Я знала, що можна закохатись у погляд, руки, пасма волосся, кінчики вій, у голос... Але у слова. Такого зі мною ще не траплялось. То, знаєш, така ейфорія, насолода, вознесіння... Рядок за рядком, думка за думкою. Він пише, а я не знаю Як.. Як можна поєднати такі криштально чисті, а часом дико брудні слова для опису найвищого людського щастя і , водночас, жаху. Люди бояться закінчення свого земного існування набагато більше, аніж закохатись. А тут все не так. У "Кілері" смерть настає швидко і рвучко, а кохання триває усе життя. І я знову починаю вірити... Що воно таки існує. кохання. Він не такий , як всі. Його голосом читаються усі вірші у моїй голові. Його поглядом закінчується сьогоднішній день і почнеться завтрашній. Він неспокійний, незавершений, свіжий, наче фреш і ніжний, наче тірамісу. Він колоритний, святковий і буденний водночас. Непокірний і найвірніший, чесний і добираючий слова, що котяться з нього, наче розірване коштовне намисто. Він, той, кого хочеть
Будь-які старт-апи мають шанси на успіх. Іздрик