Кілька днів тому, перебуваючи в емоційному піднесенні від захисту диплому - я запитала своїх підписників - про що вам було б цікаво дізнатись про мене, адже своє студенське життя я рідко обговорюю. Поки писала відповіді на ці запитання перед очима пролетіли всі шість років. І я помітила, що пріорітетом завжди для мене були не оцінки, не заліки, а люди.
І коли на першому курсі нам всі казали - студенські роки - найкращі, я готова була бити у відповідь від недосипу, втоми і ненависті, то зараз розумію, що щось в тих словах таки є. Але не тому, що ти студент, а тому що ти - молодий, сповнений енергії і натхнення і ніщо, НІЩО не в змозі тебе спинити.
1. Що було найважчим у навчанні?
Перший курс, перших пів року я ні з ким не дружила. Мене вбивало вставати в шостій ранку, щоб о восьмій сидіти на парі. І сама тривалість пар була неабияк гнітюча. Тоді ж я зіткнулась з несправедливістю - цілу ніч малювала проект, на який викладачка навіть не глянула. Потім виявилось, що в неї був перший екзамен, за який ми всі групоюзабашляли, щоб залишитись на стипендії.
А плакат я в той же вечір спалила в дворі. Знайомство з атмосферою університету відразу налаштувало мене вороже.
2. Чи задоволена ти своєю освітою?
Мені подобається як звучить назва і наявність спеціалізації. Коли ти маєш диплом, який свідчить про те, що ти можеш навчати вокалу інших - є певна надійність, що в разі чого доведеш свою кваліфікацію. Але якби зараз знов довелось обирати - скоріш за все, я не поступила би в жоден університет. Сама система свого часу мене надломила.
3. Чи не жалкуєш про обрану спеціальність у вузі? Якби зараз повернулась у минуле, чи змінила б свій вибір?
Довший час думала, що шкодую. Після ЗНО я подала документи у 5 ВУЗів на факультети музичного мистецтва, української філології, соціальної роботи і на юридичний. І пройшла на державну форму всюди, окрім юридичного. Але серденько мене боліло чому ж я не подалась на журналістику! І досі іноді сумніви гризуть. І все ж на факультеті мистецтв я зустріла значно більше однодумців, які надихнули мене на багато проектів, в яких я реалізувалась і продовжую це робити.
4. Чи плануєш працювати по професії?
В найближчі п‘ять років не планую, а далі - час покаже. В моєму дипломі буде вказано, що я вчитель музичного мистецтва, художньої культури, етики та естетики + спеціалізація: викладач вокалу. Останнє для мене найвагоміше. Це означає, що я можу відкрити свою вокальну школу або бути репетитором з вокалу. Це, мабуть, єдине, що мене цікавить в обраній професії. І не виключно, що я цим пізніше і займусь🤗
5. Чому все-таки варто вступати в універ?
Єдина причина - це люди. Я знайшла там Миколу, кількох дуже близьких друзів та подруг, познайомилась з величезною кількістю креативних людей - від прибиральниць до заслужених діячів мистецтв, артистів та музикантів першої величини, спробувала себе в режисурі та кайфанула від курсів психології та релігієзнавства, наприклад. Навчилась диригувати хором і грати на духових дерев'яних інструментах. Зрештою, універ це на 10000% краще, ніж школа. І веселіше, ніж робота.
6. Для чого взагалі магістратура?
Коли я поступала 2 роки тому (а ми- єдиний випуск з 2-х річним планом навчання в історії України😂), то тільки тому що
а) бо мама сказала;
б) «бо вже стільки вчилась, шо ше два роки не потерпиш» і
в) бо в нашому пост-радянському світі досі ідентифікують професіоналів не за вміннями, а за дипломами. Слово «папірчик» я чула все літо 2016-го і, зрештою, повелась.
Я не знала тоді, що життя моє зміниться, і просто перевелась на індивідуальний план і "особо не харилась". Але коли влітку переїхала в Люблін - вперше подумала про те, щоб кинути. Не тому, що «нахрена мені той диплом в Польщі», а тому що пів року в мене не було можливості приїжджати на всі здачі і це був банальний страх і лінь писати диплом. Від цього рішення мене відмовили взимку знову ж таки батьки та дві викладачки, які чомусь вірять в мої знання більше, ніж я.
