К основному контенту

Літературний фестиваль "Ї" - як неймовірно все це було.

Літературний фестиваль "Ї" - це справді ковток свіжого весняного повітря.
Напевно він залишиться у пам'яті назавжди.
Але якщо раптом щось і забудеться - то ось воно, тут.

Абсолютно про все, що відбувалось з нами цими вихідними.
Розпочинаю:
Отож, в п'ятницю 17.04  було відкриття. Я, як звично не пунктуальна і невчасна, прийшла аж на презентацію Томаша Деяка і його віршів. Він кучерявий і вірші хаотично обирались і зачитувались, але не дивлячись на все, мені було не до нього. Адже прямісінько позаду мене сидів собі спокійненько Андрій Любка. Кожна дівчина в поетично-літературній Україні знає Любку бодай за його вірш "Ти прокинешся вранці і скажеш.." або ж за збірку "Спати з жінками", хоча для мене він тільки "Кіллер". Виявилось, що хвилювання мені так і не вдасться здолати і сфотографуватись з ним теж, але принаймні автографом я розжилась:)
Після Томаша на сцену вийшов гурт Медовий Полин. Веселі пацани з Борщова. Багато пили води, балакали, настроювались, шмаркали і нарешті трохи співали. Але співали класно, трохи розворушили публіку і викликали посмішки.
Далі Андрій Любка презентував на сцені книгу Лідії Осталовської "Акварелі". Книга про знищення циган під час другої світової, біографічна і цікава. Потім молодий письменник потішив присутніх своїм оповіданням про зраду, курвів і козлів... трохи примітивне, але красиво написане.
а потім зал взагалі вибухнув, бо на сцені з'явився Юрко Іздрик. І то було щось надто дивне - він вмикав якісь хіп-хоп ритми і читав під них, бавився на лептопі в музичну іграшку, а зал слухав і аплодував. Спантеличено. Звичайно, це Іздрик і його вірші ніщо не зіпсує, але ми вийшли із залу і не додивились до кінця. Можливо, справа у втомі, але то було все, що ми побачили у перший день, бо потім нас занесло в "Козу", а після пива - спати.
Другий день був значно плідним. У готелі "Тернопіль" нам пощастило стати частинкою круглого столу з провідними літературними діячами у дискусії "Мистецтво в умовах війни". Здавалось, тема актуальна і тому заїжджена, але творчі особистості на те такі і є, аби показати зовсім іншу сторону ситуації. Цікаво було послухати В. Махно через скайп з Нью-Йорку, Андрея Хадановича з Білорусії та Анету Камінську з Польщі. Відчувалось і співчуття, і підтримка. Хоча і соромно, що під час війни ми тут балакаєм і бла-блакаєм.
Зал виявився зовсім маленьким для такої кількості слухачів, тому у довжелезному коридорі на підлозі сиділо купа тих, кому не вдалось протиснутись у конференцзал  - хіпстери, панки, ті ж поети, художники і пафосність.
То була суботня днина, але не дивлячись на сонце, було так холодно, що в нас відняло долоньки, поки дійшли до УД "Перемога", тому вирішили спочатку зігрітись кавою. Рекомендую для любителів солодкого: на площі в "Ровері" мокачіно з карамеллю. Божественне. Через примхи житейські ми майже повністю пропустили виступ гурту PIANO (про що катастрофічно шкодую). Але все ж кілька пісень нам вдалось почути - і на тому щастя.
18:00 - презентація збірки "Люди погоди". На сцені чотири молодики - чотири причини страждань дівчат, чотири зовсім різні мужчини, чотири стихії, чотири пори року... і поруч музикант за роялем. Роман Штігер став для мене відкриттям, відрадою, відчайдушністю і весною. Його твори проймали, пронизували і пробивали. Хотілось плакати і посміхатись, посміхатись і плакати. Після нього я не сприймала ні Івана Байдака з його літом, ні Марка Лівіна з його осінню і дразливим "Оп",яке він зверхньо втикав після віршів, ні Юрія Матевощука (хоча в ньому якраз теж щось було...зимове).
