К основному контенту

рубрика: Недільні монологи.

Давно не було балаканини "ні-а-чьом", себто недільних монологів. 




Тема сьогоднішнього: "у всіх навколо вже діти народжуються, а в тебе чехол із зайчиком". 
Останні 2 місяці я працюю за спеціяльністю - акомпоную дитячому хору. І от сьогодні зранку на занятті мене весь час відволікав айфон якоїсь манюні, тому що в неї був гумовий чехол з кролихою із Зоотрополісу. (!!!) Оленка, моя колега, сказала не позорити її:) і я далі вдавала серйозність. Коли на попередній роботі я приходила з двома хвостиками - всі сміялись і це якось підіймало настрій, а тут потрібно звикнути відкликатись на "Ольго Мирославівно". Солідність мені не личить і хоч Надя Ротман зараз крізь сміх наведе аргументи мого кам'яного виразу обличчя. Пам'ятаєте?




Так от. Найважче в 21 бути не дитиною. Віддати молодшій сестрі кофту з "Крихітками Поні", не воювати з коханим під час вечері "ні, давай подивимся Шрека", не купувати чупа-чупси, бо зуби вже не ті..
І от я ходжу всю осінь максимально серйозно, стримую свої небесні жарти і жодного разу не взула фіолетові кеди...
Хоча божевілля - воно так і є! І я тільки чекаю снігу, щоб вдягнути шарф з рожевим помпоном. Не таким, як в гламурних тьолочок на сумках, а з в'язаним малиновим помпоном! 
Долой униніє, як то кажуть.

Не дозволяйте печалі сірих буднів забирати у вас суперсилу. Інакше як спонтанно почати танцювати в супермаркеті з подружкою, зіграти тур Саботера з друзями дитинства, передивитись з сестрою м\ф "Принцеса-Лебідь", купити банку нутелли і тлумити її дощовими ранками...
Натхнення не береться з кишені сірого пальто, чи з калабані шириною в тротуар, і в зламаному зонтику його теж не знайти.
Давайте, там ще трішки - і канікули:). І навіть якщо тобі 21 і це ніяк не впливає на життя, слово "канікули" досі магічне. 

З вами була вічна powerpuffgirl Falola.







Комментарии

Популярные сообщения из этого блога

To Kill a Mockingbird \ Вбити пересмішника (рецензія)

— Я б хотів, щоб ти стріляв у бляшанки десь на задвірку, проте знаю, що битимеш пташок. Можеш бити сойок — скільки завгодно, якщо зумієш поцілити, але запам'ятай: убити пересмішника — великий гріх. Я вперше почула, щоб Аттікус сказав:  це робити — гріх, і спитала міс Моді, чому гріх. — Твій батько має слушність, — відповіла вона. — Пересмішники не роблять ніякої шкоди, а своїм співом дають нам велику радість. Вони не завдають шкоди нашим садам, не в'ють гнізд в амбарах, вони тільки співають, виливаючи нам свою душу. Ось чому гріх убивати пересмішника. Так само гріх не прочитати цей роман Харпер Лі 1960-го року. Сюжет виникає навколо 10-річної дівчинки Джин-Луїзи Фінч, яка живе з татом, служанкою і братом в містечку Мейкомб штат Алабама. Саме від її імені розпочинається розповідь про побут американців в часи «Великої депресії».  Цей роман тричі потрапляв в топ по версії журналу Publishers Weekly - в 1960, 2015 і 2016 роках. 80% американських шкіл проходять його в пр...

Рецензія на "Мовчання ягнят"

"То як тобі твій синьоокий хлопчик, пані Смерть?" Про таких як вона кажуть "сіре мишеня", про таких як він - "захоплюючий погляд". Водночас вона чує на свій адрес "красуня", а він - " у Вас дивовижний інтелект". Це важко назвати історією кохання, це зовсім не про дружбу чи підтримку. Але це точно про людську природу. Про вишуканий розум і бажання пізнати недосяжне, про гордість і рішучість, про страх, пристрасть і смак.  "Мовчання ягнят" - роман, в якому я не сумнівалась ні хвилини, відколи побачила його на полицях книгарні. Єдине, чого я боялась - зміни. Всі знають, що фільми і книги, за сюжетом яких вони зняті часто полярно відрізняються і це неабияк травмує читача. Тут ситуація була діаметрально протилежною. Справа в тому, що фільм "Мовчання ягнят" - це мій улюблений фільм всіх часів, саме з нього почалась моя безмежна любов до психологічних трилерів на тему божевільних персонажів і т.д. Це єдиний фі...

Екскурс під ЇЇ сукню

Victoria’s Sicret , Calvin Klain, Triumph - навіть така провінційна дич, як я знає що це таке. Цінники на жіночу білизну часто минають межу адекватності і залишається лиш облизуватись, проходячи повз Milavitsa. Бабське існування приречене повсякчас бачити красиві речі і голодувати, щоб купити собі бікіні і запхати в них «горіх» або «персик», або « нічого (як в мене)» (в кого що) між той шмат матерії. Ми з дівчатами вирішили обсудити найбільш поширені міркування (знову ж таки стереотипи) на рахунок ліфонів (не пам‘ятаю де я вперше почула це слово 😂) і оприділитись чи далі ходити без трусів. 😂  Примітка: Оскільки імена учасниць співпадали, то відрізнити їх можна за розміром грудей. 😏 💋💋💋💋💋 1. Білизна - це статус.   Мужики мають машини, годинники, костюми, а ми що? Ми маємо груди. І оскільки перса досі змушують цю планету існувати - доводиться доводити свою блакитну кров і доцільність діадеми в буденному одязі наявністю мереживного бюстгальтера за 1000$. 👧 Та...