цегляного кольору клатч вщент наповнений візитівками. Краще б куп*юрами, але я ж студент. треба підтримувати імідж.).
я нервово з долоні в долоню переставляю його.
ноги втомились у тісних балетках і я боса.
00:00. Сиджу біля під*їзду і роздумую над своїм, таким недосконалим, життям.
людина не боїться бути одна. людина боїться бути покинутою.
я рахую на пальцях скільки "друзів" щодня втрачають свій статус і віддаляються...
хтось скандально, хтось непомітно...але ще трішки - і всі пальці будуть загнуті.
Чому так стається?
Тому, що таке воно - то життя. Сьогодні ти маєш все і всіх поруч, а завтра ти один - йдеш в новий світ. І там вчишся зборювати труднощі. Але ж набагато легше прорубувати шлях, якщо позаду не потрібно тягнути декілька валіз з минулого.
Як сказала сьогодні одна помаранчева дівчинка "Ви - моє минуле, а вони - моє майбутнє".
Вірно. Прикро, але вірно.
У кожного з нас тепер безкінечне майбутнє..
але мені б так хотілось, щоб дружба, що згасає не ставала прощанням.
Так, у нас різні долі, мало часу, багато справ і немає можливості бачитись... але ж можна знайти час, коли дійсно хочеш.
але ми ж не хочемо: нам нема про що поговорити, в нас немає спільних жартів, врешті решт.
Все змінюється занадто швидко і ви не встигаємо заповнювати недостатній обсяг спільних спогадів.
Дивлюсь на фотографію компанії два роки тому. З них всіх залишились ніби-то більшість, а насправді - одиниці.
Так і живемо.
Ті, хто зараз повільно, але впевнено віддаляються від мене - я не прощаюсь з вами. Але якщо ви волієте йти-дякую за все.
я нервово з долоні в долоню переставляю його.
ноги втомились у тісних балетках і я боса.
00:00. Сиджу біля під*їзду і роздумую над своїм, таким недосконалим, життям.
людина не боїться бути одна. людина боїться бути покинутою.
я рахую на пальцях скільки "друзів" щодня втрачають свій статус і віддаляються...
хтось скандально, хтось непомітно...але ще трішки - і всі пальці будуть загнуті.
Чому так стається?
Тому, що таке воно - то життя. Сьогодні ти маєш все і всіх поруч, а завтра ти один - йдеш в новий світ. І там вчишся зборювати труднощі. Але ж набагато легше прорубувати шлях, якщо позаду не потрібно тягнути декілька валіз з минулого.
Як сказала сьогодні одна помаранчева дівчинка "Ви - моє минуле, а вони - моє майбутнє".
Вірно. Прикро, але вірно.
У кожного з нас тепер безкінечне майбутнє..
але мені б так хотілось, щоб дружба, що згасає не ставала прощанням.
Так, у нас різні долі, мало часу, багато справ і немає можливості бачитись... але ж можна знайти час, коли дійсно хочеш.
але ми ж не хочемо: нам нема про що поговорити, в нас немає спільних жартів, врешті решт.
Все змінюється занадто швидко і ви не встигаємо заповнювати недостатній обсяг спільних спогадів.
Дивлюсь на фотографію компанії два роки тому. З них всіх залишились ніби-то більшість, а насправді - одиниці.
Так і живемо.
Ті, хто зараз повільно, але впевнено віддаляються від мене - я не прощаюсь з вами. Але якщо ви волієте йти-дякую за все.
Комментарии
Отправить комментарий