В кожного з нас є якісь дивацтва - хтось не може стерпіти на сантиметр зміщену книгу, хтось колекціонує магнітики з усіх країн, хтось розводить папугайчиків, а я обожнюю підводити підсумки. Інколи ще не розпочавши дію я вже очікую як буду її потім підсумовувати.
Саме тому сьогодні в моєму блозі ексклюзивні підсумки літа.
Я виношувала ідею цієї статті близько двох тижнів і в кінці кінців вирішила зосередитись на єдиному питанні : відпочинок в Україні "за" чи "проти" і якщо так - то куди варто податись:)
Можливо вам це буде цікаво на наступний рік, або ж ви погоджуєтесь \ не погоджуєтесь з моїми судженнями, але думаю нам в будь якому випадку буде цікаво обговорити тревел-квещіонс:)
Отож, найперше у липні я тиждень відпочивала в Карпатах, оскільки ці дні були тісно пов'язані з роботою\навчанням, то багато які переваги карпатських розважалок залишились для мене незвіданими. І все ж, якщо ви ще не були то найперше вас потішить співвідношення ціни\якості сервісу. За 150-250 грн (до прикладу, бо точно не пам'ятаю) за добу ви отримуєте проживання в котеджі в номері, в якому нові меблі, чисто і прибрано, у ванні все стерильно (ревізор-стайл), є вай-фай, розкішний сад з красивими лавочками\лежаками подалі від дороги і водночас за 10-15 хв від магазину і 3 рази в день вас годують як в курортах Болгарії - дуже ситно і дуже смачно.
Чим же зайнятись в таких комфортах?
Найперше - естетичне полювання. Я наробила 100500 фото, адже в будь яку пору року Карпати незрівнянні - польові квіти, комашки, величезні гори і полонини, хмари, які об них наче розбиваються ....
Друге - рух. В Карпатах неможливо спати. З 7 ранку ми розпочинали день йогою біля гірської річки, цілий день проходили кілометри в горах, а ввечері так само йогою закінчували день.
Ще катались на підйомнику, на конях, збирали лікувальні рослинки на чай (маю тепер на цілу зиму) і багато вчились.
Але на мій погляд, літні Карпати завжди програють зимовим. Ніщо з вищезазначеного не зрівняється з відчуттям, коли летиш з гори на лижах і не знаєш чи загальмуєш. :)
Наступна подорож була на Дністер. Містечко Заліщики - то такий собі западенський Херсон або ж овочевий оазис серед наших міст. Там дещо інший клімат, аніж в Тернополі - менше вологості і водночас спекотніше. Біля Заліщиків є село Зозуленці - і саме туди ми (я, мій мужчина і все туристичне знаряддя) відправились. І вперше в житті я побачила величезні теплиці, в яких вирощують гектари помідор, перцю, винограду та й загалом усі овочі і багато фруктів. За 300 м від села є розкішне місце на березі Дністра, де ми й розбили свій романтичний табір. Отже з витрат виходить тільки харчування і дорога, що дуже демократично ,як на мене. Намет наш виявився гігантом (ще би, на 5 людей розрахований (або на двох товстунів)), спека стояла просто сатанинська, тому весь день ми плавали на ледве дихаючому човні (позичили в місцевих пацанів) і валялись на траві.
Що робити? - А нічого. Бо це дійсно абсолютна "тишь да блажь", рай на землі і благословення. Найперше у вуха кидається тиша. Уявляєте собі звук, коли не чути машин, людей, музики, мобільний не дотягує, на кілька км ви просто самі?. Це звук тиші - найприємніший звук. Ввечері тут стало значно шумніше, адже прокинулась мотиль (білі нічні метелики), на яку полювала риба. Тому було весь час булькання, цвіркання і квакання. Але ж хіба нам, людям звикшим до какофонії за вікном, може завадити така гармонія природи?
На наступний день ми вирушили на Джурин. Найперше в очі кидається краєвид - замок внизу, а ти над ним, червона глина, замість звичного чорнозему і звичайно водоспад - хоч і змілілий, проте дивовижний. Відпочинок тут має свої недоліки - 1) Дорога. Ми їхали бусом і змушені були повертатись на день скорше запланованого, бо в погану погоду звідти просто не виїдеш - настільки розбита дорога. Цей серпантин реально небезпечний і не знаю, що важче - проїхати його чи пройти. 2) Другий нюанс - багато людей. А там де багато людей завше багато бруду. Всі вони з'їжджаються на вихідні, вмикають в машинах шансон, співають його до глибокої ночі, п'ють як бидло і так само смітять. І вся врода землі і історії того краю втрачається на фоні бардаку. Ні, це не безлад, це бардак.
