Коли до мене пишуть вКонтакті знайомі, з якими вже роками не спілкуємось, і питають стандартне: привіт-як-справи-шо-робиш виникає лише одна думка: кажи, що тобі треба і дай мені спокій. І у 98% випадків цим людям реально щось від мене треба.
Отож тема сьогоднішнього запису: "Не имей 100 рублей, а имей 100 друзей".
Як недавно сказав Міша (не пам*ятаю дослівно, тож перефразую) : " Мої друзі швидко стають знайомими. Мої знайомі швидко стають ніким. Напевно, проблема в тому, що я майже ні з ким не переписуюсь":)
Що таке знати людину сьогодні і як це : бути просто знайомими ?
На даний час в мене 397 друзів вКонтакті (всіх знаю особисто). З них 10- 15 моїх справжніх близьких та дорогих, з якими я постійно спілкуюсь, БФФ. 52 друзів "по ВНЗ", серед яких дійсно другом вважаю лише 1. Також 15 сторінок близьких і далеких родичів. Залишається 315 людей. З них 50% зі школи, 20% - з хорової школи і 30% - просто люди, з якими так чи інакше зводила або зводить доля:). 353 сторінки також висять у підписниках ( лінь відсортувати знайомих, якихось арабів та інтернет -магазини).
Питання: чи дійсно інтернет зближає??
Адже ці триста з гаком людей не мають вагомого впливу на даний період мого життя і все ж - я не видаляю їх, навіть періодично переглядаю їхні фото, інколи мені навіть здається, що не пройшло тих 5-10 років, коли ми фест-як-товаришували.
І от коли хтось з них питається якусь феєричну дурню або абсолютно позбавлену сенсу дрібницю, хочеться відповісти: "Ей, чувак, чому ти не давався чути 2 роки?? Чому не писав? Де моя новорічна відкритка, чорт забирай, і напис 27 січня на стіні "З ДН!:)"... "". Але це відчуття з кожним роком все більше згасає, і це стає зовсім не образливо, а так - буденно.
Напевно, так стають дорослими.
Адже навіть, якщо в тебе в душі філософський Апокаліпсис - ти не підеш розповідати про це кожному - ти розкажеш це 2-3 людям і досить. І нічого такого. І нічого дивного.
Але є у "знайомих " одна важлива функція - це їхня універсальність. Коли я була маленька - постійно нервувалась, коли мама віталась з усіма підряд людьми. Коли ти живеш у такому містечку, як Тернопіль - тобі достатньо побути в молодості в Комсомолі і пропрацювати на "Ватрі", щоб знати третину всього населення. Так от - я дратувалась. Але вже аж в старшому віці зрозуміла, що завдяки таким "Доброго дня", " Ну, як ти?", " Де пропадаєш?"," Як живеш?" ми не стояли в чергах до лікаря, отримували чудові речі "по блату", вирішувались будь-які проблеми пов*язані з навчанням чи роботою ЧЕРЕЗ ЗНАЙОМИХ.
Ви можете бути за крок до Армагедону, на краю скелі з двоголовим левом , але не хвилюйтесь - ЗНАЙОМІ "рішають всьо". Це такий сучасний вид Суперменів.
- "Як ти влаштувався на роботу?
- Через знайомих.
- Де ти отримав такий шанс?
- Знайомі порадили.
- Де ти це придбав за такою ціною?
- Знайомі допомогли."
Це правило взаємодопомоги діє завжди.
І тому, коли мені пишуть "треба то, то і то" - завжди стараюсь не зморозитись, а таки допомогти, або ж порадити когось , хто може зарадити. Бо хто зна, може колись і мені потрібна буде допомога.
Тому
ЦІНУЙТЕ ЗНАЙОМИХ, це кльова річ:)
P.S. Окрім таких тупих пантових знайомих, як малолЄтки з вашої школи, які вчаться з вашою молодшою сестрою, протягом року завалюються до вас в хату, жеруть ваш обід, а потім при зустрічі відвертають голову. Таких знайомих треба тарабанити баняком по голові, ібо нефіг фраєруватись. !
