falola

Листя затишно стелилось під сірим, нудним будинком і надавало навіть йому чогось дуже поетичного. Це були останні жовтневі дні і небо віддавало усю блакить для підкреслення тих сотень відтінків на деревах. Червоний, жовтий, рудий.. Навіть не вдаючись в деталі, як от хризантеми вздовж дороги, погода захоплювала. Хіба не дивовижно те, що навіть якщо це вже ваша двадцята, а то і п'ятдесята осінь, вона всеодно вражає?  Тепло. Не вогонь, не агресивні язики полум'я, якими так часто описують пристрасть, нічого такого. Світло. Літо, саме так його варто було назвати при народженні. Завжди не за погодою одягнений, біля нього всім затишно. Чарівна посмішка, яка полонила б найжорсткіші погляди і очі, в яких щось дуже заспокійливе.  У таких майже завжди є дівчина, яку ніхто за жодних умов не помітить. У таких завжди ніяких поганих намірів, крім того, що дівчачі щічки палахкотять як оте листя в радіусі кілометра. Думаю, вони прекрасно знають рівень власної привабливості, юнаки, які не д

Осінь нам потрібна бодай для того, аби закутатись в покривало, випити чаю і почитати. Що може бути ліпше, ніж зануритись у вигадану історію і таким чином абсолютно абстрагуватись від проблем та негараздів.  Давно я не писала рецензії, тому вирішила сьогодні. Раз всі проігнорували попередній пост і не захотіли взяти участь в конкурсі і отримати подарунки, то дуля з маком - ваш десерт. А тим часом. Цього місяця я прочитала "Інферно" Дена Брауна - для любителів історичних триллерів. Напружений сюжет, навколо якого дуже багато Європи та мистецтва. Здається, американці сприймають красу європейської архітектури зовсім по-іншому, ніж ми. Нас вона не шокує так, як їх. Тому і описи  Браун зробив дуже детальні. Їх навіть більше. ніж сюжету, тому враження в мене змішані. Раніше я бачила фільми по Брауну "Код да Вінчі" та "Ангели і демони", звичайно у фільмах архітектура очевидна, тому не забирає на себе всю увагу, хіба що  він писав спеціально заради пам'

Ця історія розпочалась в останній тиждень вересня. Листочки опадали, маршутки запізнювались, люди шморгали носом і черевиками, все навколо занурювалось в тупняк.  Перший поверх корпусу факультету мистецтв споконвіку місце здибанки всіх, хто або НЕ хоче йти на пари, або хоче НЕ йти на пари. Я і Сєрий постійні учасники списку прогульщиків, тому не дивно, що і в той день зустрілись. "тако, Оля, вибирай пісню, я найшов пацанів, граєм на День Музики". В думках я почала рахувати дні до 1 жовтня, зрозуміла, що їх мало і подумала "однозначно, да". (До речі, ви напевно зустрічали людей, які говорять чистою українською, але замість "але" кажуть "но", так от я та людина, яка може говорити нормально, але обов'язково замість "так" вліпить "да". Тому вибачте філологи, я знаю їх багато сюди заходить, що змушує мене червоніти. ) Повертаємось до музики. Коли мені сказати "Вибирай пісню" в мене в мозку одразу "тщ-тдщ-тдщ&q