Сподіваюсь, що знайдуться рано чи пізно інвестори, які відновлять водоспад, відреставрують замок, окультурять це все для комфортного відпочинку. А людей, які захочуть за це заплатити буде чимало, бо місце того варте.
Через кілька днів ми "ломанулись"( як каже тато) в сторону Одеси. Вражень дуже багато, можна було б окрему статтю написати про це, але в двох словах. В Україні є море. Чисте, без водоростей чи медуз, з піщаними пляжами, нічим не гірше за ту ж саму Болгарію. В Україні є архітектура - в Одесі очі розбігаються в центрі, таке поєднання Львову і Санкт-Петербургу (мені принаймні так здалось) не зустрінеш ніде. В Україні є мистецтво - картини, хенд мейд, ліплення, я не знаю де це все було раніше, але зараз в нас абсолютний розквіт творчої художньої реалізації. Також вражає різноманіття природи - порівнявши рослинки Карпат і сухі, але дивовижні будяки в Коблево я просто не могла не оцінити, як все воно по-своєму гарно і дещо екзотично.
І ще в Україні є люди. Люди, які не вміють без совка собі дати ради, люди, які живуть зовсім в іншій Україні, ніж я і мої близькі, люди, які звинувачують нас в доларі за 25 через Майдан, тому луплять такі ціни, що очі вилазять. Завдяки батькам я побувала в багатьох країнах як на свій молодий вік і бачила різні крайнощі, але такого відчуття огиди напевно не було ще ніде. Я розумію антураж моря, багато хто ловить неземне задоволення, але я все бачу під кутом реальності - мені неприємно, що пляж весь у бичках і соняшнику, що йде мужик в одних плавках і несе на собі як буси сушену рибу і її (з тим потом і т.д.) купують, що всюди давить на мозги російська , точніше москальська (коктейль з суржику і матюків), що люди не толерантні і не знайдеш магазину чи іншого сервісу де тобі не нахамлять. Як би я не любила море (а я його обожнюю), в Україні на море в найближчі 20 років я не поїду.
І нарешті, всюди добре - але вдома найліпше. Після цих подорожей Ненькою Батьківщиною, я зрозуміла, що Тернопіль - острівок Європи в цьому треші. Ми відрізняємось насамперед турботливим ставленням до себе. Нам приємно йти бруківкою або їхати велодоріжкою, нам приємно спілкуватись в кафе з офіціянтом в дружньому тоні, нам приємно відчувати хто ми є і куди потрібно прагнути, і тому бути тернополянином - найкраще, що могло трапитись, якщо ти народився в Україні.
З Днем Народження тебе, sweet home :)
Саме тому сьогодні в моєму блозі ексклюзивні підсумки літа.
Я виношувала ідею цієї статті близько двох тижнів і в кінці кінців вирішила зосередитись на єдиному питанні : відпочинок в Україні "за" чи "проти" і якщо так - то куди варто податись:)
Можливо вам це буде цікаво на наступний рік, або ж ви погоджуєтесь \ не погоджуєтесь з моїми судженнями, але думаю нам в будь якому випадку буде цікаво обговорити тревел-квещіонс:)
Отож, найперше у липні я тиждень відпочивала в Карпатах, оскільки ці дні були тісно пов'язані з роботою\навчанням, то багато які переваги карпатських розважалок залишились для мене незвіданими. І все ж, якщо ви ще не були то найперше вас потішить співвідношення ціни\якості сервісу. За 150-250 грн (до прикладу, бо точно не пам'ятаю) за добу ви отримуєте проживання в котеджі в номері, в якому нові меблі, чисто і прибрано, у ванні все стерильно (ревізор-стайл), є вай-фай, розкішний сад з красивими лавочками\лежаками подалі від дороги і водночас за 10-15 хв від магазину і 3 рази в день вас годують як в курортах Болгарії - дуже ситно і дуже смачно.
Чим же зайнятись в таких комфортах?
Найперше - естетичне полювання. Я наробила 100500 фото, адже в будь яку пору року Карпати незрівнянні - польові квіти, комашки, величезні гори і полонини, хмари, які об них наче розбиваються ....
Друге - рух. В Карпатах неможливо спати. З 7 ранку ми розпочинали день йогою біля гірської річки, цілий день проходили кілометри в горах, а ввечері так само йогою закінчували день.
Ще катались на підйомнику, на конях, збирали лікувальні рослинки на чай (маю тепер на цілу зиму) і багато вчились.