На початку березня магістратура врятувала мені життя.
Це був найважчий місяць в житті - мені зателефонувала Таня і сказала, що бабусі більше немає. Описувати нашу з нею близькість не буду, бо рана ще свіжа або свіжа назавжди.
Після похорону потрібно було повертатись назад в Люблін і ще ніколи мені не було так боляче. Від втрати, від неможливості бути поруч з рідними, від провини, це накрило мене з головою. Тоді мені не хотілось жити від слова «взагалі».
І паралельно почались проблеми в університеті, оскільки моє дистанційне спілкування з науковим керівником розцінювалось іншими викладачами як обман. Але купляти диплом не входило в мої плани і саме тому я почала писати.
Всі вечори після роботи я просиджувала за ноутом не помічаючи годинника. Це відволікло. Третього квітня подала свою роботу на перевірку системою на наявність плагіату і вона показала 96.6% оригінального тексту.
Не думайте, це не тому, що я геній наукового мислення - я геній рерайтингу:). З усіх джерел, які я знайшла я скомпонувала один розділ, в якому йшлось про те, як музика і театр впливає на психологічний стан людини, тим часом як мій стан став помітно кращим.
Другий розділ - те, чим я насправді пишаюся. Я описала усі свої режисерські роботи, які організовувала в студентські роки з друзями і творчість нашого гурту «Амігурумі».
В травні я вже співчувала своїй науковій керівничці, бо лише вона могла виправити мої публіцистичні речення в науковий виклад. Саме через невміння висловитись потрібним способом я раптово провалюю попередній захист і в той же день блискуче здаю захист спеціалізації - сольний концерт.
Через два тижні після сну в дві години я беру найяскравіші прикраси і червону помаду і стою за кафедрою перед комісією ДЕК. І захищаюсь! І не просто захищаюсь на 93, а ще й отримую два запрошення на аспірантуру - в Тернополі та Івано-Франківську. В мене є рік, щоб подумати. 🤔
І повертаючись до запитання для чого магістратура - це дає можливість викладати в університеті і мені з моєю педагогічною спеціальністю така ідея подобається в рази більше, ніж викладати в школі. 😉
І коли на першому курсі нам всі казали - студенські роки - найкращі, я готова була бити у відповідь від недосипу, втоми і ненависті, то зараз розумію, що щось в тих словах таки є. Але не тому, що ти студент, а тому що ти - молодий, сповнений енергії і натхнення і ніщо, НІЩО не в змозі тебе спинити.
1. Що було найважчим у навчанні?
Перший курс, перших пів року я ні з ким не дружила. Мене вбивало вставати в шостій ранку, щоб о восьмій сидіти на парі. І сама тривалість пар була неабияк гнітюча. Тоді ж я зіткнулась з несправедливістю - цілу ніч малювала проект, на який викладачка навіть не глянула. Потім виявилось, що в неї був перший екзамен, за який ми всі групою
А плакат я в той же вечір спалила в дворі. Знайомство з атмосферою університету відразу налаштувало мене вороже.
2. Чи задоволена ти своєю освітою?
Мені подобається як звучить назва і наявність спеціалізації. Коли ти маєш диплом, який свідчить про те, що ти можеш навчати вокалу інших - є певна надійність, що в разі чого доведеш свою кваліфікацію. Але якби зараз знов довелось обирати - скоріш за все, я не поступила би в жоден університет. Сама система свого часу мене надломила.
3. Чи не жалкуєш про обрану спеціальність у вузі? Якби зараз повернулась у минуле, чи змінила б свій вибір?
Довший час думала, що шкодую. Після ЗНО я подала документи у 5 ВУЗів на факультети музичного мистецтва, української філології, соціальної роботи і на юридичний. І пройшла на державну форму всюди, окрім юридичного. Але серденько мене боліло чому ж я не подалась на журналістику! І досі іноді сумніви гризуть. І все ж на факультеті мистецтв я зустріла значно більше однодумців, які надихнули мене на багато проектів, в яких я реалізувалась і продовжую це робити.
