К основному контенту

Для однолітків.Можливо дещо мотиваційне..

Сьогодні я нарешті закрила сесію, здала усі книжки у бібліотеку, забрала повністю заповнену заліковку і попрощалась зі своїм навчальним закладом аж на 2,5 місяці. 
 Це означає, що тепер у мене буде трішки більше часу на себе. А значить і на вас, дорогі ті, хто сюди інколи заходить.
Але замість того, щоб починати бунтарське літо і зависнути десь між дев*ятим поверхом будинку і небом, я завтра йду на роботу. Добровільно. За власним бажанням.
Я не трудоголік і ніколи ним не була, в мене завжди був високий відсоток ліні, але сьогодні я зрозуміла, що не вмію поводити себе як звичайна людина мого віку. Мені вистачає одного дня в місяць, щоб в задоволення повалятись в ліжку з улюбленим серіалом. Я би напевно полізла на стіни, якби кожен день був таким, як попередній. І напевно, саме тому з 5 років мій графік завжди був щільно складений батьками так, що не вистачало часу на безцільні прогулянки і пасивний відпочинок. Будучи підлітком, я часто "бунтувала" проти цієї системи, мені хотілось як і всі однолітки - тинятись вулицями, сидіти в під*їздах або зависати на квартирах, але замість цього я здавала програми з вокалу і фортепіано і досить успішно вчилась у школі.
І інколи це було просто нестерпно...
Коли я поступала у ВУЗ, то надіялась, що "ось вона, халява" і так могло б бути..
Але сьогодні я зрозуміла, що так ніколи не буде. Я сама собі створюю зайнятість, будую плани і намагаюсь їх втілювати. 
Хоч я ніколи не думала, що буду такою "активісткою і комсомолкою", що буду прагнути незалежності і своїх власних висот. Завжди здавалось, що без батьківського "вчи те і те, роби те і те" я стану байдужим до всього овочем, який хоче лише спати. І чомусь саме сьогодні я зрозуміла, що вже давно вільна від "плану на плани", що сама можу вирішувати чим займатись і як, як себе розвивати і як втілювати свої прагнення. Значить, я самостійна? незалежна? доросла?
Адже все, що я роблю кожного дня - це моє. Це мій план. Це моє бачення можливостей.
Можливо так ми дійсно дорослішаємо. Коли  обираємо те, що принесе більше користі, а не те, що простіше. Коли вчимось самостійно діяти. Коли намагаємось звести до мінімуму батьківські турботи щодо нас. Коли кажемо "Я знаю, що роблю. Це на моїй відповідальності".
Хочу побажати вам сьогодні мати свій план. свою мету. не нав*язану батьками, телебаченням, інтернетом чи друзями... Свою ціль. Яка мотивуватиме вас якщо і вчитись - то на стипендію, працювати над собою, працювати влітку, аби не просити в батьків гроші на таксі з бару і жертвувати серіалами, на які немає часу. 
Я сьогодні вкотре обдумала свою ціль. Вона вкотре дещо змінилась. Але і дала мені друге дихання.
Все в наших руках, чи не так?

Комментарии

Популярные сообщения из этого блога

To Kill a Mockingbird \ Вбити пересмішника (рецензія)

— Я б хотів, щоб ти стріляв у бляшанки десь на задвірку, проте знаю, що битимеш пташок. Можеш бити сойок — скільки завгодно, якщо зумієш поцілити, але запам'ятай: убити пересмішника — великий гріх. Я вперше почула, щоб Аттікус сказав:  це робити — гріх, і спитала міс Моді, чому гріх. — Твій батько має слушність, — відповіла вона. — Пересмішники не роблять ніякої шкоди, а своїм співом дають нам велику радість. Вони не завдають шкоди нашим садам, не в'ють гнізд в амбарах, вони тільки співають, виливаючи нам свою душу. Ось чому гріх убивати пересмішника. Так само гріх не прочитати цей роман Харпер Лі 1960-го року. Сюжет виникає навколо 10-річної дівчинки Джин-Луїзи Фінч, яка живе з татом, служанкою і братом в містечку Мейкомб штат Алабама. Саме від її імені розпочинається розповідь про побут американців в часи «Великої депресії».  Цей роман тричі потрапляв в топ по версії журналу Publishers Weekly - в 1960, 2015 і 2016 роках. 80% американських шкіл проходять його в пр...

Рецензія на "Мовчання ягнят"

"То як тобі твій синьоокий хлопчик, пані Смерть?" Про таких як вона кажуть "сіре мишеня", про таких як він - "захоплюючий погляд". Водночас вона чує на свій адрес "красуня", а він - " у Вас дивовижний інтелект". Це важко назвати історією кохання, це зовсім не про дружбу чи підтримку. Але це точно про людську природу. Про вишуканий розум і бажання пізнати недосяжне, про гордість і рішучість, про страх, пристрасть і смак.  "Мовчання ягнят" - роман, в якому я не сумнівалась ні хвилини, відколи побачила його на полицях книгарні. Єдине, чого я боялась - зміни. Всі знають, що фільми і книги, за сюжетом яких вони зняті часто полярно відрізняються і це неабияк травмує читача. Тут ситуація була діаметрально протилежною. Справа в тому, що фільм "Мовчання ягнят" - це мій улюблений фільм всіх часів, саме з нього почалась моя безмежна любов до психологічних трилерів на тему божевільних персонажів і т.д. Це єдиний фі...

URDay 6: Небесна Manna або різниця між релігією та віросповіданям. Ярина

Є люди, які з'являються в житті несподівано. В аудиторію жіночого хору зайшла дівчина з довгим світлим волоссям, в кенгурушці і якихось прикольних кросах. Я була першокурсницею і не могла відвести очей від цієї дівчини. Щось у ній було таке, що мій мозок ідентифіковував як "крутість". Скупчення енергії, впевнена хода, кроси? Годен знати. За рік цю випускницю я бачила лише кілька разів, так само як бачили мене цьогоріч наші першокурсники. Єдине, що я знала - що їй як нікому пасує ім'я Ярина. Те, про що ми поговоримо сьогодні з нею - тема, яку блогери воліють не піднімати, бо занадто багато суперечок останнім часом (споконвіків).Але не тільки тому, що Ярина несе свою філософію, яка йде в розріз і з атеїстами, і з релігійними людьми, а ще й тому, що вона безмеж талановитий автор і виконавець в такому екзотичному (поки) для нас жанрі worship.Запрошую знайомитись!  Моя сім'я - це тато, мама і брат. Народилася я в Тернополі, кажуть, шо в 1 роддомі)) (перенош...