Я завжди знала, що цей період настане в моєму житті - я буду жити в Польщі. Це почалось ще в дитинстві, коли батьки возили нас на свята до родичів-поляків. Ми уявляли як житимемо в будиночку в якомусь невеличкому польському містечку і в нас буде пес. Дитячі мрії - вони такі.
В 9 класі я придумала поступати в музичне училище в Польщу, але всі мої ідеї про здобуття освіти ніколи не втілювались належним чином. В 11 класі я почала ходити до репетитора з польської і думала, що цього разу вже точно. Але постійно щось ставало мені на шляху. Допоки цей шлях не розділив Микола - хлопець з університету, з яким я почала зустрічатись. Через рік він вперше поїхав в Польщу на роботу, як їздять багато молодих людей і повернувся через півроку з думкою «з чого почати переїзд». Паралельно з тими подіями в Польщу переїхав мій найкращий друг з дівчиною і я ніколи не пов‘язувала ці явища як можливу переспективу спільного життя. Але після того, як взимку ми зустрілись - рішення було прийняте і почалось велике переселення народів. Спочатку Микола поїхав сам, влаштувався на роботу, винайняв квартиру, забезпечивши тим самим побут. Мені ж потрібно було пів року, щоб завершити всі свої справи. Дівчата ж завжди довго збираються.
Житло, робота, легалізація документів - для когось це відмазки, щоб сидіти вдома, але насправді це виявилось значно легше і простіше.
Звичайно, нічого би цього не сталось, якби не найближчі, але загалом в 22 виявляється дуже легко переїжджати.
І ось зараз розпочався п‘ятий місяць тут. Чи сумую за рідними? - Надзвичайно. Чи хочу в Україну? - Аж ніяк. Так, тут теж є неприємні або незрозумілі моменти, але стільки всього, скільки я спробувала за останніх п‘ять місяців! - так динамічно я ще ніколи не жила.
Я каталась на екстримальних атракціонах вниз головою з висоти 12-поверхівки, коли забуваєш дихати, пробувала грати в міні-гольф, смажила лосося на грилі в саду, лежала на березі заливу під соснами, взяла в руки красивого жука-оленя і не вмерла, пила коктейль в справжньому метал-рок пабі, навчилась готувати брокколі і пекти печиво, зробила 100500 фото на даху бібліотеки, спробувала солоне морозиво і найсмачнішу качку з солодким соусом, я пройшла 12 км по ботанічному саду восени і бігала за павлінами і білочками в парку і ще я піднялась вчора на старовинну ратушу костелу, з якої все місто як на долоні. Ми самі творці свого життя. Насолоджуйтесь! ❤
В 9 класі я придумала поступати в музичне училище в Польщу, але всі мої ідеї про здобуття освіти ніколи не втілювались належним чином. В 11 класі я почала ходити до репетитора з польської і думала, що цього разу вже точно. Але постійно щось ставало мені на шляху. Допоки цей шлях не розділив Микола - хлопець з університету, з яким я почала зустрічатись. Через рік він вперше поїхав в Польщу на роботу, як їздять багато молодих людей і повернувся через півроку з думкою «з чого почати переїзд». Паралельно з тими подіями в Польщу переїхав мій найкращий друг з дівчиною і я ніколи не пов‘язувала ці явища як можливу переспективу спільного життя. Але після того, як взимку ми зустрілись - рішення було прийняте і почалось велике переселення народів. Спочатку Микола поїхав сам, влаштувався на роботу, винайняв квартиру, забезпечивши тим самим побут. Мені ж потрібно було пів року, щоб завершити всі свої справи. Дівчата ж завжди довго збираються.
Житло, робота, легалізація документів - для когось це відмазки, щоб сидіти вдома, але насправді це виявилось значно легше і простіше.
Звичайно, нічого би цього не сталось, якби не найближчі, але загалом в 22 виявляється дуже легко переїжджати.
І ось зараз розпочався п‘ятий місяць тут. Чи сумую за рідними? - Надзвичайно. Чи хочу в Україну? - Аж ніяк. Так, тут теж є неприємні або незрозумілі моменти, але стільки всього, скільки я спробувала за останніх п‘ять місяців! - так динамічно я ще ніколи не жила.
Я каталась на екстримальних атракціонах вниз головою з висоти 12-поверхівки, коли забуваєш дихати, пробувала грати в міні-гольф, смажила лосося на грилі в саду, лежала на березі заливу під соснами, взяла в руки красивого жука-оленя і не вмерла, пила коктейль в справжньому метал-рок пабі, навчилась готувати брокколі і пекти печиво, зробила 100500 фото на даху бібліотеки, спробувала солоне морозиво і найсмачнішу качку з солодким соусом, я пройшла 12 км по ботанічному саду восени і бігала за павлінами і білочками в парку і ще я піднялась вчора на старовинну ратушу костелу, з якої все місто як на долоні. Ми самі творці свого життя. Насолоджуйтесь! ❤
Комментарии
Отправить комментарий