За двадцять з хвостиком років я можу пригадати більше сотні людей, яких подумки і часто вголос називала друзями. Усі вони з'являлись з різний час і за абсолютно індивідуальних обставин, і так само зникали з мого життя, залишаючи ГБ пам'яті. Були серед них ті, з ким дружила 10 років, були і ті, з ким спілкувалась 10 днів. В дитинстві мені важко давались моменти, коли дружба зникала, я розходилась з однолітками з емоційно-холеричними скандалами, з інтрігамі-расслєдованіями і голосними фразами про "ніколи знову", але роки минали і дійшло до того, що тепер, коли бачу, що перестаю спілкуватись з людиною - просто стираю її ім'я зі свого списку гостей на майбутнє весілля 😀
Ще один Олег: Зачіплю якраз тих, хто залишився другом ще з дитинства. Це Мішаня. Один з найяскравіших моментів було саме знайомство. Мені приблизно 4-5 рочків і я вже автолюбитель на вєліку з пластиковим стаканчиком на задньому колесі, бо робився класний звук і я був крутий. Всі знайомі в дворі хто був - роз'їхались і я вирішив покататись сам. І тут біля школи катається якийсь тіп з такою самою штукою як в мене на колесі і з таким же ж сигналом на рулі. Ми намагались пересигналити один одного. Як висновок: - "Привіт, я Міша." - "Здоров, я Олег"
Соломія: Друзі дитинства - це ті люди, які за мене і в вогонь, і в воду, і вечером по сусідах бігати, виделку випрошувати, бо в друга двері до будинку захлопнулися😂 Так, в нас різні ситуації в житті бували. І плакали, і сміялися, і псіхували, і п'яні монологи вислуховували. Ми і на санках каталися так, що в пліт в'їхали і штани подерли😂 То просто двоє малих екстремалів вирішили двійко санчат між собою зв'язати😂 Мама була в шоці. Улюблені штани виглядали так, ніби її дитина три місяці бомжувала.
Смішно, коли мама мого друга повторює, що бачила мене ще малим карапузом у величезному памперсі😂
І нехай зараз ми всі у різних універах, але це саме ті люди, з якими я зустрінуся і через місяць, і через рік, а все все одно буде як завжди.
Парадоксально, бо чим старшим стаєш - тим більше поняття "дружби" знецінюється і водночас, тим більш цінними стають друзі, які вже є.
Дружбу важко класифікувати чи надати їй форми, окрім банального "жіноча" і "чоловіча", бо в такий брєд я не вірю. Я свято ісповідую дружбу між особистостями, а якщо говорити про гендерні ярлики, то просто скажу, що мої друзі-хлопці за довгі роки проявили своє плече підтримки в тисячі разів більше, ніж дівчата. І на тому це питання закриємо.
Дружба - міф?
Моя мама каже, що найкращі друзі - це сім'я, а всі інші випадки людської прив'язаності мають термін придатності. Звісно, мені поки не хочеться в це вірити. І хоч сім'я для мене найважливіше в житті, я мрію як в 70 років так само дружитиму з тими ж людьми, що і зараз. На жаль, випадків розчарування в дружбі так само багато, як і розбитих сердець і часто після таких катастроф не хочеться більше нікому довіряти.
Яна: Я не знаю до якого пункту віднести мою розповідь. Але думаю що моя тема це «Дружба - міф?»
Є в мене одна «подруга». Спілкуємось ми уже 6-7 років.
Це не дружба, а просто сім кругів пекла. А попереду ще 77 або 0 і кінець відносинам, мені здається, що по-іншому не можемо. Лише скандали, інтриги, розслідування👌🏻
З цією людиною ми розходились десятки разів і ті ж десятки сходились. Крики, сльози, битий посуд об підлогу, прощання назавжди, сміх, радість, віра. Все було. Я їй вірила - вона мені ні. Вона мені вірила - я їй ні. Вона кричала матом зі сльозами щоб я йшла геть, а я розверталась і йшла.
Але ми завжди приходимо один одному на допомогу. О 24:00 ми стоїмо одна в одної під дверима в день народження.
Вона вважає себе красивішою, а я вважаю себе розумнішою. У нас зовсім нічого спільного. Ми не можемо зрозуміти на чому тримаються ці відносини. Бо від самого початку і до сьогодні все тріщить по швам. Скільки це все триватиме ми не знаємо.
Яна: Я не знаю до якого пункту віднести мою розповідь. Але думаю що моя тема це «Дружба - міф?»
Є в мене одна «подруга». Спілкуємось ми уже 6-7 років.
Це не дружба, а просто сім кругів пекла. А попереду ще 77 або 0 і кінець відносинам, мені здається, що по-іншому не можемо. Лише скандали, інтриги, розслідування👌🏻
З цією людиною ми розходились десятки разів і ті ж десятки сходились. Крики, сльози, битий посуд об підлогу, прощання назавжди, сміх, радість, віра. Все було. Я їй вірила - вона мені ні. Вона мені вірила - я їй ні. Вона кричала матом зі сльозами щоб я йшла геть, а я розверталась і йшла.
