-Йорку, Андрея Хадановича з Білорусії та Анету Камінську з Польщі. Відчувалось і співчуття, і підтримка. Хоча і соромно, що під час війни ми тут балакаєм і бла-блакаєм.
Зал виявився зовсім маленьким для такої кількості слухачів, тому у довжелезному коридорі на підлозі сиділо купа тих, кому не вдалось протиснутись у конференцзал - хіпстери, панки, ті ж поети, художники і пафосність.
То була суботня днина, але не дивлячись на сонце, було так холодно, що в нас відняло долоньки, поки дійшли до УД "Перемога", тому вирішили спочатку зігрітись кавою. Рекомендую для любителів солодкого: на площі в "Ровері" мокачіно з карамеллю. Божественне. Через примхи житейські ми майже повністю пропустили виступ гурту PIANO (про що катастрофічно шкодую). Але все ж кілька пісень нам вдалось почути - і на тому щастя.
18:00 - презентація збірки "Люди погоди". На сцені чотири молодики - чотири причини страждань дівчат, чотири зовсім різні мужчини, чотири стихії, чотири пори року... і поруч музикант за роялем. Роман Штігер став для мене відкриттям, відрадою, відчайдушністю і весною. Його твори проймали, пронизували і пробивали. Хотілось плакати і посміхатись, посміхатись і плакати. Після нього я не сприймала ні Івана Байдака з його літом, ні Марка Лівіна з його осінню і дразливим "Оп",яке він зверхньо втикав після віршів, ні Юрія Матевощука (хоча в ньому якраз теж щось було...зимове).
Подолавши жидівське нутро і студентську жадібність я все-таки не стрималась і купила собі "Людей погоди", аби вдома вони у мене були повсякчас.
А в той час на сцені вже жартував Юрій Андрухович. Після його презентації всі пішли на автограф-сесію вниз і я навіть кілька секунд стояла прямо перед ним, за кілька сантиметрів. І О святі чіпси зі смаком крабів, то було шось неможливе!!! енергетика , яка вабить за кілометр, голос, сережки у вухах, зачіска, аромат парфумів - він накладає гіпноз і неможливо з того звільнитись.
З тієї причини ми спокійно провтикали очікувану для багатьох Vivienne Mort. З того, що я бачила - оригінальна манера, якісна музика, цікаві інтерпретації... Сніжана казала, що класно. Нема причин їй не довіряти:)
21:20 розпочались поетичні читання. І тут вже Іздрик був нормальним. Чуттєвим, захоплюючим і прекрасним в своїй окулярах.
ДУЖЕ! дуже сподобався мені Андрей Хаданович, але про нього згодом. Ще був неадекватний Олександр Ірванець - класик Бу-Ба-Бу, якого я навіть не второпала, за тим трешом, який він творив на сцені і під нею.
Пізніше я зрозуміла, що час прикласти голівоньку до подушечки і дати спокій тим поетам.
Але ранок третього дня знову ж таки розпочався, продовжився і закінчився на "Ї".
В обід ми з Зозулькою вже сиділи в першому ряді у залі Максіма (єдиний привід відвідати нічний клуб - прийти до нього вдень). Серед багатьох поетів і поеток мене вразила Вікторія Дикобраз. Крихітка з гігантськими дредами і соціальною лірикою, яка просто шматує мозок і змушує прокинутись.
В перерві між всім ми трохи погуляли містом, зайшли в книгарню, обламались, бо Хадановича там нема і навіть Любки там нема (могли б бути готові до "Ї"!!_). А потім вирішили поглянути на молодіжну сцену. Там були і знайомі обличчя, і не зовсім, а втім, у кількох рядках було щось дійсно нове і свіже.
А далі нарешті почався реальний двіж - на сцені з'явився Сергій Жадан, якого всі ЖАДали і Андрей Хаданович, заради якого всі ХОДили. цікавий експеримент - оскільки ці двоє поетів перекладали поезію один одного, то і вся презентація була двомовна і жвава. Напевно, вона була найкрутіша з усіх за тих 3 дні.
Взагалі білоруси (Андрей Хаданович і Віталій Рижков) стали відкриттям для мене - і тепер я люблю Білорусію не лише за Республіку Паліну і згущонку. Більше ніж я полюбила білоруських поетів, їх любить хіба що Ірванець (хто був - шарить).
Продовжили вечір "Діор" - але не той, шо дизайнер, а ті, що Діля і Орест. Світлі, позитивні, мультиінструментальні, часом ліричні, але постійно з посмішками, вони підзарядили зал такою атмосферою, яку легко було підтримати Дмитру Лазуткіну та Віталію Рижкову. Їх було теж цікаво слухати. Хоча здавалось, що в голові вже не вкладається вся інформація.
Особисто для мене кульмінацією всього став виступ гурту "Один в каное". Підспівувати улюбленому гурту з першого рядка у першому ряді - це найприємніше, що може трапитись.
Я просто додам до запису їхні аудіо на випадок, якщо ви живете на сім світі і ще їх не чули.
Після викликів "на Біс" і руко-болючих аплодисментів організатори ще раз оголосили Жадана і наступна година пройшла на одному диханні. Вірш за віршем, тема за темою, і все таке пов'язане і водночас різне... Жадан став тією крапкою в моєму фестивальному дні, таким собі благословінням і "Амінь".
Фестиваль "Ї" - це селфі з найвидатнішими поетами України, це оплески найкреативнішим музичним гуртам, це голуб, це безкінечна ріка рим, це автографи з побажаннями, це хвилювання, це емоції, які не забуваються, це нові книги, це нові люди... і Ксюша Зазуляк, яка змусила мене взяти квиток. Дякую, що оберегла мене від цієї фатальної помилки. Сподіваюсь наступного року я побачу там більше знайомих , а на разі - фотки, яких море.
( так нормально виглядали наші браслетики за хвилину після їх заліплення - Сніжана, я і Ксюша)
(Як без покерфейсу. Де б не були і що би не трапилось)
(Андрій Любка поправляє коси, а в залі нема жодної жінки з обручкою.І ще й при цьому вони не дихали. Ми. Не дихали).
(мій квиток з автографом Любки)
("Ї" запихається мені в мозок.)
(гурт PIANO)
(нормальна фотка)
("Люди погоди")
(Юрій Андрухович)
(ще раз "Люди погоди")
(Марк Лівін, гарні Ксюша і Сніжана, моя гігантська голова)
(тусуємся біля Майстра Слова, поки він втамовує фанів)
(продовжуємо просто стояти біля нього і молитись:)
(Роман Штігер, якого ми задовбали в кінці кінців тими фотками)
(вночі воно всьо сі світило)
(Андрей Хаданович)
(Сергій Жадан і Андрей Хаданович)
(фотка на мільйон з С. Жаданом)
(Діля і Орест)
(Маргаритка і Зорянка)
(ше раз Діля і Орест)
(і ще раз Діля і Орест)
(Тарас, що лежить)
( Тарас, що стоїть)
(Кохана моя квіточка)
(Чотири людини, які верещали пісні "Один в каное")
(Один в каное)
(мій нещасний браслет після всіх пригод)
Комментарии
Отправить комментарий