Час для нових рецензій.
Отож, на морі мене завжди тягне щось почитати, але не думала, що аж настільки.
Взявши з собою лише "Колекціонера"Д. Фаулза, я думала, що вистачить на весь тиждень, але прочитала його за першу добу.
Варто віддати належне українському перекладу, який в дивовижу вдалий, а не кострубатий як завжди.
Щодо сюжету - в романі розповідається про молодого чоловіка, який колекціонує метеликів і спостерігає за дівчинкою. Поступово він набирається рішучості здійснити свою мрію - бути з нею поруч і тримати її лише для себе.
Конструкція роману це два щоденники, один веде Колекціонер, інший - його Метелик. Таким чином книга наче дзеркало, яке демонструє нам наскільки по-різному можна бачити одні і ті ж події.
Парадокс у тому, що читач мимовільно проникається симпатію більше до маніяка, аніж до жертви, герой викликає і жаль, і співчуття, і бажання разом з ним просто спостерігати як розвивається і змінюється дівчина в умовах замкнутого простору, а героїня ж навпаки до кінця роману починає відверто дратувати.
Яка фанат "Мовчання ягнят", поціновувач "Парфумера" і взагалі людина, яка вражається тупістю усіх жертв Джейсона з "П'ятниці 13", мені книга сподобалась, особливо закінчення.
Рекомендую до прочитання: 8\10
Далі в себе в iBooks я знайшла давно скачану "Нестерпну легкість буття" (автор М. Кундера).
Скачала я її колись тому, що сподобалась назва і роман входить в ТОП-200 по ВВС.
Сюжет - відносини двох подружніх пар в Чеській республіці, зради, кохання, біль, байдужість, взаєморозуміння, відчуженість - вся палітра людських відносин і окремо роздуми автора про кіч, політику, метафори і інше.
Конструкція - дуже мені не сподобалась. Таке враження, що спочатку автор написав дві історії , а потім просто хаотично їх порозкидав, від чого я весь час плуталась в персонажах, які чимось між собою схожі і не могла зрозуміти до чого там окремі глави бла-бла-бла від оповідача.
Парадокс як ця книга взагалі здобула такі оцінки, такі рейтинги, чому саме Кундера стоїть у безлічі списків поруч з Ремарком, Оруеллом, Селінджером... Критики відносять її до постмодернізму. я ж до списку книг, які ніколи нікому не пораджу.
4/10
І вже на дорогу назад я відчайдушно хотіла прочитати бодай щось, що прибере післясмак Кундери і з цими світлими намірами взялась за "Збирача мушель" Е. Дорр.
По-перше, автор - після "Все те незриме світло" я певний час перебувала в унікальному душевному стані. Якщо рекомендувати - то 10\10.
Щодо "Збирача мушель" я поняття не мала, що це збірка оповідань, а збірки я відверто кажучи не люблю. Саме тому відкладаю у вічність вже довший час Р. Бредбері. Дарма, дарма, скоріш за все.
Сюжети "Збирача мушель" різноманітні, але всі вони пов'язані ниткою схожості, наприклад майже в кожному оповіданні головний персонаж має якусь фізичну ваду - глухі, сліпі, товсті, схильні до самогубства, всі вони такі зворушливі і хочеться проникнутись кожною історією сповна. І ще в кожному оповіданні кінець наче очікує продовження. Немає конкретних відповідей, немає щасливого\нещасливого фіналу і це інтригує чи не найбільше.
Конструкція - її як такої немає, таке враження, що це ескізи величезних романів, які я б із задоволенням прочитала.
Парадокс - в оповіданнях часто згадується риболовля, до якої я абсолютно байдужа, але саме в цих сюжетах хочеться хоч раз в житті спробувати рибалити в океані.
7\10
На сьогодні все. Приємного читання!
п.с. Шматок Одеси на десерт :)
Комментарии
Отправить комментарий