Ти - людина-маленька залізнична Станція провінційного містечка. В тебе є свій голос в голові, що попереджує про кожен крок, просторі з височенною стелею зали очікування, свої каси з квитками для охочих, забуті валізи, свої бомжі і цигани, свої кавові автомати і певний графік зустрічей із різного роду Залізничним Транспортом.
Хтось стабільно і рівномірно з*являється на твоїй Станції Електричкою і пробирає високим рівнем струму, щоб нагадувати і кричати десь з глибин сірих туманів і темного неба "Ти живий! Живи! Квітни! Посміхайся!".
Електрички, вони такі.
Ти можеш бути в осінній курточці і пустим гаманцем, головне назбирати 6 гривень і мати студентський ( той самий, в якому завше вбога фотокартка).
Люди-Електрички приймуть тебе і обігріють, вислухають або запропонують кілька годин наодинці з собою в їхніх обіймах, можуть , щоправда, запропонувати купити шкарпетки, вафельки та китайські іконки, але у всіх є недоліки.
Електрички - то, безумовно, старі і постійні (доречніше - вірні) друзі.
Є люди - Потяги. Потяги екстра-класу. З такими ще крутими космічними диванами і начебто вай-файєм. До таких Потягів відчуваєш потяг.. вони приваблюють зовнішньо і навіть здається, що несправедливо велика вартість за одну подорож таки справедлива. І ти бездумно кидаєшся у вир вражень\\емоцій...Кажуть, що Квиток на такий транспорт трапляється рідко (може навіть раз у житті) і потім обов*язково залишається приємний і неприємний осад. Приємний - бо перший раз і ще й у таку далечінь... І неприємний - бо обіцяний фай-фай не працює і взагалі місця лише сидячі.
Є люди- вантажні потяги. Вони проїжджають повз твою станцію лише зупинившись на хвилину, щоб вилити на твої чистесенькі, якісно видраяні, колії мазут і рушити далі ( при цьому злісно покряхтуючи на тему "В кожного свій хрест в житті" і "Добре тобі бути собі такою милою Станцією, а ось ти спробуй бути Вантажним потягом і возити весь час, стесуючи під вагою колеса".І ось ти думаєш. Добре мені бути Станцією? І чому за це треба мене обов*язково забруднити тою своєю смолою?
Є люди - еСеСеСеРівські поїзди з роками налагодженим графіком прибуття і відбуття. Це саме такі, в яких сидіння огидно-рвотно-оливкового кольору з дермантину і в яких не замикаються двері в санвузлі. Такі поїзди давно змирились зі своєю важкою долею. Але крім огидних сидінь і холодних ночей через вимкнене опалення, в них є один добрий плюсик - це чай в металевих підстаканниках. Це люди, вірні своїм звичкам і вони не особливо тішаться, коли зустрінуть тебе.. і все ж з ввічливості спитають: "Може горня чаю на прощання?"
А ще є новесенькі потяги з приємними, оксамитовими червоними сидіннями, чистою і стерильною постіллю, блискучими підлогами і наліпками на кожній поверхні "Палити заборонено".
І ти думаєш : "Дійсно. Хоч би не зіпсувати, не спалити, не спаскудити той весь глянц..." І навіть не ліпиш жуйку під сидіння, не викидаєш під стіл пустий стікер з-під цукру "Укрзалізниці", не малюєш пальцями по вікні... Коротше, всіляко бережеш і милуєшся тим потягом. І тішишся, що в тебе з ним такі чудесні відносини...І навіть, коли ви прощаєтесь, ти знаєш, що це ненадовго, що у вас ще попереду кількасот зустрічей...
І от щодня на Станції твого душевного спокою стільки оголошень "За кілька хвилин прибуває електропоїзд звідти", "Потяг кудись відправляється за годину".... І перед очима і до болю рідні, практично з самісінького дитинства, Електрички, і пенсіонери-СССРки, і злюки-Вантажники, і пафосні Надшвидкі і космічні, і твої найулюбленіші - Оксамитові...
Комментарии
Отправить комментарий