"Подорож у тисячу миль починається з одного кроку"

"Мій друже, говорити про те, що в тебе немає часу працювати над собою і своїми думками, - рівноцінно, що сказати, що в тебе немає часу залити бензин в пустий бак, тому, що тобі потрібно швидше їхати, У будь-якому випадку рано чи пізно це потрібно буде зробити."

Щойно я перегорнула останню сторінку роману Р. Шарма «Монах, який продав своє «феррарі» і мої очі повні сліз. Не тому, що фінал сумний і не тому, що це сльози щастя. Це відчуття востаннє виникало, коли на екрані світились останні кадри серіалу «Аббатство Даунтон» і я знаю що це за емоції. Таким чином я прощаюсь з витвором мистецтва, який здивував мене до глибини душі. І це сльози жалю, що сторінка була останньою. 

Деякі книги з‘являються в житті наче знак, дуже влучно і вчасно. Чомусь ще з назви, на яку я натрапила років так 5 тому я зрозуміла, що роман мені сподобається. Але читати не починала. Тепер розумію чому. 
Це мало статись саме цієї осені, цих сумних останніх днів листопаду, коли все йшло тотально шкереберть. 
Це було 46 сторінок онлайн, які я читала майже місяць (!). Не тому, що не цікаво, а тому що мені потрібен був час, аби обдумати кожну главу окремо. Сюжет, який не проковтнеш за ніч. Більше того - впевнена, якщо і проковтнеш - це лише свідчитиме про те, що ти зовсім нічого не зрозумів.

Це не книга «як продати сніг ескімосам» чи «як стати мільйонером», я терпіти не можу мотиваційні 300 сторінок з суттю «ти зможеш!», «ти найкращий», «повір в себе» і т.д.
Це щось зовсім інше і я навіть не буду писати, що винесла з цього роману, бо він про дуже-дуже особисте.

Скажу лиш, що виписала з нього найбільше цитат, навіть не пригадаю книгу, яку востаннє так розбирала на пазли.
Поділюсь з вами, звісно.
Але це лиш маленькі крупинки в які ви, ймовірно, і не повірите, коли не прочитаєте самі весь роман і не виділите свої.

• Існує величезна різниця між добробутом і буттям добра.

• Взявши чайник для заварки, який я поставив біля нього на столі, він почав наливати чай в мою пусту чашку. Він наповнив її до краю і все ще продовжував лити! Спочатку чай перелився на блюдечко, потім почав текти на улюблений персидський килим моєї дружини. Спочатку я спостерігав за цим мовчки. Потім не витримав: - Джуліан! Що ти робиш? Моя чашка переповнена. Скільки би ти не доливав, більше в неї не вміститься! - викрикнув я. Він пильно подивився на мене. - Будь ласка, спробуй зрозуміти мене правильно. Я, чесне слово, поважаю тебе Джон. І завжди поважав. Однак, подібно до цієї чашки, ти, здається, до краю переповнений своїми власними уявленнями. То як же туди може увійти ще щось... якщо ти спочатку не спустошиш свою чашу?

• Мудреці навчили мене, що в середньому за день в свідомості людини блискає близько шістдесяти тисяч думок. Але що дійсно шокувало мене, то це той факт, що 95% наших сьогоднішніх думок нічим не відрізняються від вчорашніх.

• Перестань бути заручником свого минулого, замість цього стань архітектором свого майбутнього!

• Єдині межі в твоєму житті - це ті, які ти встановлюєш для себе сам.

• Єдине, що стоїть між людиною та її мрією - це страх невдачі. І все ж невдача важлива для успіху будь-якого починання. Невдача випробовує нас і дозволяє нам рости. Вона навчає і направляє на шлях просвітлення. Мудреці Сходу кажуть, що кожна стріла, яка потрапляє в око бика, - це результат сотень стріл, пролітаючих повз.

• Невдале планування часу - це планування невдачі.

• Мета життя - це життя з метою

• Подорож у тисячу миль починається з одного кроку

І останнє. Пам‘ятаєте цитату, яка на початку 2010-тих розривала інтернет?: 

В мить твого народження, ти плакав, а світ посміхався. Тож проживи так, аби помираючи ти посміхався, а світ плакав.

Так от. Вона з цього роману. Прочитай і знайди.