К основному контенту

13

1. Мало хто розуміє моє почуття гумору і не ображається. Я жартую про смерть, релігію, расизм, нацизм і гендерну нерівність тільки в колі найближчих, бо вже дістали ці погляди "як на слабу". Хто любить "чернуху" дайте п'ять.
2. Не люблю переписуватись в соцмережах в жанрі "привіт як справи шо робиш". Використовую їх (соцмережі) лише для роботи чи співпраці і аби кидати друзям жарти з першого пункту.
3. Раніше носила дуже багато біжутерії, зараз це напевно 5 позицій максимум.
4. Улюблена торба - рюкзак. Оці всі клатчі і бананки - не моє по єдиній причині - туди не влазить ріг єдинорога, пшоно, шкарпетки, цеглина і крило літака. А, ну і кола-лайт, я ж на дієті. Жарт, я не п'ю колу. І не на дієті. 
5. В 10 класі я слухала "русскій реп". Тому відрізняю Гуфа від Басти. І ще я почервоніла від сорому під час написання попереднього речення.
6. Улюблений актор - Ентоні Хопкінс, акторка - Вайнона Райдер. Не можу дивитись фільми з Джуліан Мур, Камерон Діаз і Адамом Сендлером. Ну бісять! 
7. Завжди купую по 2 лимони. Бо що то є один лимон, коли в тебе у венах чай тече, а не кров.
8. Не вмію шити, в'язати і плести. Єдину картину, яку я вишила в житті - червоні маки! - подарувала класній керівничці і коли заходила до неї після випуску більше її не бачила. Напевно вона не хотіла розбити мені серце, але можете уявити всю жалюгідність цього шедевру.
9. Якщо ручка - то чорна і гелева. Кулькова звичайна чорна ручка як колготи 250 ден - практично, але не розкішно.
10. Серветки мусять бути в хаті завжди і в кожній кишені/торбині/тумбочці. Бо я алергік.
11. Якби я жила один день - то це був би день з фіолетовим волоссям. 
12. Не вмію пакувати речі. Не знаю як краще : скручувати речі чи складати відповідно до сходу сонця , а може по кольорах? Думаю про це і вже нервує.
13. Ще жодного разу День Святого Валентина не пройшов в моєму житті так як я того прагнула. Цей рік не буде винятковим, тому стабільність - тільки стабільність.


Комментарии

Популярные сообщения из этого блога

To Kill a Mockingbird \ Вбити пересмішника (рецензія)

— Я б хотів, щоб ти стріляв у бляшанки десь на задвірку, проте знаю, що битимеш пташок. Можеш бити сойок — скільки завгодно, якщо зумієш поцілити, але запам'ятай: убити пересмішника — великий гріх. Я вперше почула, щоб Аттікус сказав:  це робити — гріх, і спитала міс Моді, чому гріх. — Твій батько має слушність, — відповіла вона. — Пересмішники не роблять ніякої шкоди, а своїм співом дають нам велику радість. Вони не завдають шкоди нашим садам, не в'ють гнізд в амбарах, вони тільки співають, виливаючи нам свою душу. Ось чому гріх убивати пересмішника. Так само гріх не прочитати цей роман Харпер Лі 1960-го року. Сюжет виникає навколо 10-річної дівчинки Джин-Луїзи Фінч, яка живе з татом, служанкою і братом в містечку Мейкомб штат Алабама. Саме від її імені розпочинається розповідь про побут американців в часи «Великої депресії».  Цей роман тричі потрапляв в топ по версії журналу Publishers Weekly - в 1960, 2015 і 2016 роках. 80% американських шкіл проходять його в пр...

Рецензія на "Мовчання ягнят"

"То як тобі твій синьоокий хлопчик, пані Смерть?" Про таких як вона кажуть "сіре мишеня", про таких як він - "захоплюючий погляд". Водночас вона чує на свій адрес "красуня", а він - " у Вас дивовижний інтелект". Це важко назвати історією кохання, це зовсім не про дружбу чи підтримку. Але це точно про людську природу. Про вишуканий розум і бажання пізнати недосяжне, про гордість і рішучість, про страх, пристрасть і смак.  "Мовчання ягнят" - роман, в якому я не сумнівалась ні хвилини, відколи побачила його на полицях книгарні. Єдине, чого я боялась - зміни. Всі знають, що фільми і книги, за сюжетом яких вони зняті часто полярно відрізняються і це неабияк травмує читача. Тут ситуація була діаметрально протилежною. Справа в тому, що фільм "Мовчання ягнят" - це мій улюблений фільм всіх часів, саме з нього почалась моя безмежна любов до психологічних трилерів на тему божевільних персонажів і т.д. Це єдиний фі...

Екскурс під ЇЇ сукню

Victoria’s Sicret , Calvin Klain, Triumph - навіть така провінційна дич, як я знає що це таке. Цінники на жіночу білизну часто минають межу адекватності і залишається лиш облизуватись, проходячи повз Milavitsa. Бабське існування приречене повсякчас бачити красиві речі і голодувати, щоб купити собі бікіні і запхати в них «горіх» або «персик», або « нічого (як в мене)» (в кого що) між той шмат матерії. Ми з дівчатами вирішили обсудити найбільш поширені міркування (знову ж таки стереотипи) на рахунок ліфонів (не пам‘ятаю де я вперше почула це слово 😂) і оприділитись чи далі ходити без трусів. 😂  Примітка: Оскільки імена учасниць співпадали, то відрізнити їх можна за розміром грудей. 😏 💋💋💋💋💋 1. Білизна - це статус.   Мужики мають машини, годинники, костюми, а ми що? Ми маємо груди. І оскільки перса досі змушують цю планету існувати - доводиться доводити свою блакитну кров і доцільність діадеми в буденному одязі наявністю мереживного бюстгальтера за 1000$. 👧 Та...