Всі мої весни починались чомусь на осінь. (с) невідомий автор, але за цитату дякую Анастасії Листопад врівноважено вкорочує собі віку, і я зловила себе на думці, що скоріш за все, не встигну впасти в традиційну осінню депресію. Що само по собі вже мало не привід їй піддатись. Наскільки ж змінюється наше життя, коли приходять сімейні обов'язки? Усі двадцять років свого життя я завше знаходила пару тижнів серед жовтолистої пори аби поринути в депресивну музику Земфіри, перечитати Жадана і вдосталь пографоманити. Це був своєрідний звичай - писати осінні вірші і палко страждати за недоступним (з різних причин) коханням. Ця осінь минула так раптово, що я навіть не встигла взути осінні чобітки, а через тиждень вже обіцяють перший сніг. Щось з меланхолії та ностальгії за минулим все ж залишилось і проростає моментами, коли вмикаю стару пісеньку, або знаходжу забуті давно фото. Є таке дуже банальне припущення, що саме осінь - пора кохання. Гадаю, що для кохання не буває пори -
Будь-які старт-апи мають шанси на успіх. Іздрик