Привіт! Продовжую недільні монологи.
Студентські роки тільки спочатку такі напряжні, потім часу стає все більше і з'являється жага експериментів.
Восени 2015-го тато сказав, що в них на роботі буде грандіозний корпоратив і було б круто, якби ми виступили. До того часу я вже давно співала в різних закладах і тому була готова співати під мінусову фонограму будь що. Але оскільки був місяць часу на підготовку - то ми вирішили запросити хлопців до співпраці. Олежика Крушельницького і Колю Мізика Таня знала вже кілька років, вони щоліта збирались поспівати під гітарку і гарно дружили. Підготувавши програму на 15 хв ми дебютували в листопаді 2015-го у складі двох гітар і вокального дуету. Репетирували вдома годинами, пристосовувались і шукали нове у старих піснях.
Сесія закінчувалась, а значить попереду довгі зимові канікули.
Але двох гітар було замало, хотілось більш збалансованого акомпонементу - клавіші. Таня ще з музичної школи дружила з Вовою Данильченком, вони разом поступали в училище і пробували поєднувати свою творчість. Вирішили запросити Вовку в наш "акустік-бенд") Паралельно розпочали пошук ударника. Хотілось, аби це був хтось дуже близький і толковий. Не пам'ятаю, яким чином це сталось, але вже в січні до нас долучився Міша Франківський - мій друг з дитинства, який ніколи не грав на жодному ударному інструменті, був філологом-перекладачем з англійської в Києві і поняття не мав що таке кахон. А кахон - це бразильський ударний інструмент, який прилетів до Міші біс знає звідки, ми чекали його кілька тижнів і почали ліпити до купи всю програму. Сусіди ненавиділи нас кожні вихідні, але до рєп на репетиційній базі ми були ще геть не готові. Десь в середині січня до мене подзвонила знайома адмістратор закладу і запросила виступити в них на День Закоханих. На величезний страх і ризик ми погодились. Дедлайн був жосткий, роботи валом, ще й процес притирки один до одного прогресував. Окрім шліфування пісень на порядку денному щодня дедалі більше виникало питання :ЯК НАЗВАТИ ГУРТ?!
Кожен написав по 8-10 варіантів, а толку не було взагалі. На той час я працювала в книгарні і сказала (як свого часу Стів Джобс) - або ви придумуєте шось нормальне або я дивлюсь на будь-яку книгу і така буде назва. Це була книга з японської техніки в'язання "Амігурумі".
До останнього моменту ми надіялись, що муза все ж прийде і назву змінимо. Але муза не прийшла 😂
Зате прийшли концерти - в університетах, в пабах, під відкритим небом, репетиції, зміна репертуару, фотосети...
Через пів року склад колективу зазнав змін - нас покинув Вова і Міша. І якщо без клавіш ще можна прожити, то без кахону - ніяк. Так в "Амігурумі" з'явився Вася Олійник - напів архітектор, напів божевільний ударник 😂
Але проблема була в тому, що Вася вчиться у Львові і не міг приїжджати на кожну репетицію. Дві спроби замінити його на інших учасників виявились провальними і тоді Коля псіханув, купив кахон і відклав гітару. В лютому ми відсвяткували перший День Народження грандіозним концертом, на який запросили всіх-всіх і відіграли його максимальним складом - я, Таня, Коля, Олег, Вася на ударних і Вова за клавішами. 13 кг торта, жодного вільного столика на весь заклад і 4 години музики замість обіцяних 1,5 😂
На наших концертах було все - рвались струни, за годину збирали весь апарат озвучення, злива, танцював монах-бомж, діти водили хороводи, Співучка вночі робила діскатєку, в нас викрадали букети (після концерту), іграшки (Амігурумку вкрали під час концерту), ми з Таньою завтикували вступити або забуваєм текст, в нас на розігріві грав сам Тартак(!), Вова забував прийти на концерт 😂, кожного нашого концерту падає пульт для текстів (КОЖНОГО), всі підспівують і танцюють. Для кожного з нас цей колектив - хобі і за весь час ми стали дуже близькими і рідними. В п'ятницю зробили відкриту репетицію - грали в центрі міста і хоч Таня майже не співала (вона досі реабілітовується після хвороби), ми всі дуже класно відпочили 😁 а ви були на нашому концерті? Які враження? Що запам'яталось??