Але ми завжди приходимо один одному на допомогу. О 24:00 ми стоїмо одна в одної під дверима в день народження.
Вона вважає себе красивішою, а я вважаю себе розумнішою. У нас зовсім нічого спільного. Ми не можемо зрозуміти на чому тримаються ці відносини. Бо від самого початку і до сьогодні все тріщить по швам. Скільки це все триватиме ми не знаємо.
Друзі з дитинства
До землі кілька метрів, мені п‘ять і я боюсь впасти з тої гілки, на якій сиджу. Але ще більше я боюсь провтикати якийсь важливий сюжетний поворот нашої гри, бо ми ж не просто так на дереві - ми космонавти-дослідники і наш корабель от-от дістанеться нової галактики. Це одні з перших спогадів про дружбу в моєму житті. Поруч зі мною на дереві Сашко, Андрій, Данилко, Петя та Іринка. Ми - "не-розлий-вода". З тих дітей, які сиділи поруч на дереві, коли мені було п‘ять - Саша став другом, якого я вважаю братом, настільки багато всього ми разом пережили, Іринка зараз в США, Андрій - крутий шеф в ресторані Варшави, Данилко також в Польщі вже має сім‘ю, а з Петьою ми досі спілкуємось і бачимось кожного разу, коли я приїжджаю. Мене не виховував садочок, я в нього не ходила і ці люди - мій перший соціум. Я навіть не пам‘ятаю себе до знайомства з ними.
Олег: Мій троюрідний брат — мій найближчий друг:
ми сиділи в кущах, ніби індіанці в засаді. Чекали моменту, розглядали мішень та вибирали найкращі яблука для влучного попадання бику прямо по яйцях. Хоча бичі яйця були досить великими, ніби два величезних голих кокоса, бицюра стояв до нас боком, то ж підбити його "снаряди" нашими смішними зелепухами було ще тим випробуванням. Ото ж ми чекали і рахували серцебиття. Паралельно брат виглядав чи бабця досі порається коло курчат, шоб наша місія була максимально успішною та непомітною. Я ж у цей час спостерігав за яйцями. Пройшло сорок хвилин і ми допили пиво, яке взяли заздалегідь в ларьку у тьоті Фросі. Нас розібрало і на обличчі ми були червоні як ті бичі тестикули. Шари. Гранати. Яйця. Яйчища. І тут увагу бика привернула білка, він відійшов назад і підставив свої червоні демонічні кулі під діапазон нашого обстрілу. Яблука полетіли зі свистом, що його чули в'єтнамці при падінні напалму. Принаймні так подумав бик. Було пізно. Обидва яблука попали прямо по яйцях. Захоплення. Радість. Сльози. Бридка відрижка. Ми продовжили бомбардування по бичачих велетенських мішках з вибухівкою, а бик продовжував збивати копитами пліт, курчат і бураки. Сука. Тільки не бураки. Брат зрозумів що ворога знешкоджено занадто високою ціною. Бураки бабця не простить. Нас охопила паніка. Брат задихався і плакав. Я взяв його за комір і наказав тримати себе в руках, нам потрібен відступ, і я його маю. Згадавши пригоди Тома Сойєра і Гекльбері Фінна, я прийняв рішення тікати жити за став на кілька днів, поки дипломатія діда Василя вгамує гнів бабці. Під крики ми прорвалися до льоху, стирили кілька клунків з харчами і змахалися за став.
Катя: В мене сумніше. Моя компанія це Максим, Діана, Коля і Аля. І ми з ними гралися в сім‘ю, і в ресторан, і в мисливців, і перша піпіська, яку я побачила, була, коли в Колі резинка шортів тріснула. А шо ж тепер?
Максім торгує травою і марками в моєму рідному місті, Діана народила дитину в 17 років і поїхала кудись. Коля вкрав шось з магазину і після громадських робіт десь пропав, Аля пішла в жіночий монастир (з горя чи шо). А я в медичному. Вопшєм у всіх все якось не заладилося.
Олег: Мій троюрідний брат — мій найближчий друг:
ми сиділи в кущах, ніби індіанці в засаді. Чекали моменту, розглядали мішень та вибирали найкращі яблука для влучного попадання бику прямо по яйцях. Хоча бичі яйця були досить великими, ніби два величезних голих кокоса, бицюра стояв до нас боком, то ж підбити його "снаряди" нашими смішними зелепухами було ще тим випробуванням. Ото ж ми чекали і рахували серцебиття. Паралельно брат виглядав чи бабця досі порається коло курчат, шоб наша місія була максимально успішною та непомітною. Я ж у цей час спостерігав за яйцями. Пройшло сорок хвилин і ми допили пиво, яке взяли заздалегідь в ларьку у тьоті Фросі. Нас розібрало і на обличчі ми були червоні як ті бичі тестикули. Шари. Гранати. Яйця. Яйчища. І тут увагу бика привернула білка, він відійшов назад і підставив свої червоні демонічні кулі під діапазон нашого обстрілу. Яблука полетіли зі свистом, що його чули в'єтнамці при падінні напалму. Принаймні так подумав бик. Було пізно. Обидва яблука попали прямо по яйцях. Захоплення. Радість. Сльози. Бридка відрижка. Ми продовжили бомбардування по бичачих велетенських мішках з вибухівкою, а бик продовжував збивати копитами пліт, курчат і бураки. Сука. Тільки не бураки. Брат зрозумів що ворога знешкоджено занадто високою ціною. Бураки бабця не простить. Нас охопила паніка. Брат задихався і плакав. Я взяв його за комір і наказав тримати себе в руках, нам потрібен відступ, і я його маю. Згадавши пригоди Тома Сойєра і Гекльбері Фінна, я прийняв рішення тікати жити за став на кілька днів, поки дипломатія діда Василя вгамує гнів бабці. Під крики ми прорвалися до льоху, стирили кілька клунків з харчами і змахалися за став.
