falola

Ти - людина-маленька залізнична Станція провінційного містечка. В тебе є свій голос в голові, що попереджує про кожен крок, просторі з височенною стелею зали очікування, свої каси з квитками для охочих, забуті валізи,  свої бомжі і цигани, свої кавові автомати і певний графік зустрічей із різного роду Залізничним Транспортом. Хтось стабільно і рівномірно з*являється на твоїй Станції  Електричкою і пробирає високим рівнем струму, щоб нагадувати і кричати десь з глибин сірих туманів і темного неба "Ти живий! Живи! Квітни! Посміхайся!". Електрички, вони такі. Ти можеш бути в осінній курточці і пустим гаманцем, головне назбирати 6 гривень і мати студентський ( той самий, в якому завше вбога фотокартка). Люди-Електрички приймуть тебе і обігріють, вислухають або запропонують кілька годин наодинці з собою в їхніх обіймах,  можуть , щоправда, запропонувати купити шкарпетки, вафельки та китайські іконки, але у всіх є недоліки. Електрички - то, безумовно, старі і постійні (доре

Нова, трішки великувата, рожева в клітинку піжама, спорожніла чашка з-під чорного чаю, букет різнобарвних малесеньких троянд і повне підвіконня орхідей..Привіт, це я. І нарешті я зібралась силами поділитись з вами як пройшов мій День Народження. Отже,  The BAMtown historical society present: "Мій імпровізований День Народження" Все почалось зранку 27.01. На 9:00 ми з Васильківом Юрієм Болеславом ІІІ вже мерзли у стінах університету і вчили екологію. Саме вчили, а не повторювали. В останній тиждень канікул. От що значить перездача. в 11:30 ми, з переможним настроєм і повністю заповненими заліковками покинули аудиторію. Юра привіз мені з Венеції милі магнітики-карнавальні маски і цілу дорогу додому ми обговорювали його поїздку. 12:30 - я , схожа на гігантський шматок льоду, приїхала додому. Оскільки цьогоріч я не планувала грандіозних святкувань, то і не мала великих сподівань.... Але мої близькі мають інший погляд на це.). Тому домовились, що я просто приготу

Місто зневажає бажаючих впасти в кому літаргічний сон - лише для слабких... щоранку затоновуючи над вилицями втому ти готуєш інструмент для з*єднання мостів в твоєму арсеналі не так вже й багато: кілька поглядів, посмішка і ,про всяк випадок, сльоза ще з дитинства тобі розвивали шалену уяву та привили бажання творити хоч трішки добра тепер же твій пост - мораль та стереотипи по-іншому називатимуть - ввічливість (чи це не обман?) ти поруч з байдужими, але напрочуд милими спиняти емоції та відчайдушність - твоя Вища Мета і я знаю, що ввечері, коли вчасно підводити підсумки ти нараховуєш кілька спустошених душ і розбитих сердець усмішка давно не означає щирість і відданість, все частіше, на жаль, це просто ввічливий жест 18\01\14 

Тішитесь снігу? А знаєте, хто про це подбав? Так, це я !!! привезла вам з Буковелю, де побувала минулих вихідних.. Можу запевнити, що це були найрозкішніші вихідні в Карпатах за всі рази, що я там побувала:) Сімейна поїздка розпочалась в суботу в 5:30. Автобус передбачав кілька вільних місць, тому я влаштувалась сама і одразу увімкнула музику. Хай живуть навушники KOSS PORTA PRO. Без них моє життя не мало б сенсу. Отже, надворі була ніч, коли я заколисана улюбленими пісеньками заснула... Прокинулась я якраз за кілька хвилин до сходу сонця.... це було божественно. Я навіть намагалась сфотографувати на телефон, але ви ж знаєте, що якість фото на телефоні - паскудство. Опівдні ми дістались Буковелі і тут мене очікувало розчарування... Сніг був, але він був штучний. І це була неймовірна печаль - їхати по снігопорошку поруч з зеленою травичкою.  Кілька годин на те, щоб згадати як пересуватись у важкезних і гігантських лижних чоботах і ось - підкорено кілька разів 7(рівень

Я нарешті виповзла з-під покривала і пляцків і готова повідати довгу історію моїх новорічних вихідних. Отже пригода сягає ще тогорічних часів, коли зранку в останню суботу 2013 року ми з Миколою сіли в електричку. Я зранку - це взагалі чудесність. Втуплений погляд, наелектризоване волосся і єдине бажання "спати". Тим не менш, через 3 години сидіння на гарячій (дійсно гарячій) лавці, кількох десятків пісень і одного кіндера ми завітали у місто Лева. Львів, як звично, зустрів нас погожою дниною, сіяло сонечко і дув теплий вітерець...  Олічка, Макс і малесенька Яночка виявились просто неймовірними! Я одразу відчула доброзичливе ставлення і домашню атмосферу, тому перестала хвилюватись... На вечерю зібрались друзі і всі ці незнайомі обличчя заспокоїли мене своїми посмішками. То був чудовий вечір. Інколи цікаво вибратись зі звичного кола спілкування за новими враженнями і це якраз той випадок. Звісно, не обійшлось без пісень під гітару. І тут був епічний момент, кол

Моя кохана дівчинка.  Минув ще один рік і ось я знов пишу, як сильно люблю тебе. Як люблю, коли ти смієшся. Цей сміх наче епідемія поширюється на всіх, хто є поруч. Цей сміх змушує забувати негаразди і розпач. Цей сміх змушує радіти. Як люблю, коли ти мрієш. Коли розповідаєш про найпотаємніше, відоме лише нам двом. Коли завішуєш усю кімнату фотокартками і мрієш, мрієш, мрієш.. Як люблю, коли ти захоплюєшся чимось. Це просто накриває тебе з головою і ти лише про це і говориш...кілька годин, кілька днів, кілька місяців.. Твої захоплення надихають. Чи то книга, чи музика, чи фільм.. А ще я люблю, коли ти натхненна. До самовдосконалення, роботи над собою, довершеності.. Цьому у тебе варто повчитись. Люблю, коли ти радісна. Бо коли ти сумна - хочеться викинутись з вікна, настільки важко. Дякую. дякую тобі за кожен день, який ми проводимо разом. за кожну мить, за кожну телефонну розмову, за кожну смс. Не всім щастить зустріти в житті такого друга, як ти. і я пишаюсь нашою дружб