Діти - (квіти) метеорний дощ життя.

- Пане шофер, візьмете дітей до 11 школи? Ми оплатимо проїзд.

Дітей виявилось близько 30, з вигляду 1-2 клас. Вони насипались у маршрутку наче кольоровий M&M's і верещали цілу дорогу з центру. 

Верещали так, наче їх надкушує Ганнібал Лектор, наче під їхніми ногами протікає лава, наче їх мучить біла гарячка. Бухий пенсіонер з останнього крісла крізь зуби сипав прокльони, дівчатка-студентки ледве тримались на ногах, поки їх зносила хвиля дітей, шофер, скоріш за все, молився, а я втиснулась в крісло і обіймала сумку з ноутбуком з однією надією - не стати жертвою цих милих монстрів.

Коли ж нарешті настала зупинка "11 школа" і маршрутка опустіла - бабці перехрестились, молодь знов одягла навушники і Земля почала крутитись в звичному темпі.

До мого уроку в 3-Б залишалось менше 30 хвилин і жах проймав все більше.

В кожного з вчителів є своя тактика, так само ми, студенти-практиканти намагаємось знайти свій підхід до тридцяти маленьких

ЧУДОвиськ. Хтось обирає метод безперестанного крику на дітей, хтось одразу здається і жаліється вчительці, аби та, з висоти власного досвіду, заспокоїла школярів, я ж веду себе з дітьми як і з дорослими, використовуючи звичні методи: шантаж і погрози:)

В результаті третьокласники чемно слухають Чайковського, дівчатка тянуть руки з відповідями, а хлопці танцюють і співають "Подоляночку". Практика в школі це, безумовно, незрівнянний досвід, адже лише після неї остаточно запевняєшся, що ти не те, що не хочеш бути вчителем, ти і студентом не хочеш бути, і школярем, ти хочеш одного - лежати в ліжку і їсти печиво.

Ксюша вірно підмітила- все через погоду. Уявіть як це - вирішувати справи, коли надворі +15 і світить сонце, і коли таке як зараз - +1 і дощ. Всесвіт сам наштовхує на сумні думки і безвихідь.

А так хочеться змінити черевики на кеди, пальто на шкірянку і пересісти на ровер. Зімкнімо долоні в молитві про тепло і радість, брати і сестри.