Подолавши жидівське нутро і студентську жадібність я все-таки не стрималась і купила собі "Людей погоди", аби вдома вони у мене були повсякчас.
А в той час на сцені вже жартував Юрій Андрухович. Після його презентації всі пішли на автограф-сесію вниз і я навіть кілька секунд стояла прямо перед ним, за кілька сантиметрів. І О святі чіпси зі смаком крабів, то було шось неможливе!!! енергетика , яка вабить за кілометр, голос, сережки у вухах, зачіска, аромат парфумів - він накладає  гіпноз і неможливо з того звільнитись.
З тієї причини ми спокійно провтикали очікувану для багатьох Vivienne Mort. З того, що я бачила - оригінальна манера, якісна музика, цікаві інтерпретації... Сніжана казала, що класно. Нема причин їй не довіряти:)
21:20 розпочались поетичні читання. І тут вже Іздрик був нормальним. Чуттєвим, захоплюючим і прекрасним в своїй окулярах.
ДУЖЕ! дуже сподобався мені Андрей Хаданович, але про нього згодом. Ще був неадекватний Олександр Ірванець - класик Бу-Ба-Бу, якого я навіть не второпала, за тим трешом, який він творив на сцені і під нею.
Пізніше я зрозуміла, що час прикласти голівоньку до подушечки і дати спокій тим поетам.
Але ранок третього дня знову ж таки розпочався, продовжився і закінчився на "Ї".
В обід ми з Зозулькою вже сиділи в першому ряді у залі Максіма (єдиний привід відвідати нічний клуб - прийти до нього вдень). Серед багатьох поетів і поеток мене вразила Вікторія Дикобраз. Крихітка з гігантськими дредами і соціальною лірикою, яка просто шматує мозок і змушує прокинутись.
В перерві між всім ми трохи погуляли містом, зайшли в книгарню, обламались, бо Хадановича там нема і навіть Любки там нема (могли б бути готові до "Ї"!!_). А потім вирішили поглянути на молодіжну сцену. Там були і знайомі обличчя, і не зовсім, а втім, у кількох рядках було щось дійсно нове і свіже. 
А далі нарешті почався реальний двіж - на сцені з'явився Сергій Жадан, якого всі ЖАДали і Андрей Хаданович, заради якого всі ХОДили. цікавий експеримент - оскільки ці двоє поетів перекладали поезію один одного, то і вся презентація була двомовна і жвава. Напевно, вона була найкрутіша з усіх за тих 3 дні. 
Взагалі білоруси (Андрей Хаданович і Віталій Рижков) стали відкриттям для мене - і тепер я люблю Білорусію не лише за Республіку Паліну і згущонку. Більше ніж я полюбила білоруських поетів, їх любить хіба що Ірванець (хто був - шарить).
Продовжили вечір "Діор" - але не той, шо дизайнер, а ті, що Діля і Орест. Світлі, позитивні, мультиінструментальні, часом ліричні, але постійно з посмішками, вони підзарядили зал такою атмосферою, яку легко було підтримати Дмитру Лазуткіну та Віталію Рижкову. Їх було теж цікаво слухати. Хоча здавалось, що в голові вже не вкладається вся інформація. 
Особисто для мене кульмінацією всього став виступ гурту "Один в каное". Підспівувати улюбленому гурту з першого рядка у першому ряді - це найприємніше, що може трапитись.
Я просто додам до запису їхні аудіо на випадок, якщо ви живете на сім світі і ще їх не чули.
Після викликів "на Біс" і руко-болючих аплодисментів організатори ще раз оголосили Жадана і наступна година пройшла на одному диханні. Вірш за віршем, тема за темою, і все таке пов'язане і водночас різне... Жадан став тією крапкою в моєму фестивальному дні, таким собі благословінням і "Амінь". 
Фестиваль "Ї" - це селфі з найвидатнішими поетами України, це оплески найкреативнішим музичним гуртам, це голуб, це безкінечна ріка рим, це автографи з побажаннями,  це хвилювання, це емоції, які не забуваються, це нові книги, це нові люди... і Ксюша Зазуляк, яка змусила мене взяти квиток. Дякую, що оберегла мене від цієї фатальної помилки. Сподіваюсь наступного року я побачу там більше знайомих , а на разі - фотки, яких море.


