falola

Вж е годину триває найочікуваніший день року - 31 грудня. Звичайно, це і стало приводом до мого сьогоднішнього нічного запису.. Згадується ранок рівно рік тому: я нічого не встигала, поспішала на Дружб у , 2 і не могла організувати доставку всіх продуктів та речей. Ми їхали з Ксюшою та її татом і в мене було дежавю. Тоді я навіть уявити не могла, що через кілька годин зустрінусь з Сашою, після півроку без спілкування. Не могла уявити, що святкування пройде настільки круто і що ніяких катастроф не станеться, і точно не могла уявити, що рівно рік потому наша компанія збереться у майже ідентичному складі. Під бій курантів я спалила листочок, на якому дрібним почерком були написані мої бажання:) то був набір абсолютно смішних, наївних та не оригінальних мрій: 1.Поступити у всі ВУЗи і пройти на державне у Франка 2. Щоб всі рідні і друзі були здорові 3. Літом не залишитись без романтичних пригод 4. Мати шикарну випускну сукню, як в Блейк Лайвлі 5. Здати добре ЗНО. Але найцікавіше те

Отже, очікуваного Кінця Всіх Часів так і не настало, на жаль..чи то на щастя.. І це означає лише одне: Я все ще з вами і ви все ще зі мною:) Відповідно до того, що всесвітня темрява так і не настала, довелось усі вихідні святкувати цю радісну подію. Та не одразу з самого ранку 21 грудня я прийнялась "принимать на грудь". Спочатку я дуже відповідально і чемно цілісінький день пропрацювала на офісі як  Менеджер. Можливо не всім зрозуміти чому я так цим пишаюсь, та для мене це перемога над собою. Цілий день продукції\замовлень\телефонних дзвінків\видачі\квитанцій\грошей\ реєстрів не пройшов дарма. Звичайно в цей день мене підтримала не лише мама і тато, але й Сашко, Іринка і Ксюшка. І хоч я постійно просила їх заткнутись і кричала, коли Іра випадково кинула вазонок, я всеодно вдячна їм за те, що не залишили мене одну. І ще вкінці робочого дня до мене завітала Валентинка.). А ввечері була спека.Спочатку ми зависали в одному цікавому місці, потім дістались Кози. Коза не ви

20 грудня 2012 року. Не дивлячись на передбачення Майя і тибетських Лам, світ поки не збирається руйнуватись. Нічого дивного, крім того, що Іра слухає Gangnam style і Ксюша - мер Грузії Зазу на разі не трапилось. В мене все той ще стертий манікюр, Танюха досі в лікарні, орхідея ще не розквітла, Саша ще не скинув мені Sims 3, Пєті ще не зняли гіпс, Валя ще не підстриглась і ще так і не вийшла нова серія ДВ. Тобто, симптомів армагедону не помічено. А тепер питання: хто ці люди, які змогли підсадити на таку брєдову ідею весь світ? кому прийшло в голову придумати такі умови нашої "християнської кончини, безболісної та безгрішної" , що всі поскуповували свічки, крупи і мило на 100 років вперед? Не дивлячись на мою хронічну лінь. я все-таки нагуглила декілька цікаво-брєдових ідей і причин Кінця Всіх Часів. Отже, пропоную вам ознайомитись:   Гонсало Альварес, який тільки що прибув в Канкуні  здавався  досить веселим як для людини, що збирається спостерігати Апокаліпсис.

Ніколи не було такого снігу. Щоб аж оголосили "Надзвичайну ситуацію". Не бачу нічого надзвичайного у цьому становищі. все ж, краще замети, ніж страшні морози. Хоча і їх, за прогнозами, не довго чекати. Мені здається - навпаки. Ця заморока з кучугурами нас рятує. Скільки людей залишило свої автівки і тепер вони ходять пішки. Радіють, наче діти яскравому місту, в сяйві вітрин, сміються через свою недолугість. Вітають один одного "З наступаючим", хоча до Нового Року ще аж 2 тижні. Скільки людей допомагає кожної хвилини іншим. Хтось надає допомогу старшим людям, які не в змозі швидко пройти слизькою дорогою (Так, я сьогодні бачила таке!), хтось пхає машини, які не можуть виїхати, люди добрішають. То ж хіба це не зимова казка? Я в захваті від рум*янців на щоках, коли приходжу додому, від посмішок друзів, які намагаються кинути мене в сніг, я в захваті від теплих і затишних кав*ярень, які радо приймають усіх засніжених подорожніх. А як класно ввечері грітись під