Катя: В мене сумніше. Моя компанія це Максим, Діана, Коля і Аля. І ми з ними гралися в сім‘ю, і в ресторан, і в мисливців, і перша піпіська, яку я побачила, була, коли в Колі резинка шортів тріснула. А шо ж тепер?
Максім торгує травою і марками в моєму рідному місті, Діана народила дитину в 17 років і поїхала кудись. Коля вкрав шось з магазину і після громадських робіт десь пропав, Аля пішла в жіночий монастир (з горя чи шо). А я в медичному. Вопшєм у всіх все якось не заладилося.
Ще один Олег: Зачіплю якраз тих, хто залишився другом ще з дитинства. Це Мішаня. Один з найяскравіших моментів було саме знайомство. Мені приблизно 4-5 рочків і я вже автолюбитель на вєліку з пластиковим стаканчиком на задньому колесі, бо робився класний звук і я був крутий. Всі знайомі в дворі хто був - роз'їхались і я вирішив покататись сам. І тут біля школи катається якийсь тіп з такою самою штукою як в мене на колесі і з таким же ж сигналом на рулі. Ми намагались пересигналити один одного. Як висновок: - "Привіт, я Міша." - "Здоров, я Олег"
Соломія: Друзі дитинства - це ті люди, які за мене і в вогонь, і в воду, і вечером по сусідах бігати, виделку випрошувати, бо в друга двері до будинку захлопнулися😂 Так, в нас різні ситуації в житті бували. І плакали, і сміялися, і псіхували, і п'яні монологи вислуховували. Ми і на санках каталися так, що в пліт в'їхали і штани подерли😂 То просто двоє малих екстремалів вирішили двійко санчат між собою зв'язати😂 Мама була в шоці. Улюблені штани виглядали так, ніби її дитина три місяці бомжувала.
Смішно, коли мама мого друга повторює, що бачила мене ще малим карапузом у величезному памперсі😂
І нехай зараз ми всі у різних універах, але це саме ті люди, з якими я зустрінуся і через місяць, і через рік, а все все одно буде як завжди.
Ті, з ким ти сидиш за однією партою
Напевно, за всі 11 класів в мене змінилось 7-8 компаній, з якими я проводила час. З одними вчилась грати волейбол, з іншими - пити пиво😂, з кимось святкувала дні народження, з іншими - готувалась до екзаменів, з кимось бунтувала проти шкільного режиму, а з кимось ходила в неділю до церкви. Я була відкритою до всіх і тому часто це вилазило боком. Я зі школи знала, що таке підстава, що таке бути чиєюсь тінню, що таке, коли ти "ізгой" в середовищі 30 людей, що таке, коли тобі шкодять навмисно, я знаю, як це - отримувати ляпаса від однокласника чи залишитись відповідальною за вчинок інших... і водночас я знаю, що таке обмінюватись малюнками медведиків тедді, що таке на канікулах приходити в шкільний ансамбль на репетиції щедрівок, я знаю, що таке, коли на День Народження приходять 20 людей і дарують альбоми для фотографій і чашки, я знаю як це - просиджувати в школі до пізньої ночі, готуючись до змагань з географії, знаю як це - їздити на екскурсії і ще за 2 місяці знати з ким в кімнаті ти будеш жити (і в результаті спати з Вальою на одному ліжку, бо в моєму заснула Ксюша).
Саме зі школи в мене залишились ті найближчі друзі, яких тепер називаю рідними. Навіть наші батьки вже знайомі між собою і якщо казатиму мамі "ми з нашими їдемо на дачу", вона точно знатиме хто такі "наші". Це компанія, заради якої я завела цей блог, бо занотовувала тут всі наші пригоди.
Таня: Чесно зізнатися, раніше моя самооцінка завжди була на нулі. Через це мені здавалося, що люди, з якими я спілкуюся, за моєю спиною будують цегляний котедж на вулиці Пліток. Я думала, що друзів в мене не буде ніколи. У школі я вважала друзями більшість однокласників, які зі мною спілкувалися, та я завжди з заздрістю дивилася на ту компанію зі старших класів – які води дружні, як сміються, жартують, їх уся школа знає, ви шо.