( так нормально виглядали наші браслетики за хвилину після їх заліплення - Сніжана, я і Ксюша)


(Як без покерфейсу. Де б не були і що би не трапилось)


(Андрій Любка поправляє коси, а в залі нема жодної жінки з обручкою.І ще й при цьому вони не дихали. Ми. Не дихали).



(мій квиток з автографом Любки)


("Ї" запихається мені в мозок.)


(гурт PIANO)


(нормальна фотка)


("Люди погоди")


(Юрій Андрухович)


(ще раз "Люди погоди")


(Марк Лівін, гарні Ксюша і Сніжана, моя гігантська голова)


(тусуємся біля Майстра Слова, поки він втамовує фанів)


(продовжуємо просто стояти біля нього і молитись:)


(Роман Штігер, якого ми задовбали в кінці кінців тими фотками)


(вночі воно всьо сі світило)


(Андрей Хаданович)


(Сергій Жадан і Андрей Хаданович)


(фотка на мільйон з С. Жаданом)


(Діля і Орест)


(Маргаритка і Зорянка)


(ше раз Діля і Орест)


(і ще раз Діля і Орест)


(Тарас, що лежить)


( Тарас, що стоїть)


(Кохана моя квіточка)


(Чотири людини, які верещали пісні "Один в каное")


(Один в каное)


(мій нещасний браслет після всіх пригод)

Комментарии

Популярные сообщения из этого блога

Екскурс під ЇЇ сукню

Victoria’s Sicret , Calvin Klain, Triumph - навіть така провінційна дич, як я знає що це таке. Цінники на жіночу білизну часто минають межу адекватності і залишається лиш облизуватись, проходячи повз Milavitsa. Бабське існування приречене повсякчас бачити красиві речі і голодувати, щоб купити собі бікіні і запхати в них «горіх» або «персик», або « нічого (як в мене)» (в кого що) між той шмат матерії. Ми з дівчатами вирішили обсудити найбільш поширені міркування (знову ж таки стереотипи) на рахунок ліфонів (не пам‘ятаю де я вперше почула це слово 😂) і оприділитись чи далі ходити без трусів. 😂  Примітка: Оскільки імена учасниць співпадали, то відрізнити їх можна за розміром грудей. 😏 💋💋💋💋💋 1. Білизна - це статус.   Мужики мають машини, годинники, костюми, а ми що? Ми маємо груди. І оскільки перса досі змушують цю планету існувати - доводиться доводити свою блакитну кров і доцільність діадеми в буденному одязі наявністю мереживного бюстгальтера за 1000$. 👧 Та...

Мужчини не мовчать

Як приручити мужика під одним дахом 2.0 Ми думаємо, що знаємо їх на 100%, що прораховуємо кожен крок вперед і пояснюємо всі вчинки, але після цієї статті я зрозуміла, що мало знати мужчин - потрібно ще й вміти використовувати ці знання.  Хотіли відповідь чоловіків? Вмощуйтесь зручніше, вони постарались. Глава І Кордони або Його полиця  В кожного мужчини є Його Свята Недоторканна Територія, на яку не дай Бог покласти бодай погляд. То може бути гараж, поличка у ванній, чи робочий стіл або ж ящик з інструментами, навіть шуфляда з шкарпетками. Правило перше і єдине - не чіпай. Не чіпай, навіть якщо долоні чухаються від цікавості, не чіпай, якщо тобі раптом знадобилась викрутка, не чіпай навіть в страшному сні, НІКОЛИ. І не прибирай там. Він сам потім з любов‘ю в очах протре кожну дрібничку і окине все поглядом Володаря.  Володька:   Моя любима малишечка - це святе! Ненавиджу, коли "женщина с которой я живу" мацає її своїми руками. Не розумію, нафіга їй бави...

FallStyle October'2016

Я вважаю, що в році є 2 найкрасивіших місяці - квітень і жовтень. Що той, що той за рахунок дерев змінює місто в неповторну красу і надихає кожного, навіть найзануднішого скептика. Істотам також хочеться якось вирізнитись і зробити ранковий вихід з дому якнайменш болісним:) Поняття не маю, що в таких випадках мотивує чоловіків, а нас, справжніх леді (чи не вперше вживаю це словосполучення на свій рахунок), єдино втішає можливість пройтись по місту в новому, осінньому образі. Отож, осінній FallStyle !!! 1. Телефон я тримаю в руках 80% дня, тому він мусить виглядати як і власниця:)) На цей чехол можна залипати цілий день, бо блискітки рухаються і плавають. Замовляли на алі, що значно економніше, аніж купувати тут. 2. Наступний пункт це ремарочка до попередньої статті - догляд за обличчям. Завжди думала, що сироватки - це для бабусь, в крайньому разі для матусь, а виявляється це жахлива помилка! Коли наношу  вранці сироватку SPA від Oriflame і через 20 хв кр...