К основному контенту

День факультету мистецтв.).Як це було)

Блиск софітів, барабанний дріб, шалені оплески і нестримне очікування... Спалахи фотокамер вловлюють захоплені погляди глядачів і ось - День факультету мистецтв офіційно відкрито!
...Концертна програма була яскравою, насиченою і високопрофесійною. Гості та випускники дарували пісні та картини, щирі слова і помпезні грамоти, посмішки та овації. А студенти вдячно приймали дарунки та демонстрували високий творчий рівень.
Виступи дорогих мені людей змушували серденько тріпотіти і хвилюватись( і знімати на відео:)).
Звісно, були і нудні номери, під час яких нас з Ксюшою розважав і смішив Стьопа.
Якщо викладачі просто насолоджувались концертом, то молодь з кожним виступом все завзятіше потирала долоні в очікуванні вечора..
Настав час і в світлиці засяяло світло.
То було воістину величне дійство.
Всі були в образі: кольорові краватки, суконки в горошок і бантики. Бугі-вугі з колонок створювало радісний настрій. Не дивлячись на те, що я аж ніяк не "перший дансер на селі" і вдягла черевички без підборів - ноги мої гуділи, особливо коли ми з Ксюшою, Свєтою і Юрою віджигали на сцені, в голові шуміло і метелики в животі щоразу злітали під час повільних композицій.:)
Опівночі закінчуються казки...але і розпочинається шоу! якщо у справі фігурує факультет мистецтв, а особливо музиканти.
Завдяки видатним постатям-старшокурсникам, вночі нас гостинно зустрів персонал закладу "Кнайпа".
Взагалі, мушу похвалитись своїм факультетом, адже тільки у нас за дружнім столом та кухлем пива збираються творчі особистості від першого по п'ятий курс та навіть магістри. Напевно, жоден факультет не може пишатись такою родинною атмосферою.
Тому на цій високій ноті бажаю усім своїм колегам лише мажорних тризвуків, мінімум реприз, правильних штрихів та аплікатури, домінантсептакордів з великою терцією, якнайменше мінорних секстакордів і хроматизмів і звісно, вміти вчасно зробити паузу для відпочинку!!
З любов'ю, Олічка з ММ-21.

Комментарии

Популярные сообщения из этого блога

To Kill a Mockingbird \ Вбити пересмішника (рецензія)

— Я б хотів, щоб ти стріляв у бляшанки десь на задвірку, проте знаю, що битимеш пташок. Можеш бити сойок — скільки завгодно, якщо зумієш поцілити, але запам'ятай: убити пересмішника — великий гріх. Я вперше почула, щоб Аттікус сказав:  це робити — гріх, і спитала міс Моді, чому гріх. — Твій батько має слушність, — відповіла вона. — Пересмішники не роблять ніякої шкоди, а своїм співом дають нам велику радість. Вони не завдають шкоди нашим садам, не в'ють гнізд в амбарах, вони тільки співають, виливаючи нам свою душу. Ось чому гріх убивати пересмішника. Так само гріх не прочитати цей роман Харпер Лі 1960-го року. Сюжет виникає навколо 10-річної дівчинки Джин-Луїзи Фінч, яка живе з татом, служанкою і братом в містечку Мейкомб штат Алабама. Саме від її імені розпочинається розповідь про побут американців в часи «Великої депресії».  Цей роман тричі потрапляв в топ по версії журналу Publishers Weekly - в 1960, 2015 і 2016 роках. 80% американських шкіл проходять його в пр...

Рецензія на "Мовчання ягнят"

"То як тобі твій синьоокий хлопчик, пані Смерть?" Про таких як вона кажуть "сіре мишеня", про таких як він - "захоплюючий погляд". Водночас вона чує на свій адрес "красуня", а він - " у Вас дивовижний інтелект". Це важко назвати історією кохання, це зовсім не про дружбу чи підтримку. Але це точно про людську природу. Про вишуканий розум і бажання пізнати недосяжне, про гордість і рішучість, про страх, пристрасть і смак.  "Мовчання ягнят" - роман, в якому я не сумнівалась ні хвилини, відколи побачила його на полицях книгарні. Єдине, чого я боялась - зміни. Всі знають, що фільми і книги, за сюжетом яких вони зняті часто полярно відрізняються і це неабияк травмує читача. Тут ситуація була діаметрально протилежною. Справа в тому, що фільм "Мовчання ягнят" - це мій улюблений фільм всіх часів, саме з нього почалась моя безмежна любов до психологічних трилерів на тему божевільних персонажів і т.д. Це єдиний фі...

Екскурс під ЇЇ сукню

Victoria’s Sicret , Calvin Klain, Triumph - навіть така провінційна дич, як я знає що це таке. Цінники на жіночу білизну часто минають межу адекватності і залишається лиш облизуватись, проходячи повз Milavitsa. Бабське існування приречене повсякчас бачити красиві речі і голодувати, щоб купити собі бікіні і запхати в них «горіх» або «персик», або « нічого (як в мене)» (в кого що) між той шмат матерії. Ми з дівчатами вирішили обсудити найбільш поширені міркування (знову ж таки стереотипи) на рахунок ліфонів (не пам‘ятаю де я вперше почула це слово 😂) і оприділитись чи далі ходити без трусів. 😂  Примітка: Оскільки імена учасниць співпадали, то відрізнити їх можна за розміром грудей. 😏 💋💋💋💋💋 1. Білизна - це статус.   Мужики мають машини, годинники, костюми, а ми що? Ми маємо груди. І оскільки перса досі змушують цю планету існувати - доводиться доводити свою блакитну кров і доцільність діадеми в буденному одязі наявністю мереживного бюстгальтера за 1000$. 👧 Та...