Вважала, що ніколи в житті не стану такою впевненою, як вони, бо ж я «така-сяка пересяка, з прищами та зайвою вагою». От би мені тоді хто мітлою по голові врізав, ото я була би щаслива. Дуже рада, що часи мають властивість змінюватись, і в мене з'явились люди, які мені дорожчі за все, з якими і у вогонь, і в воду, і уроки робити, і пиво пити, ага.
Віта: Рідко згадую школу, бо то були не найкращі часи мої. Я там мала дуже мало друзів, бо вулиця мене виховувала так, що якщо ображають- відімсти. Належала до непримітного середнього класу, бо «еліта» завжди гнобила нижчий клас, а мене дурну ніхто чіпати не хотів. Зі школи залишились лиш дві подружки, одну з яких я благополучно одружила, а іншу надіюсь одружити ближчим часом.
Настя: Ох, ці шкільні роки... Однакові зошити, пeнали та браслeти дружби.... жуйки в волоссі, насмішки та дитяча нeнависть😂 Алe за що я справді вдячна цьому пeріоду, так цe за свою найкращу подругу. Нас нe вдалось роз'єднати ні хлопцям, ні іншим компаніям, ні сотням км між нами.
Вероніка: Дружба зі школи є. Взагалі, школа—місце, де орієнтується становлення особистості, своє сприйняття дружби(вже доволі дорослим поглядом).
Але, як на мене, всі оті вигуки "та ми.. та після школи, будемо кращими друзями.. "
А от і ні.
Насправді, зостануться лише кілька людей, з якими справді буде дружба. Лише кілька. Хоч і думаємо, що вона не скінчиться, але такій багатолюдинній приходить кінець.
Наприклад я собі не ставила якихось уявлень, примар. Бо в кожного свій шлях, на якому будуть вибрані.
Ще одна Катя: З однокласниками в 1-му класі я знакомилась любими способами аби дружити, я тоді не понімала шо таке "брехати" і шо не можна цього робити!
До сих пір помню! Кого не спитаю як звати, то казала «о мою маму так само звати» і при цьому ніхто ніколи не казав мені «ти брешеш».Сама фішка, шо в класі так і не було жодної, яку б звали як мою маму.
Придумувала, шо у мене є поні і говоряще дзеркальце! Саме цікаве, шо я сама в це вірила і зовсім не розуміла чого всі однокласники не спілкувались після фраз «ти брешеш», я вобше не понімала «всмислі я брешу, так і є!»
Єдиними моіми падругами були мої сусідки дві, Свєта і Даша, і вони жили на 6-му, а я на 2-му і завжди приходила до них посидіти-поїсти. І коли я часто проводила час в Даші, то ми любили попрікалуватись зі Свєти, звонили на домашній і казали «Холодільнік нада?», а Свєтка казала «не нада!», і я додавала «то віддай мені його», і постійно Свєта кричала в трубку: «Катя, не дрочися зі мною!!!».
Таня: Чесно зізнатися, раніше моя самооцінка завжди була на нулі. Через це мені здавалося, що люди, з якими я спілкуюся, за моєю спиною будують цегляний котедж на вулиці Пліток. Я думала, що друзів в мене не буде ніколи. У школі я вважала друзями більшість однокласників, які зі мною спілкувалися, та я завжди з заздрістю дивилася на ту компанію зі старших класів – які води дружні, як сміються, жартують, їх уся школа знає, ви шо.
Вважала, що ніколи в житті не стану такою впевненою, як вони, бо ж я «така-сяка пересяка, з прищами та зайвою вагою». От би мені тоді хто мітлою по голові врізав, ото я була би щаслива. Дуже рада, що часи мають властивість змінюватись, і в мене з'явились люди, які мені дорожчі за все, з якими і у вогонь, і в воду, і уроки робити, і пиво пити, ага.
Віта: Рідко згадую школу, бо то були не найкращі часи мої. Я там мала дуже мало друзів, бо вулиця мене виховувала так, що якщо ображають- відімсти. Належала до непримітного середнього класу, бо «еліта» завжди гнобила нижчий клас, а мене дурну ніхто чіпати не хотів. Зі школи залишились лиш дві подружки, одну з яких я благополучно одружила, а іншу надіюсь одружити ближчим часом.
Настя: Ох, ці шкільні роки... Однакові зошити, пeнали та браслeти дружби.... жуйки в волоссі, насмішки та дитяча нeнависть😂 Алe за що я справді вдячна цьому пeріоду, так цe за свою найкращу подругу. Нас нe вдалось роз'єднати ні хлопцям, ні іншим компаніям, ні сотням км між нами.
Вероніка: Дружба зі школи є. Взагалі, школа—місце, де орієнтується становлення особистості, своє сприйняття дружби(вже доволі дорослим поглядом).
Але, як на мене, всі оті вигуки "та ми.. та після школи, будемо кращими друзями.. "
А от і ні.
Насправді, зостануться лише кілька людей, з якими справді буде дружба. Лише кілька. Хоч і думаємо, що вона не скінчиться, але такій багатолюдинній приходить кінець.
Наприклад я собі не ставила якихось уявлень, примар. Бо в кожного свій шлях, на якому будуть вибрані.
