Кожен з нас хоче знайти собі місце в тому житті.
Таку, як каже Вова, ЗОНУ КОМФОРТУ.
Місце, де можна розслабитись, де можна бути собою, де можна не підлаштовуватись і не підігравати. Де можна не проявляти жодної активності. Де можна відчути затишок...
Різниця лише в тому, що для кожного ця зона - інша.
Комусь комфортно просидіти вечір в холодному та брудному під'їзді, бо там можна спокійно "патарчати" і ніхто не діставатиме, комусь зручно цілі ночі проводити в клубах, де ніхто не запам'ятає твого обличчя, зате ритм і алкоголь затуманить усі наростаючі проблеми. Для когось зона комфорту - це певне оточення: друзі, колеги, знайомі, які надають можливість виділитись і відчути себе лідером, ще бувають місця, які фатально навіюють спогади і від того одразу здається, ніби можеш прожити там ціле життя.
Питання: чому я не така.?
Чому мені тепло і добре в кімнаті під пледом з чашкою чаю, або за фортепіано, або на Ксюшиній кухні.... Чому я обожнюю сидіти вдома? І чим менше людей - тим мені приємніше.
Відповідь: бо надворі холодно:) І тому , що я втомлююсь від спілкування. Чи то від енергетики залежить, чи від темпераменту... Та кожного вечора, приходячи додому я відчуваю себе спустошено.
Що таке моя зона комфорту?
Це відсутність всіх.
з таким ритмом життя - самотність - нагорода, а не наказання.
Можливо, у ваших очах я зараз виглядаю як повний forever alone, але мені ж всеодно.
Сьогодні я ще раз переконалась, що мінімальна зона комфорту - це пару близьких друзів поруч.і все.
Я не можу впустити у свою домівку чужих, так само і в коло моїх друзів потрапити з кожним роком все важче. І не тому, що я така крута і понтова, а тому, що я все менше довіряю людям і все менше часу хочу тратити на їх пізнання. Не обов*язково дружити з усіма хорошими людьми, які трапляються на шляху. Інколи достатньо одного розуміючого і рідного погляду старого друга, щоб відчути - ти в зоні комфорту. І ніщо не здатне це змінити..
Таку, як каже Вова, ЗОНУ КОМФОРТУ.
Місце, де можна розслабитись, де можна бути собою, де можна не підлаштовуватись і не підігравати. Де можна не проявляти жодної активності. Де можна відчути затишок...
Різниця лише в тому, що для кожного ця зона - інша.
Комусь комфортно просидіти вечір в холодному та брудному під'їзді, бо там можна спокійно "патарчати" і ніхто не діставатиме, комусь зручно цілі ночі проводити в клубах, де ніхто не запам'ятає твого обличчя, зате ритм і алкоголь затуманить усі наростаючі проблеми. Для когось зона комфорту - це певне оточення: друзі, колеги, знайомі, які надають можливість виділитись і відчути себе лідером, ще бувають місця, які фатально навіюють спогади і від того одразу здається, ніби можеш прожити там ціле життя.
Питання: чому я не така.?
Чому мені тепло і добре в кімнаті під пледом з чашкою чаю, або за фортепіано, або на Ксюшиній кухні.... Чому я обожнюю сидіти вдома? І чим менше людей - тим мені приємніше.
Відповідь: бо надворі холодно:) І тому , що я втомлююсь від спілкування. Чи то від енергетики залежить, чи від темпераменту... Та кожного вечора, приходячи додому я відчуваю себе спустошено.
Що таке моя зона комфорту?
Це відсутність всіх.
з таким ритмом життя - самотність - нагорода, а не наказання.
Можливо, у ваших очах я зараз виглядаю як повний forever alone, але мені ж всеодно.
Сьогодні я ще раз переконалась, що мінімальна зона комфорту - це пару близьких друзів поруч.і все.
Я не можу впустити у свою домівку чужих, так само і в коло моїх друзів потрапити з кожним роком все важче. І не тому, що я така крута і понтова, а тому, що я все менше довіряю людям і все менше часу хочу тратити на їх пізнання. Не обов*язково дружити з усіма хорошими людьми, які трапляються на шляху. Інколи достатньо одного розуміючого і рідного погляду старого друга, щоб відчути - ти в зоні комфорту. І ніщо не здатне це змінити..
Комментарии
Отправить комментарий