Роздуми на тему "Як не вбити один одного, кохаючи один одного".

Щоб дістатись будь-якої вершини, потрібно піднятись по східцях, драбині, канаті, стіні, дереві… За щось треба зачіпитись, а щось потрібно скинути по дорозі. Особливо, якщо ти живеш в Україні. То щоб піднятись, ти платиш за вхід, за драбину, намагаєшся піднятись попри бабців біля під*їзду, дворових псів, які гризуть тебе за ноги, попри наркоманів і бомжів, попри дєда з Партії регіонів і плюс ще сплачуєш податки. А ти всього лиш ліз по драбині на другий поверх , щоб подарувати своїй дівчині букет ромашок (перед тим скубаних з городу сусідів). Отже ніщо в тому житті не дається просто так і без труда не виловиш рибку з пруда.

Ця стаття мала бути зовсім іншою. Я хотіла висвітлити по-етапне життя будь-якої пари, та зрозуміла, що питань набагато більше, ніж відповідей.

По-перше, не буває "будь-якої" пари. Кожна пара унікальна, зі своїм сміттям і діамантами. Я просто сподіваюсь, що знайдеться який-небудь психолог, який це прочитає і дасть відповідь на всі мої запитання. А поки, ось вам мої роздуми.

Уявимо собі, що та омріяна вершина – це ідеальні стосунки з вашим партнером\партнеркою. Ви будуєте їх кожного дня, докладаючи по цеглинці, ступаючи по одному кроку і часом даючи задній хід, аби все в кінцевому результаті не спаплюжити.

Отже. Перша сходинка. Напевно, найпрекрасніша станція нашої «хресної дороги», адже передбачає вона завуальоване ожиріння і віники, або ж «цукерково-букетний» період.

Не буду розказувати, всі і так знають про всяких комах внизу живота (чому обов*язково метелики? ), про перші сором*язливі розмови по телефону вночі, про переписки до 6 ранку, про перший поцілунок (і не тільки) і про прекрасне відчуття закоханості. Скільки прекрасних творів мистецтва було створено під впливом Амура, скільки сліз щастя пролито і алкоголю залито, але як і все досконале – цей період має свою межу. І рано чи пізно щось (незнаю що, чи то стереотипи, чи нудьга) змушує нас рухатись далі і ставати на нову сходинку.

Часто після оцього першого захоплення ставиться крапка. Я б назвала це сходинкою вниз, в підвал. Пара розуміє, що їх нічого не пов*язує, що то не та сама\той самий і припиняють спілкування. Інколи для цього потрібен тиждень, інколи місяць, інколи декілька місяців… Та парадокс в іншому.

В 90% Кінець це ще Остаточний Кінець Усіх Кінців. (до слова, відсотки та статистику я черпаю зі свого досвіду та серед досвіду своїх друзів, яких чимало, тому не буду категоричною, але вважаю її вірною).

Через якийсь час на фоні «обоюдного уныния» ці колишні зустрічаються\списуються\здзвонюються і тут починається повний хаос. Хтось починає гратися в БФФ (бест френдс форева) і проявляти ніби-то дружній інтерес, хтось починає впадати в ностальгію і намагатись все повторити знову, хтось тримається в полі зору (щось типу запасного варіанту), а хтось просто проведе разом ніч на п*янці і зробить вигляд, що нічого не було. Але ще бувають пари, між якими після розриву починається війна. Холодна, пристрасна і безконтрольна війна на тему «Хто скоріше знайде когось нового, хто більше буде неСТРАЖДАТИ, хто кого буде дратувати». Зрештою, це закінчується пронизливими поглядами і грою слів на нейтральній території з можливими жертвами, які потім втиратимуть сльози в таксі. Звичайно, в ролі жертв переважно ми, наївні дівчатка, але то вже зовсім інша історія. Ксюша називає цей етап «Незакінчена справа», я ж називаю його «Або пан, або пропав». Хоча з другого шансу рідко виходить щось вартісне..Як цього оминути?? Можна попрощатись лише раз, чи граблі - обов*язковий тренажер?

Але якщо після першої сходинки ви не скотились у підвал\прірву\пекло.. тоді вас чекає «увлекательное путешествие в мир Радуги». Наступає період, який я назвала «Сімейна ідилія». Ключовим словом тут є сім*я. Бо кожна людина знає, щоб досягнути ідилії в сім*ї треба ой як попрацювати. Починається період притирання. Багатьох втомлює безкінечний компроміс з чужими брудними шкарпетками або 3-годинним манікюром і починаються конфлікти. Я незнаю, що втримує цих людей разом окрім кохання, бо інакше стерпіти у своїй зоні комфорту чужинців видається дуже складно. Отже: Як пережити цей період??

Але все підвласне щирим почуттям і починаються прекрасні незабутні моменти знайомства з батьками, борщів, подарунків на річниці і мрій про майбутнє життя. Ця сходинка дуууууже широка і часом розтягується навіть на роки. Я би хотіла після неї зразу ж одружуватись і народжувати дітей, інакше можна вкотре оступитись. Але ми живемо в світі реалій, тому після етапу сім*ї належить черга етапу нудьги.

Нудьга - це етап, коли все нарешті добре: шкарпетки попрані, ромашки подаровані і залишалось би тільки насолоджуватись, але ж ні. Це етап, коли ви кілька днів не говорите між собою і навіть цього не помічаєте, етап, коли зустрітись раз в тиждень - норма, етап, коли "як хочеш", "як скажеш", замість "мені байдуже, вирішуй сам.". І от як розрулити це?? як підігріти один в одному інтерес???

Мене турбує ще одне питання: стосунки на відстані. Одна я вважаю їх нереально важкими?? Коли дівчина\хлопець за сотні км і ти сидиш перед ноутом і за телефоном цілодобово. Коли ви бачитесь раз в місяць і такі зустрічі нагадують свята. Рано чи пізно, інтерес спадає, все менше хочеться розповідати і все менше хочеться знати... і кожного разу, коли зустрічаєш людину, до неї треба звикати по-новому. Як люди це роблять і чи отримують вони в кінцевому результаті те, чого бажають???

Напевно, логічно було б зробити якесь чи то опитування, чи то тест.. Але результат буде всеодно неоднаковим.

Нас мільйони зі своїми тараканами і витравити їх не здатен жодний психолог. Залишається одне: любити один одного з усіма недоліками наших стосунків. Адже у вісімнадцять більшість з них і так приречена...))