Ще одна Катя: З однокласниками в 1-му класі я знакомилась любими способами аби дружити, я тоді не понімала шо таке "брехати" і шо не можна цього робити!
До сих пір помню! Кого не спитаю як звати, то казала «о мою маму так само звати» і при цьому ніхто ніколи не казав мені «ти брешеш».Сама фішка, шо в класі так і не було жодної, яку б звали як мою маму.
Придумувала, шо у мене є поні і говоряще дзеркальце! Саме цікаве, шо я сама в це вірила і зовсім не розуміла чого всі однокласники не спілкувались після фраз «ти брешеш», я вобше не понімала «всмислі я брешу, так і є!»
Єдиними моіми падругами були мої сусідки дві, Свєта і Даша, і вони жили на 6-му, а я на 2-му і завжди приходила до них посидіти-поїсти. І коли я часто проводила час в Даші, то ми любили попрікалуватись зі Свєти, звонили на домашній і казали «Холодільнік нада?», а Свєтка казала «не нада!», і я додавала «то віддай мені його», і постійно Свєта кричала в трубку: «Катя, не дрочися зі мною!!!».
Студентська дружба
Я йшла в універ з страшною депресією, яку долала весь перший курс. Мені не потрібні були нові люди, я сумувала за "нашими", які так само розбіглись по різних ВУЗах і містах і чи не щомісяця ми придумували привід до зустрічі, аби зібратись усім. Тим не менш саме в університеті я дізналась сповна, що таке однодумці - наскільки це рідкісне явище і наскільки такі люди притягуються. З одногрупниками в мене не склалось близьких відносин, один лиш був - і то виїхав закордон. Не дивлячись на те, що в університеті мені не було комфортно, я почала знайомитись з старшокурсиками і в моєму житті з'явилась дівчинка, яка міцно обіймається, голосно сміється і правильно розмовляє українською. Це була моя чи не найперша подруга, трішечки старша віком, але невимовно близька по духу. Яка розуміє, як це - жити сценою, надихатись і дихати мистецтвом.
Вова: На відміну від тебе, в училище я йшов все таки з надіями, що знайду нових однодумців, друзів, людей, які не будуть стібатися, шо ти граєш на "піаніні"(боже, це слово ж не відміняється 🙏) і казати: " А на шо воно тобі здалося??? йдем краще покурим після школи". В шкільні роки я не міг собі позволити такої розкоші (завести друзів), друзі в мене були тільки літом, і то кожного літа інші - надто багато часу забирали всі гуртки, школи, секції. Та, зрештою, я не жалкую..
Але одного дня доля мені таки посміхнулася. На одному із уроків музичної школи я зустрів ту, ту саму, в зеленому пальто, з ананасіком на голові, з блиском в очах (бо побачила мене, звісно😂) таку дівчинку.
Ми переглянулися поглядами, так ніби вже знали, що колись будемо святкувати 5 років дружби, а так і сталося. Ти не переживай, і 10, і 20 років переживем, я тебе витерплю!
Цю дружбу я відношу до студентської дружби, бо після школи ми поступили в один навчальний заклад і якраз таки там,
в золоті роки, попри всі наші тьорки, звичайно, розкрилася
вся наша сутність і ми зрозуміли, як ми доповнюємо один одного. По статистиці - дружба, яка починається в студентські роки, триває протягом всього життя.. Ну я таки надіюсь..
Катя: Моя група це люди, з якими я проводжу щодня стабільно з 9 до 15.00. Часто без роботи, а просто розмовляючи один з одним. І мені здається вже немає тем, про які ми не говорили. І про медицину, про шугаринг, про літочислення, про пози в сексі, про те, шо на карті Гренландія більша ніж Африка, а насправді навпаки, про всіх однокурсників, про весілля,
про те чи краще земля чи кремація, хто як назве дітей, чого коло має 360 градусів, що пломбір роблять з слизової оболонки бобрів, де дешеві капронові колготки, як робити яйця пашот і що б ми зробили якби мали суперсилу. Єдине, до чого ми досі не можемо домовитися, то це до того, хто де сидить за партами на гальорці, бо «курва, я ж казав, шо я там сиджу».
Кріс: Ще так дико, як я знайшла найкращу подружку в роки студенства, я ще ніколи нікого не знаходила. А все було так: підійшла до взагалі незнайомої дівчинки, яка ніби з мого курсу, щоб запитати, коли чекати результату вступних, а у відповідь почула: 'давай жити разом'. І погодилася. А потім пішло-поїхало: прогулювання пар, геніальні плани з економії спільних коштів, недоспані ночі, сварки з хазяйкою, танцульки на кухні, згорена їжа, побитий світильник, майже п'яні розмови, сопливі кілометрові привітання на дні народження, сльозотечі за хлопцями і все в такому дусі. Роз'їхалися спочатку по різних квартирах, потім взагалі по різних містах, а спільні жарти, теми і фішки досі залишились. На цьому прикладі переконалась, що життя в одній хаті і спільні недруги в навчальному закладі можуть зблизити максимально різних за характерами і поглядами людей до рівня найближчих подруг.