4. Чи плануєш працювати по професії?
В найближчі п‘ять років не планую, а далі - час покаже. В моєму дипломі буде вказано, що я вчитель музичного мистецтва, художньої культури, етики та естетики + спеціалізація: викладач вокалу. Останнє для мене найвагоміше. Це означає, що я можу відкрити свою вокальну школу або бути репетитором з вокалу. Це, мабуть, єдине, що мене цікавить в обраній професії. І не виключно, що я цим пізніше і займусь🤗
5. Чому все-таки варто вступати в універ?
Єдина причина - це люди. Я знайшла там Миколу, кількох дуже близьких друзів та подруг, познайомилась з величезною кількістю креативних людей - від прибиральниць до заслужених діячів мистецтв, артистів та музикантів першої величини, спробувала себе в режисурі та кайфанула від курсів психології та релігієзнавства, наприклад. Навчилась диригувати хором і грати на духових дерев'яних інструментах. Зрештою, універ це на 10000% краще, ніж школа. І веселіше, ніж робота.
6. Для чого взагалі магістратура?
Коли я поступала 2 роки тому (а ми- єдиний випуск з 2-х річним планом навчання в історії України😂), то тільки тому що
а) бо мама сказала;
б) «бо вже стільки вчилась, шо ше два роки не потерпиш» і
в) бо в нашому пост-радянському світі досі ідентифікують професіоналів не за вміннями, а за дипломами. Слово «папірчик» я чула все літо 2016-го і, зрештою, повелась.
Я не знала тоді, що життя моє зміниться, і просто перевелась на індивідуальний план і "особо не харилась". Але коли влітку переїхала в Люблін - вперше подумала про те, щоб кинути. Не тому, що «нахрена мені той диплом в Польщі», а тому що пів року в мене не було можливості приїжджати на всі здачі і це був банальний страх і лінь писати диплом. Від цього рішення мене відмовили взимку знову ж таки батьки та дві викладачки, які чомусь вірять в мої знання більше, ніж я.
На початку березня магістратура врятувала мені життя.
Це був найважчий місяць в житті - мені зателефонувала Таня і сказала, що бабусі більше немає. Описувати нашу з нею близькість не буду, бо рана ще свіжа або свіжа назавжди.
Після похорону потрібно було повертатись назад в Люблін і ще ніколи мені не було так боляче. Від втрати, від неможливості бути поруч з рідними, від провини, це накрило мене з головою. Тоді мені не хотілось жити від слова «взагалі».
І паралельно почались проблеми в університеті, оскільки моє дистанційне спілкування з науковим керівником розцінювалось іншими викладачами як обман. Але купляти диплом не входило в мої плани і саме тому я почала писати.
Всі вечори після роботи я просиджувала за ноутом не помічаючи годинника. Це відволікло. Третього квітня подала свою роботу на перевірку системою на наявність плагіату і вона показала 96.6% оригінального тексту.
Не думайте, це не тому, що я геній наукового мислення - я геній рерайтингу:). З усіх джерел, які я знайшла я скомпонувала один розділ, в якому йшлось про те, як музика і театр впливає на психологічний стан людини, тим часом як мій стан став помітно кращим.
Другий розділ - те, чим я насправді пишаюся. Я описала усі свої режисерські роботи, які організовувала в студентські роки з друзями і творчість нашого гурту «Амігурумі».
В травні я вже співчувала своїй науковій керівничці, бо лише вона могла виправити мої публіцистичні речення в науковий виклад. Саме через невміння висловитись потрібним способом я раптово провалюю попередній захист і в той же день блискуче здаю захист спеціалізації - сольний концерт.
Через два тижні після сну в дві години я беру найяскравіші прикраси і червону помаду і стою за кафедрою перед комісією ДЕК. І захищаюсь! І не просто захищаюсь на 93, а ще й отримую два запрошення на аспірантуру - в Тернополі та Івано-Франківську. В мене є рік, щоб подумати. 🤔
І повертаючись до запитання для чого магістратура - це дає можливість викладати в університеті і мені з моєю педагогічною спеціальністю така ідея подобається в рази більше, ніж викладати в школі. 😉
Комментарии
Отправить комментарий