"Будемо дружити"

"- І тут він підходить у німецькій формі до дядька на візку і на ломаному-нібито-німецькому питає де тут сільський голова
- ахахаххахха (сміх виконується моїм викладачем та ще двома студентками)
- мужик з переляку падає на сіно і по конях!
- ахахах
- втік! а через 5 хвилин вже був і наряд міліції і сам сільський голова. Такі от люди -актори."
Він посміявся і вийшов. Я ліниво попленталась на урок диригування обдумуючи в голові яка ймовірність того, що мене не грузитимуть.
Після заняття вийшла на зупинку, зайшла у дев*ятнадцятку і знову зустрілась з Ним очима. 
" - А яка у вас спеціальність?
- Музичне мистецтво.
- А який інструмент?
- У нас немає чіткого розділення - однаково вивчаємо і вокал, і фортепіано, і диригування...
- Присядьте, бо можете впасти (маршрутка здійснювала поворот)
- Дякую, я можу і постояти:)
- Навіщо? Он є ще місця і я можу підсісти
Він підвівся і присів біля мене
- Будемо дружити
- Із задоволенням
Далі наша розмова була про акторське ремесло та музику, про Його вихованців, першокурсників, з якими я спілкуюсь, про навантаження, пари і переваги акторського факультету...
- Що ж, буду виходити, бо мені потрібно в банк, але я б із задоволенням проїхався би з Вами до кінця. Бажаю успіху!
- Спасибі, Вам також вдалого дня"
 Так я познайомилась з Народним артистом України, професором В*ячеславом Антоновичем Хім*яком.
Хіба не дивовижно?