Вова: На відміну від тебе, в училище я йшов все таки з надіями, що знайду нових однодумців, друзів, людей, які не будуть стібатися, шо ти граєш на "піаніні"(боже, це слово ж не відміняється 🙏) і казати: " А на шо воно тобі здалося??? йдем краще покурим після школи". В шкільні роки я не міг собі позволити такої розкоші (завести друзів), друзі в мене були тільки літом, і то кожного літа інші - надто багато часу забирали всі гуртки, школи, секції. Та, зрештою, я не жалкую..
Але одного дня доля мені таки посміхнулася. На одному із уроків музичної школи я зустрів ту, ту саму, в зеленому пальто, з ананасіком на голові, з блиском в очах (бо побачила мене, звісно😂) таку дівчинку.
Ми переглянулися поглядами, так ніби вже знали, що колись будемо святкувати 5 років дружби, а так і сталося. Ти не переживай, і 10, і 20 років переживем, я тебе витерплю!
Цю дружбу я відношу до студентської дружби, бо після школи ми поступили в один навчальний заклад і якраз таки там,
в золоті роки, попри всі наші тьорки, звичайно, розкрилася
вся наша сутність і ми зрозуміли, як ми доповнюємо один одного. По статистиці - дружба, яка починається в студентські роки, триває протягом всього життя.. Ну я таки надіюсь..
Катя: Моя група це люди, з якими я проводжу щодня стабільно з 9 до 15.00. Часто без роботи, а просто розмовляючи один з одним. І мені здається вже немає тем, про які ми не говорили. І про медицину, про шугаринг, про літочислення, про пози в сексі, про те, шо на карті Гренландія більша ніж Африка, а насправді навпаки, про всіх однокурсників, про весілля,
про те чи краще земля чи кремація, хто як назве дітей, чого коло має 360 градусів, що пломбір роблять з слизової оболонки бобрів, де дешеві капронові колготки, як робити яйця пашот і що б ми зробили якби мали суперсилу. Єдине, до чого ми досі не можемо домовитися, то це до того, хто де сидить за партами на гальорці, бо «курва, я ж казав, шо я там сиджу».
Кріс: Ще так дико, як я знайшла найкращу подружку в роки студенства, я ще ніколи нікого не знаходила. А все було так: підійшла до взагалі незнайомої дівчинки, яка ніби з мого курсу, щоб запитати, коли чекати результату вступних, а у відповідь почула: 'давай жити разом'. І погодилася. А потім пішло-поїхало: прогулювання пар, геніальні плани з економії спільних коштів, недоспані ночі, сварки з хазяйкою, танцульки на кухні, згорена їжа, побитий світильник, майже п'яні розмови, сопливі кілометрові привітання на дні народження, сльозотечі за хлопцями і все в такому дусі. Роз'їхалися спочатку по різних квартирах, потім взагалі по різних містах, а спільні жарти, теми і фішки досі залишились. На цьому прикладі переконалась, що життя в одній хаті і спільні недруги в навчальному закладі можуть зблизити максимально різних за характерами і поглядами людей до рівня найближчих подруг.
Однодумці
В продовження попередньої теми - дружба однодумців. У 18 років я зрозуміла, що з творчими людьми мені значно легше спілкуватись і почала шукати цих людей. І хоч я зустрічала їх дуже багато і продовжую зустрічати, під цей пост мені хочеться згадати своїх хлопців з гурту "Амігурумі". Така дружба близька на якомусь побутово-інтуїтивному рівні, коли ти знаєш, що ці люди одночасно з тобою вдихають на початку музичної фрази і відчувають все до клітинного рівня ідентично. Цікаво, що напишуть мої сьогоднішні співрозмовники, чи буває такий колектив, який більше нагадує один живий організм. Навіть коли ми сварились, в той же день обіймались на прощання.
Олег: Так склалося, шо всі мої друзі є моїми однодумцями. Ми на одній хвилі в плані світогляду, гумору, музики, праці і так далі. Відмінності є, бо без них не було би індивідуальності. Розкажу одну історію. У мене є друг, його звати Еммануіл ( Оля мала б його знати, бо він грав з Томківими в групі, а також з Вовою на День Народження Амігурумі), він музикант, зараз вчиться працювати на студії звукозапису. Ми там часто зависаємо і пишемо музику для нашого з ним амбіційного проекту. І от якось нам стало дуже нудно і я пропоную написати супер трешову пісню про собаку. Про звичайну собаку, яка бігає, мітить територію біля дерева чи п'яного мужика біля "коніки". Але вирішили спершу зробити ліричний вступ, наче це проповідь в церкві під орган. Емік навіть оком не моргнув і приступив до роботи. Ми записали пісню про те шо собака біжить до буди. На повному серйозі. Якшо у вас є людина, яка піде на такий дебільний вчинок, то це однозначно ваш друг. Якшо комусь дуже цікаво, я скину Олі семпл цього шедеврального треку.
Настя: Коли я пішла на трeнування в нову танцювальну школу, була приємно шокована. Вони стали для мeнe вірними друзями, хорошою вeсeлою компанією та другою сім'єю. Позитив, мотивація, плeчe підтримки і впeвнeність - ось що я отримую тeпeр кожного дня.