Отже,  14 днів грудня позаду і як мені не хотілось би це признати - істина в тому, що все хороше рано чи пізно закінчується. Закінчилась 9 серія 6 сезону "Пліткарки", погасла зарядка на планшеті, завершився курс із сольфеджіо з найкрутішим викладачем, стирається лак,пройшов час, коли можна було круто погуляти в цей час надворі  і завершився етап становлення зими у місті. Маршрутки ледве ходять, в перчатках холодно  і цього вечора мені шалено хочеться спати. Я би з радістю не вилазила б з-під ковдри , якби не чай, який щойно закипів і нудьга, яка нарешті прокинулась в моєму лінивому тілі. Хоча... З цією п*ятницею також закінчується і все погане: Танічка завтра приїде додому і ми втілимо коварний план в дію (себто добовий кіномарафон в ім*я Діна Вінчестера і Деймона Сальвадоре), я здала найжахливіший екзамен з фортепіано і нарешті зігрілася... Цього тижня майже дійшла фіналу моя сесія, я відійшла від минулої суботи:), і зустрілась з своїми дівоньками "як в старі час

Білі мухи налетіли, все подвір*я стало сіре, і не біле, не червоне, не в клітинку , не бордове ... Бо нема морозу нині, і на нашій Україні все втопилось у болоті, мокрій, дощовій мерзоті. Я сопілку добре здала, вже під шафу закопала всі народні пісеньки, що так допекли мені. Хоч нормальна я людина і учитися повинна, я сижу перед компом і видумую псалом, хоч не знаю, що таке це, відчуваю - буде з перцем, брєдогенератор в нормі, так шо знову я у формі.

Закінчився Небритябрь і напевно мій одногрупник Вася вже позбувся своєї мужньої щетини на писочку. Незнаю, чи то Грудень ще не вшарив, шо то треба снігу, чи ще не завезли такого білого продукту на той небесний склад, поки що "Зима не будет". а це сумноватенько. І хоч в мене теплесенька шапочка і не дуже теплесенькі перчатки, не можу сказати, що така ніяка погода мене тішить. Але, тим не менш, до сьогоднішнього дня у мене було легке , безтурботне життя.  В понеділок я себе звільнила від пар:), у вівторок був важкий день, бо треба було йти на першу пару , середа - зустрілась з Борисом Володимировичем (для тих, хто не в темі - главарь всіх вчителів фізкультури Тернополя і просто прекрасна людина), четвер - ааа, в четвер я зустрілась з Сашком, червоний чай, "все дела", п*ятниця - це було фатальне розтринькування стипендії: спочатку зустрілась з Танічкою в Челентано, там до речі дуже випадково об*явились ще Юра і Юля (Ю2), потім я, Ксюша, Сніжанка і Христинка пішл

Закінчилась ще одна неділя, я вкотре проспала пів дня, вкотре нічого не зробила з того, що мала зробила... Це просто організм просить відпочинку від цього відпочивального тижня.. Крім того, що в мене тільки в вівторок була перша пара і я спокійнесенько спала кожен Божий день, так ще й починаючи з середи почався party-time ( цікаво, чи воно пишеться через дефіс, треба в своїх філологів запитати:).... В середу ми з Ксюшеням подивились довгоочікувані Сутінки. Я в захваті:) В четвер після трудоголічного вокалу ми зібрались на репетицію в школі. О, да.... Це відчуття, коли ти, випускник, заходиш в нічну школу, сідаєш в каптьорці на те ж місце, що й завжди і оглядаєш всі грамоти, які приніс наш ансамбль цій школі... Гордість.  Звичайно, репетиція нам нічогісінько не дала, адже весь час ми ржали як коняки і згадували старі пріколи. Тому в благословенну п*ятницю благополучно спозорились ( правда, всі втішаюче кажуть, що "Ви були на висоті", "Найкращі" і т.д.), але ми