Але на мій погляд, літні Карпати завжди програють зимовим. Ніщо з вищезазначеного не зрівняється з відчуттям, коли летиш з гори на лижах і не знаєш чи загальмуєш. :)
Наступна подорож була на Дністер. Містечко Заліщики - то такий собі западенський Херсон або ж овочевий оазис серед наших міст. Там дещо інший клімат, аніж в Тернополі - менше вологості і водночас спекотніше. Біля Заліщиків є село Зозуленці - і саме туди ми (я, мій мужчина і все туристичне знаряддя) відправились. І вперше в житті я побачила величезні теплиці, в яких вирощують гектари помідор, перцю, винограду та й загалом усі овочі і багато фруктів. За 300 м від села є розкішне місце на березі Дністра, де ми й розбили свій романтичний табір. Отже з витрат виходить тільки харчування і дорога, що дуже демократично ,як на мене. Намет наш виявився гігантом (ще би, на 5 людей розрахований (або на двох товстунів)), спека стояла просто сатанинська, тому весь день ми плавали на ледве дихаючому човні (позичили в місцевих пацанів) і валялись на траві.
Що робити? - А нічого. Бо це дійсно абсолютна "тишь да блажь", рай на землі і благословення. Найперше у вуха кидається тиша. Уявляєте собі звук, коли не чути машин, людей, музики, мобільний не дотягує, на кілька км ви просто самі?. Це звук тиші - найприємніший звук. Ввечері тут стало значно шумніше, адже прокинулась мотиль (білі нічні метелики), на яку полювала риба. Тому було весь час булькання, цвіркання і квакання. Але ж хіба нам, людям звикшим до какофонії за вікном, може завадити така гармонія природи?
На наступний день ми вирушили на Джурин. Найперше в очі кидається краєвид - замок внизу, а ти над ним, червона глина, замість звичного чорнозему і звичайно водоспад - хоч і змілілий, проте дивовижний. Відпочинок тут має свої недоліки - 1) Дорога. Ми їхали бусом і змушені були повертатись на день скорше запланованого, бо в погану погоду звідти просто не виїдеш - настільки розбита дорога. Цей серпантин реально небезпечний і не знаю, що важче - проїхати його чи пройти. 2) Другий нюанс - багато людей. А там де багато людей завше багато бруду. Всі вони з'їжджаються на вихідні, вмикають в машинах шансон, співають його до глибокої ночі, п'ють як бидло і так само смітять. І вся врода землі і історії того краю втрачається на фоні бардаку. Ні, це не безлад, це бардак.
Сподіваюсь, що знайдуться рано чи пізно інвестори, які відновлять водоспад, відреставрують замок, окультурять це все для комфортного відпочинку. А людей, які захочуть за це заплатити буде чимало, бо місце того варте.
Через кілька днів ми "ломанулись"( як каже тато) в сторону Одеси. Вражень дуже багато, можна було б окрему статтю написати про це, але в двох словах. В Україні є море. Чисте, без водоростей чи медуз, з піщаними пляжами, нічим не гірше за ту ж саму Болгарію. В Україні є архітектура - в Одесі очі розбігаються в центрі, таке поєднання Львову і Санкт-Петербургу (мені принаймні так здалось) не зустрінеш ніде. В Україні є мистецтво - картини, хенд мейд, ліплення, я не знаю де це все було раніше, але зараз в нас абсолютний розквіт творчої художньої реалізації. Також вражає різноманіття природи - порівнявши рослинки Карпат і сухі, але дивовижні будяки в Коблево я просто не могла не оцінити, як все воно по-своєму гарно і дещо екзотично.
І ще в Україні є люди. Люди, які не вміють без совка собі дати ради, люди, які живуть зовсім в іншій Україні, ніж я і мої близькі, люди, які звинувачують нас в доларі за 25 через Майдан, тому луплять такі ціни, що очі вилазять. Завдяки батькам я побувала в багатьох країнах як на свій молодий вік і бачила різні крайнощі, але такого відчуття огиди напевно не було ще ніде. Я розумію антураж моря, багато хто ловить неземне задоволення, але я все бачу під кутом реальності - мені неприємно, що пляж весь у бичках і соняшнику, що йде мужик в одних плавках і несе на собі як буси сушену рибу і її (з тим потом і т.д.) купують, що всюди давить на мозги російська , точніше москальська (коктейль з суржику і матюків), що люди не толерантні і не знайдеш магазину чи іншого сервісу де тобі не нахамлять. Як би я не любила море (а я його обожнюю), в Україні на море в найближчі 20 років я не поїду.
І нарешті, всюди добре - але вдома найліпше. Після цих подорожей Ненькою Батьківщиною, я зрозуміла, що Тернопіль - острівок Європи в цьому треші. Ми відрізняємось насамперед турботливим ставленням до себе. Нам приємно йти бруківкою або їхати велодоріжкою, нам приємно спілкуватись в кафе з офіціянтом в дружньому тоні, нам приємно відчувати хто ми є і куди потрібно прагнути, і тому бути тернополянином - найкраще, що могло трапитись, якщо ти народився в Україні.
З Днем Народження тебе, sweet home :)
Комментарии
Отправить комментарий