Софія: Дружба однодумців - це коли ви всі розумієте що таке "камертон" і "Софія дай фа мажор", хоча насправді таких важко знайти. (Але зараз, я більше ніж впевнена, що половина людей, яка буде це читати не зрозуміє що це😂) зараз в мене все більше і більше розширюється коло таких друзів, ровесників і старших за мене, але дуже круто коли є кому помогти з гармонією (предмет на музичних спеціяльностях) і я біля них вчусь і вони біля мене😊 в такому колі дуже легко, адже вони думають так як ти, легко порозумітись. Насправді тут я знайшла себе і тих єдиних які розуміють тебе а ти їх.
Олег: Так склалося, шо всі мої друзі є моїми однодумцями. Ми на одній хвилі в плані світогляду, гумору, музики, праці і так далі. Відмінності є, бо без них не було би індивідуальності. Розкажу одну історію. У мене є друг, його звати Еммануіл ( Оля мала б його знати, бо він грав з Томківими в групі, а також з Вовою на День Народження Амігурумі), він музикант, зараз вчиться працювати на студії звукозапису. Ми там часто зависаємо і пишемо музику для нашого з ним амбіційного проекту. І от якось нам стало дуже нудно і я пропоную написати супер трешову пісню про собаку. Про звичайну собаку, яка бігає, мітить територію біля дерева чи п'яного мужика біля "коніки". Але вирішили спершу зробити ліричний вступ, наче це проповідь в церкві під орган. Емік навіть оком не моргнув і приступив до роботи. Ми записали пісню про те шо собака біжить до буди. На повному серйозі. Якшо у вас є людина, яка піде на такий дебільний вчинок, то це однозначно ваш друг. Якшо комусь дуже цікаво, я скину Олі семпл цього шедеврального треку.
Настя: Коли я пішла на трeнування в нову танцювальну школу, була приємно шокована. Вони стали для мeнe вірними друзями, хорошою вeсeлою компанією та другою сім'єю. Позитив, мотивація, плeчe підтримки і впeвнeність - ось що я отримую тeпeр кожного дня.
Софія: Дружба однодумців - це коли ви всі розумієте що таке "камертон" і "Софія дай фа мажор", хоча насправді таких важко знайти. (Але зараз, я більше ніж впевнена, що половина людей, яка буде це читати не зрозуміє що це😂) зараз в мене все більше і більше розширюється коло таких друзів, ровесників і старших за мене, але дуже круто коли є кому помогти з гармонією (предмет на музичних спеціяльностях) і я біля них вчусь і вони біля мене😊 в такому колі дуже легко, адже вони думають так як ти, легко порозумітись. Насправді тут я знайшла себе і тих єдиних які розуміють тебе а ти їх.
Скажи хто твій друг і я подумаю, чи ми будемо разом
Коли ти хочеш створити серйозні стосунки з особою протилежної статі - завжди настає момент знайомства з друзями - і це найризикованіший поворот ваших стосунків. Можна не сподобатись батькам, але не порозумітись з друзями? Зразу можеш писати епілог.
Дружба парами-сім'ями - це максимальний комфорт, ви разом святкуєте їхні весілля, хрестите дітей чи подорожуєте, рідко виходите за межі квартир, бо завжди збираєтесь в когось вдома на вечерю.
Так само як ти намагаєшся не чутись зайвою в колі його друзів, так само хтось захоче влитись в твоє коло.
Дружба парами-сім'ями - це максимальний комфорт, ви разом святкуєте їхні весілля, хрестите дітей чи подорожуєте, рідко виходите за межі квартир, бо завжди збираєтесь в когось вдома на вечерю.
Так само як ти намагаєшся не чутись зайвою в колі його друзів, так само хтось захоче влитись в твоє коло.
Коли у вас є компанія з дитинства - кожна нова людина сприймається як подразник. Тому не кожну з дівчат моїх колєгів я терпіла, деяких свідомо ігнорувала або ж ненавиділа, але в окремих випадках дівчата моїх друзів-хлопців стали настільки рідними, що скоро я забуду кого ж з них я знала скоріше і кого більше люблю.
Віта: Дружба парами-сім’ями – то те, до чого я шалено прагну. То є дійсно круто. Навіть не маючи сім’ї, завжди зустрічаюсь з сестрою та її чоловіком, з їх кумами, зі своїми кумами, і ото вони вже всі «ніяк не можуть мене вженити», щоб я не сама ходила, а з хлопом, а то всі парами, а я постійно сама приходжу. (Не буду ж постійно приводити нового кавалєра. То мої друзі, нема чого. Вжениться на мені- побачить, як круто я живу. Нема чого раніше.)
Віта: Дружба парами-сім’ями – то те, до чого я шалено прагну. То є дійсно круто. Навіть не маючи сім’ї, завжди зустрічаюсь з сестрою та її чоловіком, з їх кумами, зі своїми кумами, і ото вони вже всі «ніяк не можуть мене вженити», щоб я не сама ходила, а з хлопом, а то всі парами, а я постійно сама приходжу. (Не буду ж постійно приводити нового кавалєра. То мої друзі, нема чого. Вжениться на мені- побачить, як круто я живу. Нема чого раніше.)
