К основному контенту

Недільні Монологи в понеділок на тему: "Чому я в Польщі?"

Я завжди знала, що цей період настане в моєму житті - я буду жити в Польщі. Це почалось ще в дитинстві, коли батьки возили нас на свята до родичів-поляків. Ми уявляли як житимемо в будиночку в якомусь невеличкому польському містечку і в нас буде пес. Дитячі мрії - вони такі.
 В 9 класі я придумала поступати в музичне училище в Польщу, але всі мої ідеї про здобуття освіти ніколи не втілювались належним чином. В 11 класі я почала ходити до репетитора з польської і думала, що цього разу вже точно. Але постійно щось ставало мені на шляху. Допоки цей шлях не розділив Микола - хлопець з університету, з яким я почала зустрічатись. Через рік він вперше поїхав в Польщу на роботу, як їздять багато молодих людей і повернувся через півроку з думкою «з чого почати переїзд». Паралельно з тими подіями в Польщу переїхав мій найкращий друг з дівчиною і я ніколи не пов‘язувала ці явища як можливу переспективу спільного життя. Але після того, як взимку ми зустрілись - рішення було прийняте і почалось велике переселення народів. Спочатку Микола поїхав сам, влаштувався на роботу, винайняв квартиру, забезпечивши тим самим побут. Мені ж потрібно було пів року, щоб завершити всі свої справи. Дівчата ж завжди довго збираються.
Житло, робота, легалізація документів - для когось це відмазки, щоб сидіти вдома, але насправді це виявилось значно легше і простіше.
Звичайно, нічого би цього не сталось, якби не найближчі, але загалом в 22 виявляється дуже легко переїжджати.
 І ось зараз розпочався п‘ятий місяць тут. Чи сумую за рідними? - Надзвичайно. Чи хочу в Україну? - Аж ніяк. Так, тут теж є неприємні або незрозумілі моменти, але стільки всього, скільки я спробувала за останніх п‘ять місяців! - так динамічно я ще ніколи не жила.
 Я каталась на екстримальних атракціонах вниз головою з висоти 12-поверхівки, коли забуваєш дихати, пробувала грати в міні-гольф, смажила лосося на грилі в саду, лежала на березі заливу під соснами, взяла в руки красивого жука-оленя і не вмерла, пила коктейль в справжньому метал-рок пабі, навчилась готувати брокколі і пекти печиво, зробила 100500 фото на даху бібліотеки, спробувала солоне морозиво і найсмачнішу качку з солодким соусом, я пройшла 12 км по ботанічному саду восени і бігала за павлінами і білочками в парку і ще я піднялась вчора на старовинну ратушу костелу, з якої все місто як на долоні. Ми самі творці свого життя. Насолоджуйтесь! ❤


Комментарии

Популярные сообщения из этого блога

To Kill a Mockingbird \ Вбити пересмішника (рецензія)

— Я б хотів, щоб ти стріляв у бляшанки десь на задвірку, проте знаю, що битимеш пташок. Можеш бити сойок — скільки завгодно, якщо зумієш поцілити, але запам'ятай: убити пересмішника — великий гріх. Я вперше почула, щоб Аттікус сказав:  це робити — гріх, і спитала міс Моді, чому гріх. — Твій батько має слушність, — відповіла вона. — Пересмішники не роблять ніякої шкоди, а своїм співом дають нам велику радість. Вони не завдають шкоди нашим садам, не в'ють гнізд в амбарах, вони тільки співають, виливаючи нам свою душу. Ось чому гріх убивати пересмішника. Так само гріх не прочитати цей роман Харпер Лі 1960-го року. Сюжет виникає навколо 10-річної дівчинки Джин-Луїзи Фінч, яка живе з татом, служанкою і братом в містечку Мейкомб штат Алабама. Саме від її імені розпочинається розповідь про побут американців в часи «Великої депресії».  Цей роман тричі потрапляв в топ по версії журналу Publishers Weekly - в 1960, 2015 і 2016 роках. 80% американських шкіл проходять його в пр...

Рецензія на "Мовчання ягнят"

"То як тобі твій синьоокий хлопчик, пані Смерть?" Про таких як вона кажуть "сіре мишеня", про таких як він - "захоплюючий погляд". Водночас вона чує на свій адрес "красуня", а він - " у Вас дивовижний інтелект". Це важко назвати історією кохання, це зовсім не про дружбу чи підтримку. Але це точно про людську природу. Про вишуканий розум і бажання пізнати недосяжне, про гордість і рішучість, про страх, пристрасть і смак.  "Мовчання ягнят" - роман, в якому я не сумнівалась ні хвилини, відколи побачила його на полицях книгарні. Єдине, чого я боялась - зміни. Всі знають, що фільми і книги, за сюжетом яких вони зняті часто полярно відрізняються і це неабияк травмує читача. Тут ситуація була діаметрально протилежною. Справа в тому, що фільм "Мовчання ягнят" - це мій улюблений фільм всіх часів, саме з нього почалась моя безмежна любов до психологічних трилерів на тему божевільних персонажів і т.д. Це єдиний фі...

Екскурс під ЇЇ сукню

Victoria’s Sicret , Calvin Klain, Triumph - навіть така провінційна дич, як я знає що це таке. Цінники на жіночу білизну часто минають межу адекватності і залишається лиш облизуватись, проходячи повз Milavitsa. Бабське існування приречене повсякчас бачити красиві речі і голодувати, щоб купити собі бікіні і запхати в них «горіх» або «персик», або « нічого (як в мене)» (в кого що) між той шмат матерії. Ми з дівчатами вирішили обсудити найбільш поширені міркування (знову ж таки стереотипи) на рахунок ліфонів (не пам‘ятаю де я вперше почула це слово 😂) і оприділитись чи далі ходити без трусів. 😂  Примітка: Оскільки імена учасниць співпадали, то відрізнити їх можна за розміром грудей. 😏 💋💋💋💋💋 1. Білизна - це статус.   Мужики мають машини, годинники, костюми, а ми що? Ми маємо груди. І оскільки перса досі змушують цю планету існувати - доводиться доводити свою блакитну кров і доцільність діадеми в буденному одязі наявністю мереживного бюстгальтера за 1000$. 👧 Та...