Шановні мої друзі, однокласники, одногрупники, знайомі, друзі друзів, викладачі, родичі, і просто читачі блогу.... Так сталося, що я беру участь у конкурсі "Барви осені" в групі "Поезія - це завжди неповторність".... І мені дуже потрібна ваша допомога: проголосуйте будь ласка, за мій вірш "На мене летить важкими спогадами осінь..." пройшовши за цим посиланням: https://vk.com/poezija_ce_zavgdy_nepovtornist Щиро вдячна:*

19 листопада - особливий день. Саме сьогодні народився  Він - друг, брат, однокласник) Той, з ким я дорослішала (особливо в 4 класі:)) Той, хто завжди допомагав з усіма точними науками (завдяки йому в мене не заслужене 8 в атестаті з алгебри і геометрії) Той, хто робить неземний массаж, Той, хто має вдома тренажер і купу книг Вербера, і повно фантастики... Той, хто готує божественний шоколадний кекс Той, хто вільно володіє англійською мовою Той, хто все літо провів на велосипеді і в навушниках-чебурашках Той, хто приходить до мене додому і першим ділом включає всі найновіші і найсмішніші відео Той, хто знає відповідь на будь-яке запитання Той, хто асоціюється у мене з ароматом 'Eclat" Той, хто більше 10 років друг Той, хто був моєю першою дитячою симпатією)) Той, хто не вживає ніякої фігні і має шикарне тіло і Той, хто завжди приносив в школу м'ятні льодяники- колЬОса)) Той, з ким можна переспівати всі пісні і хто вміє грати на гітарі Той, з ким можна не

Що ж, зі святом нас, колеги) День студента - це одне з двох студенських свят. Перше свято- День студента , а друге - кожен день) І хоч кожного місяця ми святкуємо це перше свято, чомусь саме сьогодні навколо нього аж такий ажіотаж) напевно через те, що сьогодні Всесвітній день) і через це мене привітали багато знайомих, одногрупники покидали откритки на стіну ( вони ще покищо не знають, що я ненавиджу откритки вКонтакті), однокласники написали... вообщем, майже День Народження:) І я мала грандіозні плани потусити на Дружбі з Ксюхою і пацанами,але потім, коли з холоду зайшла до неї додому , то поняла , що я вже нікуди не піду))) То був прекрасний вечір з коханою людиною і з морквяним лаком)  Після такого важкого тижня не те , що в клуб - з кімнати вийти не хочеться... Що ж, бажаю усім своїм друзям - студентам бути завжди ситими і в теплі, не просипати зупинки в маршрутках, не палитися на парах, бути в хороших відносинах зі старостою, бухати в міру і мати стипендію) Всіх

Ітак. Висновки дня: в мене 4 з екзамену з історії України я пережила КВН з ОНД я пережила ДН одногрупниці я вдома. ВДООООООООООООООООМА! Щасливість:) __________________________________________ Назрівають наполеонівські плани на завтрашню п'ятницю і вихідні... Тільки Тссс! __________________________________________ Зараз хочеться тільки відрубатись на дивані не вимикаючи музику  _________________________________________ Надобраніч.

Виявила залежність від протиалергенів. Не вистачає на подих легенів, Завтра екзамен - готуюсь по темі. Постійно закриваю до кімнати двері. Не один десяток пісень по колу Втома приглушує судоми головного болю, Знову лежатиму очима до стелі, Цікаво, а завтра теж буде сонце на небі?

На столі стандартний безлад Глобус вказує на омріяну Австралію, Сіднейська опера - особиста манія. поряд лак #16, книжка, для філологів - book Якщо змінити колір волосся на синій -буде new look, OO -читаєш як "у", а думаєш про здивований фейс. Думок останній рейс. Один хлопчина казав, що нігті мої пофарбовані синьо-фіолетовим. Чому ж не фіолетово? Вся творчість зібралась в старих колонках Трохи Garbage, для того, щоб винести сміття з голови Бо там ще одна війна без мене відбулась. Безвиграшно. Безпрограшу. Без потреби вигадувати нові слова, якщо плече поруч. А як нема? Трохи надто солодкого чаю, щоб не було так гірко Більш запитую, ніж відповідаю. Ще стільки роботи Не вистачить ночі Хоча... не на зірки ж мені дивитися варто зупинитися. Мобілізація? Оптимізація? Залучення тих ресурсів, які вмикаються о третій ночі від гарячої кави? Перевтома. Гра слів. Гравець днів.

