Кросівки.

"Диявол ховається в сирі" Ю. Андрухович

Будильник - ворог всього живого. Яку б мелодію ти не поставив - байдуже, через кілька днів вона римуватиметься зі словом "пекло". отже, після третьої спроби я стягую себе з дивану. І ось вони всі вітають мене - дзеркало з нікчемним відображенням, чайник, який потрібно підігріти, ще не попрасований одяг і купа куп з нотами по всій хаті. 

Ранок.
Після 20-хвилинного завтику у вікно, мене зазвичай попускає, і я починаю готуватись до макіяжу. Якби ви знали, як багато йде на це часу - то би кожного разу при зустрічі казали  "О, Оля, в тебе такий рівномірний тон шкіри" або "Які в тебе стрілки рівненькі". Але, насправді, стрілки ніколи не бувають однаковими і тому про це ніхто не каже.
Крок перший - вмикаю ноутбук і вкотре поринаю в улюблений серіал "Секс у великому місті", крок другий - приношу до столика з косметикою пів літри капучіно і щось солодке і починаю фарбуватись. 40 хвилин, 1 серія, 10 ватних дисків, 5 матюків з приводу власної криворукості, 2 шари пудри - і я готова зустріти цей нудотний будень.
Під другу серію я встигаю випрасувати одяг, перекласти все з сумки в рюкзак, зав'язати своє рожеве (на даний момент) волосся, до останнього відтягувати вихід з дому і носити ноутбук аж до прихожої і все це в лінивому темпі, поки не взую кросівки.
Підозрюю, що у кросівках кожної дівчинки живе маленький диявол.
Інакше не пояснити, з якою швидкістю я збігаю сходами і долітаю на зупинку, бо як тільки я взута - одразу розумію, що до пари 5 хв. За ці 3 хвилини, поки я проходжу відстань до маршрутки я встигаю все те, з чим був тормоз вдома - розплутати навушники, намалювати гігієнічкою губи, витягнути дріб'язок (аж цілих 3 гривні!) на проїзд і 300 разів поправити волосся, дивлячись у вітрини.
Не запізнитись на пару - не бути мною. 5-10-15-30 хвилин, але в будь-якому випадку, "Вибачте за запізнення".
Я відношусь до тих таких студентів, які нічого не вчать вдома, за винятком вельми напряжного, і завжди викручуються як годен завдяки "підвішаному язику". "Підвішаний язик" - запорука успіху і процвітання ліні. Я ніколи не женусь за страшенно високими балами, проте люблю взяти з імпонуючих мені предметів максимум. І якщо викладач мене дратує - нізащо не вчитиму предмет.
Таким чином, на сьогодні мені залишилось лише 2 екзамени - і сесія закрита.
Насправді в корпусі мені значно цікавіше зустрітись з друзями, випити кави, посидіти на сходах біля входу, придумати якийсь сотий спосіб прогуляти пару або задвіжувати. Хотіла б я почути думку тих, хто мене не знає, але чи не щодня бачить шалену дівчину, яка летить через весь поверх, щоб накинутись на Маргаритку або яка починає спонтанно диригувати посеред холу, наспівуючи одразу всі чотири хорові партії.
Пари зазвичай пролітають дуже швидко. І от - 14:00 і я в "Книжковому клубі" - магазині, де я працюю останні 2 місяці. Напевно я б знудилась до смерті там, якби не прекрасний колектив. Не дивлячись на клієнтів-псіхів, нудотність Новусу, як ТЦ загалом, ми знаходимо чим потішитись. Якби не вони, я б не протрималась там довше тижня. Бо куди такій шизанутій таке спокійне життя.
На роботі час тягнеться нестерпно довго, особливо остання година, коли поглядаєш на дзигар кожні 8 секунд.
А далі - довжелезні 20 хв в дощ і в холод, і в мряку, і в темряві, поки я дошкандибаю додому. Останні сходи на поверх - муки жука, який перед собою весь час тягне камінець.
і
Як тільки я знімаю кросівки - в ту ж мить перетворююсь на інертний матеріал, овоч, беземоційну істоту. І весь бунт і життєрадісність змінюються на "хочу їсти і спати". Маленький сатанинка залишається спатки між шнурівками, а я вечеряю під серіал "Друзі", задовбую смішними дрібницями свою половинку і лягаю спати з почуттям кризової втоми.

Можливо і у ваших кросівках хтось живе?:)