К основному контенту

13

Настав час писати наступні 13 фактів. Я все більше замислююсь перед цією статтею, аби нічого не повторити з минулих публікацій.
І вперше за довгий час я друкую це прямо в блозі, а не вставляю скопійовану нотатку з телефону, яка була написана десь в маршрутці, в черзі в магазині чи на полиці в потязі.
Ностальгія аж.
1. Я не боюсь хрущів. 
2. Проте в мене з дитинства арахнофобія. Одного літа ми жили на дачі і мені здається, я поїхала звідти з першою сивиною на скронях).
3. В мене дуже мало спортивних штанів. Їх взагалі нема. Тому зараз я поїду в дорогу в штанах від піжами. Тому що можу. :)
4. В 17 років вийшла збірка моїх віршів, взятих з цього блогу. Тепер коли перечитую - дуже смішно. Але можу і розплакатись від згадки які емоції я переживала, коли їх писала. І да, є навіть вірш про порвані колготи Мар'яни :)
5. Завжди асоціюю себе з лінивцем. А всіх найближчих людей - з хом'яками. Важко пояснити.
6. Почуваюсь некомфортно біля ворон. Все через те, що в молодшій школі вчителька розказала як людина зомліла, а її насмерть заклювали ворони. Ну не жесть?
7. Не люблю газовані напої. І чай Несті. Відчуваю в ньому якийсь пісок.
8. Вчора вперше спробувала морозиво з маракуєю. Взагалі мене останнім часом все частіше спонукає невидима сила смакувати щось нове.
9. І саме тому спробувала всіма оспіваний фалафель. Так ніби підошви наїлась. Зовсім не смачно.
10. В мене є близько 10 настольних ігор на компанію. Всі мої друзі завжди щось таке дарують, аби потім грати влітку їх на дачі. Одного разу в такій грі ми залипли на дві доби.
11. Помітила, що люди люблять мені "виговорюватись". Тобто розповідати про свої проблеми. І тепер не можу зрозуміти - вони просто присідають на вуха чи то я такий афігенний слухач?
12. Не встигаю дописати цю статтю, бо треба їхати на вокзал.
13. 13 - все ще моє улюблене число. І я дуже люблю диригування як предмет. Шкода, що нема часу його вивчати детальніше.
Вдалих вихідних!



Комментарии

Популярные сообщения из этого блога

To Kill a Mockingbird \ Вбити пересмішника (рецензія)

— Я б хотів, щоб ти стріляв у бляшанки десь на задвірку, проте знаю, що битимеш пташок. Можеш бити сойок — скільки завгодно, якщо зумієш поцілити, але запам'ятай: убити пересмішника — великий гріх. Я вперше почула, щоб Аттікус сказав:  це робити — гріх, і спитала міс Моді, чому гріх. — Твій батько має слушність, — відповіла вона. — Пересмішники не роблять ніякої шкоди, а своїм співом дають нам велику радість. Вони не завдають шкоди нашим садам, не в'ють гнізд в амбарах, вони тільки співають, виливаючи нам свою душу. Ось чому гріх убивати пересмішника. Так само гріх не прочитати цей роман Харпер Лі 1960-го року. Сюжет виникає навколо 10-річної дівчинки Джин-Луїзи Фінч, яка живе з татом, служанкою і братом в містечку Мейкомб штат Алабама. Саме від її імені розпочинається розповідь про побут американців в часи «Великої депресії».  Цей роман тричі потрапляв в топ по версії журналу Publishers Weekly - в 1960, 2015 і 2016 роках. 80% американських шкіл проходять його в пр...

Рецензія на "Мовчання ягнят"

"То як тобі твій синьоокий хлопчик, пані Смерть?" Про таких як вона кажуть "сіре мишеня", про таких як він - "захоплюючий погляд". Водночас вона чує на свій адрес "красуня", а він - " у Вас дивовижний інтелект". Це важко назвати історією кохання, це зовсім не про дружбу чи підтримку. Але це точно про людську природу. Про вишуканий розум і бажання пізнати недосяжне, про гордість і рішучість, про страх, пристрасть і смак.  "Мовчання ягнят" - роман, в якому я не сумнівалась ні хвилини, відколи побачила його на полицях книгарні. Єдине, чого я боялась - зміни. Всі знають, що фільми і книги, за сюжетом яких вони зняті часто полярно відрізняються і це неабияк травмує читача. Тут ситуація була діаметрально протилежною. Справа в тому, що фільм "Мовчання ягнят" - це мій улюблений фільм всіх часів, саме з нього почалась моя безмежна любов до психологічних трилерів на тему божевільних персонажів і т.д. Це єдиний фі...

Екскурс під ЇЇ сукню

Victoria’s Sicret , Calvin Klain, Triumph - навіть така провінційна дич, як я знає що це таке. Цінники на жіночу білизну часто минають межу адекватності і залишається лиш облизуватись, проходячи повз Milavitsa. Бабське існування приречене повсякчас бачити красиві речі і голодувати, щоб купити собі бікіні і запхати в них «горіх» або «персик», або « нічого (як в мене)» (в кого що) між той шмат матерії. Ми з дівчатами вирішили обсудити найбільш поширені міркування (знову ж таки стереотипи) на рахунок ліфонів (не пам‘ятаю де я вперше почула це слово 😂) і оприділитись чи далі ходити без трусів. 😂  Примітка: Оскільки імена учасниць співпадали, то відрізнити їх можна за розміром грудей. 😏 💋💋💋💋💋 1. Білизна - це статус.   Мужики мають машини, годинники, костюми, а ми що? Ми маємо груди. І оскільки перса досі змушують цю планету існувати - доводиться доводити свою блакитну кров і доцільність діадеми в буденному одязі наявністю мереживного бюстгальтера за 1000$. 👧 Та...