Холодні вечори створюють труднощі - Забороняють гуляти до півночі, вкривають туманами вулиці. Змушують одягати шарф, зникає різномаїття барв, не вистачає фарб, щоб змалювати опалого листя жар... Холодні вечори стають надто буднями, все частіше ховають під зонтики, сквери роблять безлюдними, Нагадують про літніх ночей чар, заварюють на кухні чорний чай, тікають під ранок через димар, Ховають зоряне небо під постіллю хмар. Холодні вечори знають істину, плетуть ниточки спогадів, вишивають їх бісером. Обіймають затишком і виспівують книгами, Змушують душу боротись із наростаючими кризами...

І раптом ти знаходиш книгу, яку читала декілька років тому.. Потерта, з закладкою, обмальована олівцем там, де ти знайшла себе, виділила у цитати.. На якійсь сторінці досі червоняста пляма від полуничного варення, яке до сьогодні найсмачніше.. А ось і надірвана титульна, яка постраждала під час подорожі в сумці. Читаєш фразу і розумієш - ця книга колись додала тобі чимало: сил і сумнівів, посмішок і сліз, мудрості та відчаю... Ти раділа і страждала разом з нею. Ти відчувала кожен подих автора і кожну репліку героя... Ти жила нею. Цією книгою. *** Одного ранку ти прокидаєшся від повідомлення "Скучив.." І не можеш повірити.. Адже воно від людини, яка , як ти думала, вже назавжди зникла з твого життя, залишивши по собі стільки спогадів... Одне слово, а скільки всього перевернулось всередині. Адже це той, з ким зв*язано стільки посмішок, приємних моментів, які змушували засинати з телефоном далеко за північ... Це той, хто був близьким другом і той, хто вірив в т

Кожен з нас хоче знайти собі місце в тому житті. Таку, як каже Вова, ЗОНУ КОМФОРТУ. Місце, де можна розслабитись, де можна бути собою, де можна не підлаштовуватись і не підігравати. Де можна не проявляти жодної активності. Де можна відчути затишок... Різниця лише в тому, що для кожного ця зона - інша. Комусь комфортно просидіти вечір в холодному та брудному під'їзді, бо там можна спокійно "патарчати" і ніхто не діставатиме, комусь зручно цілі ночі проводити в клубах, де ніхто не запам'ятає твого обличчя, зате ритм і алкоголь затуманить усі наростаючі проблеми. Для когось зона комфорту - це певне оточення: друзі, колеги, знайомі, які надають можливість виділитись і відчути себе лідером, ще бувають місця, які фатально навіюють спогади і від того одразу здається, ніби можеш прожити там ціле життя. Питання: чому я не така.? Чому мені тепло і добре в кімнаті під пледом з чашкою чаю, або за фортепіано, або на Ксюшиній кухні.... Чому я обожнюю сидіти вдома? І чим менш

На мене стікає віконний конденсат Де ж він, той мій останній адресат? Скільки здерто календарних дат? ..Через швидкість авто зливається мокрий асфальт. Чого кожен сам по собі варт? Людина людині ворог чи все-таки брат? Напевно, замало в житті свят.. І забагато болючих втрат. Завтра дощ змінить снігопад, я помічатиму все більше твоїх вад Слухатиму, та не дослухатимуся до порад вчитимусь відрізняти почуття і справжній арт А ще я досі не готова до страт.. кожен день - суцільний авангард - такий от листопад...

