falola

За двадцять з хвостиком років я можу пригадати більше сотні людей, яких подумки і часто вголос називала друзями. Усі вони з'являлись з різний час і за абсолютно індивідуальних обставин, і так само зникали з мого життя, залишаючи ГБ пам'яті. Були серед них ті, з ким дружила 10 років, були і ті, з ким спілкувалась 10 днів. В дитинстві мені важко давались моменти, коли дружба зникала, я розходилась з однолітками з емоційно-холеричними скандалами, з інтрігамі-расслєдованіями і голосними фразами про "ніколи знову", але роки минали і дійшло до того, що тепер, коли бачу, що перестаю спілкуватись з людиною - просто стираю її ім'я зі свого списку гостей на майбутнє весілля 😀  Парадоксально, бо чим старшим стаєш - тим більше поняття "дружби" знецінюється і водночас, тим більш цінними стають друзі, які вже є.  Дружбу важко класифікувати чи надати їй форми, окрім банального "жіноча" і "чоловіча", бо в такий брєд я не вірю. Я свято ісповід

Від «коханий» до «мудак» один крок. Так само не всі колишні - стерви, але кожна стерва - чиясь колишня. Всі ці відносини дають нам неоціненний досвід і безмежне поле для стьобу. Навіть я, з своєю вродженою недолугістю і жіночністю ходачківського футболіста, не раз намагалась побудувати романтичні стосунки, перш ніж зустріла Миколу і таки побудувала їх.  Практично всі з ким мене пов'язує історія - люди, які зараз викликають приємні спогади від підліткових сплетінь долонь і перших поцілунків,  від кумедних подарунків, від романтичних посиденьок на сходах в під'їзді  і щирих розмов по телефону цілу ніч, з усіма ними в мене прекрасні відносини і досі, але вже виключно дружні. Але так було не завжди і не з усіма.    І я більш ніж впевнена, серед них теж є ті, які згадують мене як страшний сон і думають "ото слабе. Добре, що мене то минуло." - і ставлять з цими словами свічку в церкві. І от не можу не погодитись - я далеко не подарунок. Особливо для адекватних людей. Р

Я завжди знала, що цей період настане в моєму житті - я буду жити в Польщі. Це почалось ще в дитинстві, коли батьки возили нас на свята до родичів-поляків. Ми уявляли як житимемо в будиночку в якомусь невеличкому польському містечку і в нас буде пес. Дитячі мрії - вони такі.  В 9 класі я придумала поступати в музичне училище в Польщу, але всі мої ідеї про здобуття освіти ніколи не втілювались належним чином. В 11 класі я почала ходити до репетитора з польської і думала, що цього разу вже точно. Але постійно щось ставало мені на шляху. Допоки цей шлях не розділив Микола - хлопець з університету, з яким я почала зустрічатись. Через рік він вперше поїхав в Польщу на роботу, як їздять багато молодих людей і повернувся через півроку з думкою «з чого почати переїзд». Паралельно з тими подіями в Польщу переїхав мій найкращий друг з дівчиною і я ніколи не пов‘язувала ці явища як можливу переспективу спільного життя. Але після того, як взимку ми зустрілись - рішення було прийняте і почалось в