Гарного вам часу доби, коли б ви це не прочитали.
Цілую, ваша Знайома O.F.
Отож тема сьогоднішнього запису: "Не имей 100 рублей, а имей 100 друзей".
Як недавно сказав Міша (не пам*ятаю дослівно, тож перефразую) : " Мої друзі швидко стають знайомими. Мої знайомі швидко стають ніким. Напевно, проблема в тому, що я майже ні з ким не переписуюсь":)
Що таке знати людину сьогодні і як це : бути просто знайомими ?
На даний час в мене 397 друзів вКонтакті (всіх знаю особисто). З них 10- 15 моїх справжніх близьких та дорогих, з якими я постійно спілкуюсь, БФФ. 52 друзів "по ВНЗ", серед яких дійсно другом вважаю лише 1. Також 15 сторінок близьких і далеких родичів. Залишається 315 людей. З них 50% зі школи, 20% - з хорової школи і 30% - просто люди, з якими так чи інакше зводила або зводить доля:). 353 сторінки також висять у підписниках ( лінь відсортувати знайомих, якихось арабів та інтернет -магазини).
Питання: чи дійсно інтернет зближає??
Адже ці триста з гаком людей не мають вагомого впливу на даний період мого життя і все ж - я не видаляю їх, навіть періодично переглядаю їхні фото, інколи мені навіть здається, що не пройшло тих 5-10 років, коли ми фест-як-товаришували.
І от коли хтось з них питається якусь феєричну дурню або абсолютно позбавлену сенсу дрібницю, хочеться відповісти: "Ей, чувак, чому ти не давався чути 2 роки?? Чому не писав? Де моя новорічна відкритка, чорт забирай, і напис 27 січня на стіні "З ДН!:)"... "". Але це відчуття з кожним роком все більше згасає, і це стає зовсім не образливо, а так - буденно.
Напевно, так стають дорослими.
Адже навіть, якщо в тебе в душі філософський Апокаліпсис - ти не підеш розповідати про це кожному - ти розкажеш це 2-3 людям і досить. І нічого такого. І нічого дивного.
Але є у "знайомих " одна важлива функція - це їхня універсальність. Коли я була маленька - постійно нервувалась, коли мама віталась з усіма підряд людьми. Коли ти живеш у такому містечку, як Тернопіль - тобі достатньо побути в молодості в Комсомолі і пропрацювати на "Ватрі", щоб знати третину всього населення. Так от - я дратувалась. Але вже аж в старшому віці зрозуміла, що завдяки таким "Доброго дня", " Ну, як ти?", " Де пропадаєш?"," Як живеш?" ми не стояли в чергах до лікаря, отримували чудові речі "по блату", вирішувались будь-які проблеми пов*язані з навчанням чи роботою ЧЕРЕЗ ЗНАЙОМИХ.
Ви можете бути за крок до Армагедону, на краю скелі з двоголовим левом , але не хвилюйтесь - ЗНАЙОМІ "рішають всьо". Це такий сучасний вид Суперменів.
- "Як ти влаштувався на роботу?
- Через знайомих.
- Де ти отримав такий шанс?
- Знайомі порадили.
- Де ти це придбав за такою ціною?
- Знайомі допомогли."
Це правило взаємодопомоги діє завжди.
І тому, коли мені пишуть "треба то, то і то" - завжди стараюсь не зморозитись, а таки допомогти, або ж порадити когось , хто може зарадити. Бо хто зна, може колись і мені потрібна буде допомога.
Тому
ЦІНУЙТЕ ЗНАЙОМИХ, це кльова річ:)
P.S. Окрім таких тупих пантових знайомих, як малолЄтки з вашої школи, які вчаться з вашою молодшою сестрою, протягом року завалюються до вас в хату, жеруть ваш обід, а потім при зустрічі відвертають голову. Таких знайомих треба тарабанити баняком по голові, ібо нефіг фраєруватись. !
Гарного вам часу доби, коли б ви це не прочитали.
Цілую, ваша Знайома O.F.
Комментарии
Отправить комментарий