Я не можу сконцентруватися. ніяк. мені треба робити реферат з ОНД, проект з Культурології, вчити народну творчість... а я не хочу. зовсім. зараз сяду за фортепіано, напевно. а потім з дому.... настрою немає. Деякі події гудять у голові, наче фон. Люди, розчарування, плани, симпатії, розпач Хочеться просто закритись в кімнаті з черговою книгою і обмежити своє спілкування зі світом. Не хочу ні зустрічей, ні розмов. В мовчанні значно більше правди. Жалюгідне становище, в якому я зараз опинилась не передати кількома словами та й для чого заздрісники зрадіють знайомі почнуть кепсько підтримувати а мені ж просто всеодно.

Мені не хочеться  їсти спати вчитися розмовляти співати слухати музику телефонувати цікавитись писати НЕ ХОЧЕТЬСЯ тільки одне почуття може викликати у мені стільки відрази до навколишнього світу  і тільки одне почуття мене настільки захоплює і поглинає це аж ніяк не кохання це КНИГА. Ірен Роздобудько "Гудзик" Я прочитала її за два дні, хоча прочитала б і за декілька годин, якби мене не відволікала буденність Кожна прочитана книга змінює людину, ця  - особливо Справедливо, що у 2005 автор отримала за неї найвищу премію цієї галузі - Коронацію слова. " Ти навіть не уявляєш, який всесвіт обертається в моїй голові" "Слова, як тютюновий дим, що затьмарює спогади" "Є дуже прості істини. Про них не часто говорять, а якщо й говорять, то зазвичай іронізують. Або вони звучать надто банально. Проте вони - існують" Ось він - сенс цієї осені. сенс цього дня. І сенс цієї хвилини.

На мене летить важкими спогадами осінь зриває капюшон, впивається в шкіру, питається чи можливо ще повернути віру... Клубок у горлі, опускаю погляд донизу... Мене пронизує. У голові відповідь на кожне запитання - твої очі. Космічна енергія, неземне тяжіння, ночі до несхочу... Брунатного кольору вечір, я знову розраховую на втечу... Та, на жаль, всі дороги ведуть не в Рим, а у серце. так небезпечно.. Спалахи чуттєвості між нами вимірюються не кілометрами, а місяцями Жодного продовження, жодного "інакше" Однаково рідні і чужі, знайти б загублені ключі... Ми наче фенікс -народжуємось та згораєм  кожної зустрічі, кожної посмішки... питань немає.

Цитуючи людину з якою я провела всю минулу ніч, "НІЧ БУЛА НІЧНА"! Я познайомилась з кращими представницями Ксюшиної групи і мені було з ними цікаво)) Так почався фатальний вечір.. Після посиденьок при свічках, ми викликали дві машини під хату і "уєхалі тарчать" в Бомбу. Як ви всі знаєте, Бомба - головний бичатнік Тернополя. Там рідко можна зустріти адекватних людей в адекватному стані. Але у цей прекрасний вечір це було те, що треба:) всі були розмальовані і це було смішно... За тих пів години, які ми з Ксюхою провели в цьому чудовому, інтелегентному закладі ми встигли хіба що сфоткатись...))) Далі зустрілись зі старими друзями та знайомими, які в свою чергу нас познайомили зі своїми знайомими...коротше, як воно буває на БАМі , шо всі всіх знають - так воно і на Дружбі. Я б розказала, що ще цікавого з нами трапилось, але, на жаль, ці спогади дуже туманні...) Один тільки факт: завдяки моїй акторській майстерності та обоянию мого супутника мене пропустили в

Та-да-да-да) якщо ви перечитаєте мій блог багато разів, то буде 3 000 переглядів) а зараз їх 2 966. тому прошу зробити мені хелловінський подарунок і поклацати на цьому оптимістичному записі) *** А почався мій день всіх святих ( фісташок) з того, що я , як і завжди, запізнювалась на пари... і , незнаю, чи то мій фейс був занадто злісний і випромінював гнів, чи то я така вся красива, але якийсь невідомий і незнайомий мені дядько підійшов, (мусіла вийняти навушники на ТАКІЙ кльовій пісні) і сказав: -Дівчино, якщо ви посміхнетесь, це буде значно кращий день. Від неочікуваності я , звичайно, залибилась на всі 16 зубів \панда\ Але на цьому пригоди мого запізнювання на англійську не зупинились, в маршрутці я нарешті, НАРЕШТІ!, нарешті зустріла Павлуся Зіня і засяяло сонечко, і заспівали пташки, бо я його не бачила ще з випускного...ех, чудова він людина,той Дзінь-дзілінь... Прийшла я, КАРОЧЄ, на англійську - а викдачки нема! Слава Хелловіну! А коли вона прийшла, то я ще й халявну п