Студентські роки тільки спочатку такі напряжні, потім часу стає все більше і з'являється жага експериментів.
Восени 2015-го тато сказав, що в них на роботі буде грандіозний корпоратив і було б круто, якби ми виступили. До того часу я вже давно співала в різних закладах і тому була готова співати під мінусову фонограму будь що. Але оскільки був місяць часу на підготовку - то ми вирішили запросити хлопців до співпраці. Олежика Крушельницького і Колю Мізика Таня знала вже кілька років, вони щоліта збирались поспівати під гітарку і гарно дружили. Підготувавши програму на 15 хв ми дебютували в листопаді 2015-го у складі двох гітар і вокального дуету. Репетирували вдома годинами, пристосовувались і шукали нове у старих піснях.
Сесія закінчувалась, а значить попереду довгі зимові канікули.
Але двох гітар було замало, хотілось більш збалансованого акомпонементу - клавіші. Таня ще з музичної школи дружила з Вовою Данильченком, вони разом поступали в училище і пробували поєднувати свою творчість. Вирішили запросити Вовку в наш "акустік-бенд") Паралельно розпочали пошук ударника. Хотілось, аби це був хтось дуже близький і толковий. Не пам'ятаю, яким чином це сталось, але вже в січні до нас долучився Міша Франківський - мій друг з дитинства, який ніколи не грав на жодному ударному інструменті, був філологом-перекладачем з англійської в Києві і поняття не мав що таке кахон. А кахон - це бразильський ударний інструмент, який прилетів до Міші біс знає звідки, ми чекали його кілька тижнів і почали ліпити до купи всю програму. Сусіди ненавиділи нас кожні вихідні, але до рєп на репетиційній базі ми були ще геть не готові. Десь в середині січня до мене подзвонила знайома адмістратор закладу і запросила виступити в них на День Закоханих. На величезний страх і ризик ми погодились. Дедлайн був жосткий, роботи валом, ще й процес притирки один до одного прогресував. Окрім шліфування пісень на порядку денному щодня дедалі більше виникало питання :ЯК НАЗВАТИ ГУРТ?!
Кожен написав по 8-10 варіантів, а толку не було взагалі. На той час я працювала в книгарні і сказала (як свого часу Стів Джобс) - або ви придумуєте шось нормальне або я дивлюсь на будь-яку книгу і така буде назва. Це була книга з японської техніки в'язання "Амігурумі".
До останнього моменту ми надіялись, що муза все ж прийде і назву змінимо. Але муза не прийшла 😂
Зате прийшли концерти - в університетах, в пабах, під відкритим небом, репетиції, зміна репертуару, фотосети...
Через пів року склад колективу зазнав змін - нас покинув Вова і Міша. І якщо без клавіш ще можна прожити, то без кахону - ніяк. Так в "Амігурумі" з'явився Вася Олійник - напів архітектор, напів божевільний ударник 😂
Але проблема була в тому, що Вася вчиться у Львові і не міг приїжджати на кожну репетицію. Дві спроби замінити його на інших учасників виявились провальними і тоді Коля псіханув, купив кахон і відклав гітару. В лютому ми відсвяткували перший День Народження грандіозним концертом, на який запросили всіх-всіх і відіграли його максимальним складом - я, Таня, Коля, Олег, Вася на ударних і Вова за клавішами. 13 кг торта, жодного вільного столика на весь заклад і 4 години музики замість обіцяних 1,5 😂
На наших концертах було все - рвались струни, за годину збирали весь апарат озвучення, злива, танцював монах-бомж, діти водили хороводи, Співучка вночі робила діскатєку, в нас викрадали букети (після концерту), іграшки (Амігурумку вкрали під час концерту), ми з Таньою завтикували вступити або забуваєм текст, в нас на розігріві грав сам Тартак(!), Вова забував прийти на концерт 😂, кожного нашого концерту падає пульт для текстів (КОЖНОГО), всі підспівують і танцюють. Для кожного з нас цей колектив - хобі і за весь час ми стали дуже близькими і рідними. В п'ятницю зробили відкриту репетицію - грали в центрі міста і хоч Таня майже не співала (вона досі реабілітовується після хвороби), ми всі дуже класно відпочили 😁 а ви були на нашому концерті? Які враження? Що запам'яталось??
Комментарии
Отправить комментарий