Дружба в спадок
Це коли ваші батьки дружать і приходиться і вам якось один одного терпіти.
Так колись в 14 років до нас прийшла сім'я маминих друзів і в результаті вже 8 років в мене є людина, яка телефонує, як тільки я про неї подумаю, який опікується моєю молодшою сестрою, поки я далеко і знає про мене практично все.
Тут ще є підкатегорія - діти друзів ваших батьків, з якими ви їздили на море\на лижі\на дачу і раділи, що є хоч хтось, з ким можна подуріти, товктись по всьому орендованому будиночку і завжди, коли вас багато, вам куплять скільки завгодно солодощів, аби ви хоч трішки заспокоїлись.
Іра: Є в мене коліжанка Катя, дружимо ми з нею "по наслєдству", бо батьки дружать. А раніше я б сказала, що справжньою дружбою і не пахло. Поїхала одного разу Катька в село до баби. Я жила в сусідньому дворі і приходила до неї в двір гратись, там була своя компанія - Катька, Лілька, Оля, ну і я. Приходжу я, значить, в двір і виходить гуляти Ліля. Почали ми говорити про всьо на світі, і дійшло діло до Катьки. І тут Ліля мені і розказує, як Катька їй казала,яка я хренова, не модна, і вобще я будяк в їхній грядці, намалювалась тут звідкись. І мало того, що про мене наговорила, так ще і маму мою приплела. Ладно я погана, але мама моя до чого тут 😨🙈 Мені,як хтось по морді дав. Беру і роблю то саме шо Катька, а саме розказую Лілі свою версію поведінки Каті, яка вона підступна і безсовісна (бо ж знаю,що Катька приїде, і ій передадуть) і йду до дому з розбитим серцем (я інтроверт, і в мене дійсно як дружба то або до гроба, або не тре взагалі). Приходить Катька до мене додому через пару днів з мамою своєю. Батьки про своє,ми про своє. І заявляє вона, шо їй Ліля казала, що я казала, що вона якщо коротко, не пахуча мандаринка, а гнилий помідор, і шо до сраки така дружба. На шо я їй спокійно розказую, що Ліля розказала мені і про мене багато нового. І контрольна її фраза "А може забудем"...Та давай- кажу -забудем. Ага, забудеш тут...
Тут ще є підкатегорія - діти друзів ваших батьків, з якими ви їздили на море\на лижі\на дачу і раділи, що є хоч хтось, з ким можна подуріти, товктись по всьому орендованому будиночку і завжди, коли вас багато, вам куплять скільки завгодно солодощів, аби ви хоч трішки заспокоїлись.
Іра: Є в мене коліжанка Катя, дружимо ми з нею "по наслєдству", бо батьки дружать. А раніше я б сказала, що справжньою дружбою і не пахло. Поїхала одного разу Катька в село до баби. Я жила в сусідньому дворі і приходила до неї в двір гратись, там була своя компанія - Катька, Лілька, Оля, ну і я. Приходжу я, значить, в двір і виходить гуляти Ліля. Почали ми говорити про всьо на світі, і дійшло діло до Катьки. І тут Ліля мені і розказує, як Катька їй казала,яка я хренова, не модна, і вобще я будяк в їхній грядці, намалювалась тут звідкись. І мало того, що про мене наговорила, так ще і маму мою приплела. Ладно я погана, але мама моя до чого тут 😨🙈 Мені,як хтось по морді дав. Беру і роблю то саме шо Катька, а саме розказую Лілі свою версію поведінки Каті, яка вона підступна і безсовісна (бо ж знаю,що Катька приїде, і ій передадуть) і йду до дому з розбитим серцем (я інтроверт, і в мене дійсно як дружба то або до гроба, або не тре взагалі). Приходить Катька до мене додому через пару днів з мамою своєю. Батьки про своє,ми про своє. І заявляє вона, шо їй Ліля казала, що я казала, що вона якщо коротко, не пахуча мандаринка, а гнилий помідор, і шо до сраки така дружба. На шо я їй спокійно розказую, що Ліля розказала мені і про мене багато нового. І контрольна її фраза "А може забудем"...Та давай- кажу -забудем. Ага, забудеш тут...
Хто твоя найкраща подруга\найкращий друг?
Як на мене, для того, аби почуватись прекрасно - тобі треба кілька різних людей, які запалюватимуть тебе наче ліхтарик, які надихатимуть на пригоди і телефонуватимуть на день народження. І лише одна людина, яка буде вислуховувати твої проблеми, про які навіть з рідними не поділишся, аби не хвилювались. Їй можна подзвонити вночі в сльозах, або написати лише дві літери, що змусять її посміхнутись екрану. Людина, яка здолає заради зустрічі з тобою сотні миль. і , на щастя, в мене така є. Ви знаєте хто це, а якщо ні - побачите мою дружку на тому ж майбутньому, а поки ще уявному весіллі.
Комментарии
Отправить комментарий