Неділя - без діла. Сьогодні був найприємніший ранок за останній час.) Печиво з чаєм і Проект-Х затишно... На вулиці мерзотна погода, листя майже вже нема на деревах - і мені знову видно червоний столик у дворі, за яким літом ми зажигали до 01:00 ночі, пекельно холодний вітер пронизує до кісток і тільки старий пуховичок врятував мене від ще одної застуди..коли мені довелось висунути свій носик надвір. От так закінчується жовтень. Все частіше  я проводжу вечори переглядаючи серіали, бо нема нічого прекраснішого ніж Дін і Сем, Деймон і Клаус...ох, ідеальні ідеали) Якщо не враховувати такі виключення - як вечір п*ятниці - то я взагалі сама чемність.) Я закохана в плед, чай, комп і Агату Крісті (сенкс Ксюша)... і ще в Dolores O'Riordan - October. Коротше, млинці з бананом і 6 сезон серіалу - мої плани на вечір. Сьогодні ще сама себе потішила тим, що розспівалась до ноти сі другої октави... це досить хороший результат. 17:15, а в мене таке враження, ніби вже 21:00... Ще й дл

Не дивлячись на те, що я надзвичайно лінива людина - я люблю прибирати. Реально - люблю. от настане субота, я встану вип*ю кави, покупаю Орхідею, візьму свою Святу Ганчірочку, до якої ніхто , крім мене, не має права торкатись, щоб вона часом не стала брудною і давай все витирати. Часом мені допомагає Танюха (але це скоріше виняток, ніж правило)...потім я вмикаю пиловсмоктувач і уявляю себе мисливцем за привидами :)) .. і в кінці кінців витираю підлогу. І це все здійснюється під музику, звичайно. Так би було і цього дня, якби не... жахливий головний біль.)  Через вчорашню п*ятницю, сьогоднішнє прибирання було наче в 3D) А єстердей було дійсно кльово.  В унівєрі було весело, ми навіть нарешті почали роботу над представленням.) потім ми з Ксюхою пробіглись по магазинах і  найшла Пуховик Моєї Мрії). То була чудова годинка, незважаючи на холод і голод:))) А далі - обід з Танічкою. По фотках вК видно, що було круто. Розмовляли, трішки пліткували:), ділились враженнями про тиждень, во

Багато слів сказано цього вечора. Я не буду передавати їх публіці. просто не втримуюсь, щоб не відкрити все, що перевертається всередині.. Це залишиться між нами. Можливо ти не прочитаєш ці рядки...  І все ж. ДЯКУЮ. Раніше я передавала тут безліч вітань людям, які робили мене хоч трішки щасливішою. Сьогодні я присвячую цей запис тобі. Адже саме ти навчив мене цінувати кожну мить і шукати у всьому позитив, навчив не здаватись і завжди залишатись людиною. Мені стає тепло у душі, коли думаю про тебе. Дякую за те, що подарував мені частинку свого життя і дозволив бути поряд. Вірю, що ми зламаємо стереотипи  і будемо друзями. Адже єдина моя мрія зараз - мати такого надійного друга як ти. Бажаю всього найкращого. І не прощаюсь... 

