Якби я вміла писати інтригуючі зав'язки і драматичні кульмінації, я б вже давно написала роман, проте я не вмію і тому пишу так, як говорю.
Починаю цикл недільних діалогів з теми дитинства. Тому що будь-які "генільні уми" починались з болота на побитих колінах і морозива за 50 коп.
Вмощуйтесь затишніше.
***
Садочок. В дитинстві він був тільки як назва фруктового соку, бо виховував мене двір.
Мама каже, що в садіку я була 2 місяці максимум і це було дуже сумно. Як на єдиному фото з цієї держ-установи.
До речі, штучні квіти терпіти не можу по сей день.
А ось про двір є що розповісти. Змальовую картину: через все подвір'я дев'ятиповерхівки несеться компанія хлопчисьок - хтось на ровері, хтось на роліках і хвостиком за ними: кругленька, червона як буряк, дівчинка на самокаті.
***
Або інший епізод. Всі хлопці залізли на дерево і граються в космічний корабель і знову ж таки товстенька дівчинка сидить на найвищій гіляці і малює по дереву зеленою фарбою "пульт управлєнія".
***
З часом я почала гратись і з дівчатками, ключові сюжети : амазонки-побийпацанаякшопобачиш і сейлор-мун (навіть там я була чувішка в зеленій формі). Біля дверей квартири завжди було купа патиків, які я не довіряла сусідам і називала патичічками. Лідерські якості проявлялись, коли я криками і смішними матюками ділила територію, коли запрошувала на дн весь під'їзд і пхала кропиву Денису в труси (може тому він вже одружився😂).
***
Майже з усією своєю хлопчачою бандою я спілкуюсь і по сей день, принаймні знаю хто, шо і де, чого не скажеш про дівчат. Бо справжні подруги в мене з'явились аж вкінці школи.
До речі про школу - я ніколи не була відмінницею, проте вчителі до мене дуже добре ставились. Єдині олімпіади, на які я потрапляла - з української мови. І довгі роки моє життя отруювала французька та фізика. Шкільне життя зараз не хочу описувати, бо у всіх воно, ймовірно, однакове. Розповім про інше...
Окремим абзацом мого дитинства була дача. Це було як в кращих радянських фільмах - цілий день Оля бігає по всьому кооперативу, шукає пригоди, ліпить з пластеліну, або на 5 м квадратних площі розкладає ляльки і їхній мотлох. На дачі можна співати так голосно, що аж до Тернополя чути, на дачі бабуся заварює м'ятний чай і робить яєшню з тією ж м'ятою. Та найкраще - це прогулянки з дідусем по лісу. Він показував мені різні рослинки, ми збирали ягоди і трави, одного разу потрапили під таку зливу, що не було ні волосинки сухої. Та й загалом найцікавіше на дачі в грозу. Тоді ми грали лото або доміно і не треба було жодного телевізора. А ще саме на дачі я в 6 класі поклеїла свої перші постери.
Як бачите - жодної драми, але під час написання цієї статті на душі стало дуже тепло і затишно, наче знову потрапила в той час. Хтось ж сказав, що всі ми родом із дитинства...
Починаю цикл недільних діалогів з теми дитинства. Тому що будь-які "генільні уми" починались з болота на побитих колінах і морозива за 50 коп.
Вмощуйтесь затишніше.
***
Садочок. В дитинстві він був тільки як назва фруктового соку, бо виховував мене двір.
Мама каже, що в садіку я була 2 місяці максимум і це було дуже сумно. Як на єдиному фото з цієї держ-установи.
До речі, штучні квіти терпіти не можу по сей день.
А ось про двір є що розповісти. Змальовую картину: через все подвір'я дев'ятиповерхівки несеться компанія хлопчисьок - хтось на ровері, хтось на роліках і хвостиком за ними: кругленька, червона як буряк, дівчинка на самокаті.
***
Або інший епізод. Всі хлопці залізли на дерево і граються в космічний корабель і знову ж таки товстенька дівчинка сидить на найвищій гіляці і малює по дереву зеленою фарбою "пульт управлєнія".
***
З часом я почала гратись і з дівчатками, ключові сюжети : амазонки-побийпацанаякшопобачиш і сейлор-мун (навіть там я була чувішка в зеленій формі). Біля дверей квартири завжди було купа патиків, які я не довіряла сусідам і називала патичічками. Лідерські якості проявлялись, коли я криками і смішними матюками ділила територію, коли запрошувала на дн весь під'їзд і пхала кропиву Денису в труси (може тому він вже одружився😂).
***
Майже з усією своєю хлопчачою бандою я спілкуюсь і по сей день, принаймні знаю хто, шо і де, чого не скажеш про дівчат. Бо справжні подруги в мене з'явились аж вкінці школи.
До речі про школу - я ніколи не була відмінницею, проте вчителі до мене дуже добре ставились. Єдині олімпіади, на які я потрапляла - з української мови. І довгі роки моє життя отруювала французька та фізика. Шкільне життя зараз не хочу описувати, бо у всіх воно, ймовірно, однакове. Розповім про інше...
Окремим абзацом мого дитинства була дача. Це було як в кращих радянських фільмах - цілий день Оля бігає по всьому кооперативу, шукає пригоди, ліпить з пластеліну, або на 5 м квадратних площі розкладає ляльки і їхній мотлох. На дачі можна співати так голосно, що аж до Тернополя чути, на дачі бабуся заварює м'ятний чай і робить яєшню з тією ж м'ятою. Та найкраще - це прогулянки з дідусем по лісу. Він показував мені різні рослинки, ми збирали ягоди і трави, одного разу потрапили під таку зливу, що не було ні волосинки сухої. Та й загалом найцікавіше на дачі в грозу. Тоді ми грали лото або доміно і не треба було жодного телевізора. А ще саме на дачі я в 6 класі поклеїла свої перші постери.
Як бачите - жодної драми, але під час написання цієї статті на душі стало дуже тепло і затишно, наче знову потрапила в той час. Хтось ж сказав, що всі ми родом із дитинства...
Комментарии
Отправить комментарий