Є люди, в яких завжди валіза зібрана і готова до подорожей. Люди, які запросто можуть змінювати домівку і дивитись лише вперед. А є я. Людина, яка всі свої 20 років прожила на четвертому поверсі з фортепіано, десятком пледів і маминою бібліотекою. БАМ у минулому дуже неспокійний мікрорайон, але саме з ним в мене завжди будуть асоціюватись спокійні вечори за столиком в дворі і посиденьки на даху. Не знаю, як би я жила, якби три роки тому поїхала вчитись в інше місто, якщо навіть переїзд на кілька км виливається для мене деякою розгубленістю. Люди кидають все і розпочинають життя спочатку, з чистого аркуша. Я ж тягну на нове місце тапочки, кружки, подушки і навіть диван. І все-таки навіть в маленькому містечку дуже цікаво переїхати зі спального району в центр. Це відчуття, коли непотрібно виділяти на транспорт годину, досить кілька хвилин, поки пішки через парк на пари; коли усі магазини і паби настільки близько, що в них навіть лінь іти; коли нарешті можна спокійно їздити тролейбусо