Надворі зябко, холодно, осінньо.. ти стоїш з важкою сумкою, зморена, вичавлена наче лимон. Так закінчується твій робочий день. Поряд він. Нервовий, неспокійний і жахливо дратуючий....Палить. І сигарету, і поглядом... Пролітає листя, вітер, щось неприємно моросить.. Перехожий.  просто перехожий, але настільки до болю знайомий. За ним шлейфом простягається аромат опалого листя, ти помічаєш очі... добрі, з усмішкою.. Ти не знаєш його. не здогадуєшся про що він мріє, його минуле, його світогляд та ідеали...Ти знайома з ним не більше місяця..Лише... Зате  - особливий. ти захоплюєшся ним лише як особистістю, як талантом. Не більше. Бо ти знаєш, як він змінюється, коли його пальці торкаються струн... Так само як і твої, коли відчувають під собою клавіші роялю.. Дотик душ. Телефон знову дістає. СМС з минулого. Від минулого... Раптове хвилювання змінюється короткою відповіддю "зрозуміло". З ним все зрозуміло. І давно. Все, що вас об*єднує -це спільна валіза спогаді

Обіцянки потрібно виконувати і ось я знову тут:) В ім*я дівчинки з подертою панчохою) Хоч мета мого запису стане відомою тобі, шановний читачу, у кінці запису, хочу коротко поділитись сьогоднішнім днем.) День розпочався о 06:15 з канапки з шоколадним маслом (от що означає п*ятниця!) і макіяжу. За дивним збігом обставин я встигла на "шіснадцятку",яка їде о 07:10. і таким чином зустрілась з усіма своїми друзями)). Адже де ще можуть зустрітись студенти)) Перша пара інформатики не принесла надзвичайного задоволення, як і будь-яка перша пара)) Сольфеджіо принесло і більше позитивних емоцій, і п*ятірку) Хор - як хор. Після пар здійснилось загадане - ми зібрались з дівчатами) Обід пройшов у прекрасному настрої і у чудовій атмосфері затишної "Кози".  я, дівчина з подертою панчохою, дівчина - смажена картопля, дівчина - вегетеріанка у минулому, дівчина з ай-падом і дівчина з посвідченням багатодітної сім*ї провели прекрасно час) Вдома була рівно 15 хвилин, бо бі

Закінчився ще один тиждень. Не особливо позитивний настрій, але в честь п*ятниці я знов перехожу на українську (спешеал фор Петро). Як і кожної осені - я перехворіла грипом. Нема нічого сумнішого.. Але сьогодні поприбирала в хаті, прийняла ванну і стало жити краще.. Найкраще, що сталось сьогодні - це те, що вийшла Перша Серія Четвертого Сезону "ЩОДЕННИКІВ ВАМПІРА" О, ДЕЙМОН_ДЕЙМОН_ДЕЙМОН!Ван лов**** Знов схарилась на Стефана і Єлєну, позавідувала зовнішності Ребекки...ах, найкращі 42 хвилини дня. *** А ще через дві години я буду засинати у поїзді на Київ. Зустрінусь нарешті з Мішою:* Це мене несказанно гріє і тішить) *** Я не хотіла сюди писати, але нема шо робити.. *** В мене свіжовимита голова і вона пахне шампуньом манго))йоооой) .. Тільки одна людина зараз сміє тріпати мені нерви, бо знає, що йому за то нічого не буде.. .. але зараз я натягну свої нові бордові штани і в*язану кофту...і буду красива-красива* Слава новим аудіозаписам в мене в телефоні -

Привіт вам, ті декілька людей, які ще досі заглядають в мій закинутий і забутий блог... І , на жаль, сьогодні я вас теж нічим не потішу.. немає настрою - я хворію. Просто треба закинути сюди свої останні віршики, як каже мама, для нащадків.. Бо контакт - контактом... ..И те, кто ищут любовь -  находят оковы. Сплетения ладоней на шее оставят след. Удушье влюблённым бывает, однако, знакомо, когда слишком близко, повсюду раскинута сеть. Бежать от тебя.. (от криков сжимается горло) ..придти в себя не смогу - не вернусь. Есть чувства, но их по сравнению не много, увы, из двоих я скорее уйду. Свободы цена - это наше терпенье. Меня после ссоры скорее всего не найдут. А если захочешь держать меня за руки крепче -  прощай и прости, но я так жить не смогу. Поставь мне на хрупкие плечи сомненья.. И вылей горячего кофе на стол, на спину.. На части рви! За каждое слово - отмщенье. Дай чувствовать боль! Испытать всю вину! Быть может останусь во фразах, что до потолка... И в полночь тебя